Розділ «Частина друга. Випускний»

Отіс Дойл відчув, як на нього наринуло відчуття нереальності. Така розмова в Чемберлені просто не могла статися. Не могла.

— Усе гаразд, Томмі. Ти все правильно зробив. Повертайся туди й починай дзвонити всім лікарям, які є в довіднику. Я піду на Саммер-стріт.

— Добре, Отісе. Якщо побачиш ту скажену дівку, стережися.

— Кого? — Дойл зазвичай не гаркав на людей, але не тепер.

Том Квілен відсахнувся.

— Керрі. Керрі Вайт.

— Кого? Звідки ти це знаєш?

Квілен повільно блимнув очима.

— Хтозна. Просто якось… спало мені на думку.

Зі стрічки національних новин Associated Press, 23 : 46:

ЧЕМБЕРЛЕН, ШТАТ МЕЙН

КАТАСТРОФА НЕЙМОВІРНОГО МАСШТАБУ СПІТКАЛА СЬОГОДНІ МЕЙНСЬКЕ МІСТЕЧКО ЧЕМБЕРЛЕН. ПОЖЕЖА, ЩО ПОЧАЛАСЯ, ЯК ПОВІДОМЛЯЮТЬ, У СТАРШІЙ ШКОЛІ ЮЕНА ПІД ЧАС ШКІЛЬНОГО БАЛУ, ПОШИРИЛАСЯ НА ДІЛОВИЙ РАЙОН І СПРИЧИНИЛА ЧИСЛЕННІ ВИБУХИ, ЯКІ ЗРІВНЯЛИ З ЗЕМЛЕЮ БІЛЬШУ ЧАСТИНУ ЦЕНТРУ МІСТЕЧКА. ПОВІДОМЛЯЄТЬСЯ, ЩО ЖИТЛОВІ РАЙОНИ НА ЗАХІД ВІД ЦЕНТРУ ТЕЖ ЗАЙНЯЛИСЯ. ОДНАК НАЙБІЛЬШЕ ЗАНЕПОКОЄННЯ НАРАЗІ ПОВ’ЯЗАНО ЗІ ШКОЛОЮ, ДЕ САМЕ ПРОВОДИВСЯ ВИПУСКНИЙ ВЕЧІР. ВВАЖАЄТЬСЯ, ЩО БІЛЬШІСТЬ ЙОГО ГОСТЕЙ ОПИНИЛАСЯ В ПАСТЦІ ВСЕРЕДИНІ. ПРЕДСТАВНИК ВЕСТОВЕРСЬКОЇ БРИГАДИ, КОТРОГО ВИКЛИКАЛИ НА МІСЦЕ ПОДІЇ, СКАЗАВ, ЩО НАРАЗІ ВІДОМО ПРО СМЕРТЬ ШІСТДЕСЯТИ СЕМИ ОСІБ, БІЛЬШІСТЬ ІЗ ЯКИХ — СТАРШОКЛАСНИКИ. НА ПИТАННЯ, ЯКИМ МОЖЕ БУТИ ОСТАТОЧНЕ ЧИСЛО ПОТЕРПІЛИХ, ВІН СКАЗАВ: «МИ НЕ ЗНАЄМО. БОЇМОСЯ ЗАГАДУВАТИ. ЗДАЄТЬСЯ, СПРАВА ГІРША, НІЖ У COCONUT GROVE[16]. ЗА ОСТАННІМИ СВІДЧЕННЯМИ, У МІСТІ ВИРУЮТЬ ТРИ НЕКОНТРОЛЬОВАНІ ПОЖЕЖІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО МОЖЛИВІ ПІДПАЛИ НАРАЗІ НЕ ПІДТВЕРДЖЕНІ. КІНЕЦЬ.

23 : 46 27 ТРАВНЯ 8943F АР

Більше з Чемберлена повідомлень Associated Press не надходило. О 00 : 06 на Джексон-авеню стався витік на магістральному газопроводі. О 00 : 17 хтось із бригади медиків з Моттона викинув недопалок із машини швидкої допомоги, що мчала в бік Саммер-стріт.

Вибухом тут-таки знищило майже півкварталу, разом із редакцією Clarion. О 00 : 18 Чемберлен залишився відрізаний від решти країни, що мирно спала вдалині.

О 00 : 10, за цілих сім хвилин до вибуху магістрального газопроводу, трохи слабшого вибухового впливу зазнала телефонна станція: там повністю забилися всі телефонні лінії, які ще працювали. Троє загнаних чергових дівчат не покидали своїх постів, але абсолютно не могли впоратися. Вони працювали з дерев’яними від жаху обличчями, намагаючись з’єднати абонентів, яких неможливо було з’єднати.

Отак Чемберлен посунув на вулиці.

Вони вийшли, схожі на вторгнення з кладовища, що лежало у згині дороги, утвореному перетином Белсквіз-роуд і траси 6; люди виходили в білих нічних сорочках і халатах, ніби замотані в савани. Вони виходили в піжамах і бігуді (місіс Довсон, мати колись дуже веселого, а тепер уже померлого сина, вийшла в косметичній масці на обличчі, ніби збиралася виступати в удавано негритянському музичному гурті); вони вийшли подивитися, що сталося з їхнім містом, побачити, чи воно справді вкрилося попелом і кров’ю. Багато хто з них вийшов назустріч своїй смерті.

Вони заповнили Карлін-стріт, затопили її схвильованим натовпом, що потік до центру під гарячковим світлом з неба, аж раптом із церкви конгрегаціоналістів на Карлін-стріт, де вона молилася, вийшла Керрі.

Вона увійшла туди всього на п’ять хвилин раніше, після того як відкрила газопровід (то було легко; щойно вона уявила, як він пролягає під вулицею, це стало легко), але їй здалося, що минули цілі години. Вона довго й зосереджено молилася, іноді вголос, іноді подумки. Її серце гупало й надривалося. На шиї та обличчі понадималися вени. Думки сповнилися усвідомленням неосяжної СИЛИ й БЕЗОДНІ. Вона молилася перед вівтарем, ставши навколішки у своїй мокрій, подраній, скривавленій сукні, із босими, брудними й заюшеними кров’ю ногами через розбиту пляшку, на яку наступила. Вдихаючи й видихаючи, вона схлипувала, з неї рвалася ментальна енергія, і церква сповнилася стогонами, хитаннями й розколинами. Лавки повалилися, псалтирі попадали, а срібний набір для причастя нечутно поплив у темряві під склепіннями нефів, поки не вдарився об дальню стіну. Вона молилася й не отримувала відповіді. Ніхто її не чув — а коли й чув, то Він/Воно ховалося від неї. Господь відвернув Свій лик, та й хіба це дивно? Цей жах був таким же Його діянням, як і її. Тож вона пішла з церкви, пішла, щоб рушити додому, знайти маму й довершити своє знищення.