Розділ «Частина друга. Випускний»

— Віку… — почав Дойл.

— Вона все увімкнула, — тихо казав Вік, вискаливши зуби. — Увімкнула електрику, пустила воду і бжж-бжж-бжж.

— Віку…

— Не можна дозволяти. О ні. Ні-ні-ні. Не можна. Керрі все увімкнула. Ронда Сімар згоріла. О Го-о-о-о-осподи-и-и-и-и-и…

Дойл двічі махнув рукою — і загрубіла долоня двічі ляснула хлопця по щоці. Його крик урвався страшенно раптово, але вискал залишився на обличчі, як відлуння чогось лихого. Посміх був кривий і жахливий.

— Що сталося? — суворо спитав Дойл. — Що сталося в школі?

— Керрі, — пробурмотів Вік. — У школі сталася Керрі. Вона… — Він затих і всміхнувся собі під ноги.

Дойл тричі живо його струснув. Зуби Віка зацокали, мов кастаньєти.

— Що там з Керрі?

— Королева випускного, — пробурмотів Вік. — Її з Томмі облили кров’ю.

— Що…

Було 23 : 15. Раптом заправка «Сітґо» на Саммер-стріт вибухнула гучним ревінням. Вулицю освітило мов удень, від чого вони обидва притулилися спинами до поліційної машини й прикрили очі. Велетенська масляниста хмара вогню видерлася в повітря вище за в’язи, що росли в Кортгаус-парку, освітивши багрецем ставок із качками й ромб бейсбольного майданчика дитячої ліги. Серед голодного тріскучого реву, що пролунав слідом, Дойл розчув, як стукотять об землю уламки скла, дерева й шлакоблоки заправки. Затим пролунав повторний вибух, від якого вони знову замружили очі. Він і досі не міг второпати

(у моєму місті все це відбувається в моєму місті)

що коїлося в Чемберлені. Заради Бога, в Чемберлені, де він пив холодний чай на порозі тераси материного будинку, і судив дитячі баскетбольні ігри, і де щоночі проїздив патрулем по трасі 6 повз «Кавалера», перш ніж лягти спати о 02 : 30. Зараз його містечко горіло.

Том Квілен вийшов з поліційного відділка й побіг тротуаром до патрульної машини Дойла. Його волосся стирчало в усі можливі боки, він був одягнутий у брудні зелені робочі штани й майку, і туфлі були взуті не на ту ногу, але Дойл подумав, що в цілому житті не був так радий когось побачити. Том Квілен був такою самою частиною Чемберлена, як і все інше, і ось він — цілісінький.

— Святий Боже, — видихнув він. — Ти бачив?

— Що тут відбувається? — коротко спитав Дойл.

— Я прослуховував радіо, — сказав Квілен. — Моттон і Вестовер питали, чи не прислати сюди швидку допомогу, і я сказав, щоб бігом присилали все, що в них є. Я правильно зробив?

— Так. — Дойл провів руками по голові. — Ти бачив Гаррі Блока? — Блок був головою комунального господарства містечка, куди входило й постачання води.

— Нє. Але шеф Дейґан каже, що вода є в старому кварталі Реннет на тому боці міста. Зараз вони прокладають шланги. Я запряг кількох дітлахів, вони в поліційному відділку облаштовують шпиталь. Вони непогані хлопці, але заляпають тобі підлогу кров’ю, Отісе.