Судацька фортеця — це символ замкового туризму в Криму. Вона входить у десятку найатракційніших фортифікацій України й охороняється державою як Державний архітектурно-історичний заповідник "Судацька фортеця". Площа заповідної території складає 29 га. На території заповідника функціонує археологічний музей і виставковий зал зі змінною експозицією (рис. 5.20).
Судак — одне з найдавніших міст Криму з багатою подіями історією. Візантійці називали його Сугдея, русичі — Сурож, генуезці — Солдайя, арабські географи — Судак. Початок міста датують 212 р. і пов'язують з племенами аланів, які осіли в Криму у III ст. і заснували свій торговий порт Сугдея (з іранської — "чиста", "свята"). Під час розкопок 1928 р. під фундаментами візантійської Круглої башти (найдавніша, єдина, що має округлу форму) археологи знайшли залишки глиняного лощеного посуду й інші предмети таврського походження. Тож очевидно, що алани оселилися не на порожньому місці, а осіли в прадавньому селищі таврських землеробів.
Невдовзі аланська Сугдея стала ключовим перевалочним пунктом на торговому Великому Шовковому шляху, значну частину якого контролювали аланські племена Північного Кавказу, Кубані й Криму. З VI ст. Сугдея потрапляє під владу Візантії. Разом з греками-візантійцями сюди приходить православ'я, з'являються християнські храми і монастирі.
З другої половини VII ст. Сугдея й більшість території Криму входить до складу Хазарського каганату, з початку УШ ст. у місті знаходилася ставка хазарського воєначальника, який командував туменом — 10-тисячним військом. Після розгрому Хазарського каганату київським князем Святославом Сугдея з переважаючим грецьким населенням радо повертається в лоно християнської Візантійської імперії. У цей час ведуться значні роботи з реконструкції міських укріплень, адміністративних і житлових споруд.
Рис. 5.20. Судацька фортеця
Період X — початку XIII ст. став часом розквіту міста й перетворення його в найбільший торговий центр усього Північного Причорномор'я. Тісні торгові стосунки пов'язували в IX-—XII ст. Сурож з приморським давньоруським князівством Тмутараканню, а через нього — з Чернігівським і Київським князівствами та Новгородською землею. Тож про град Сурож залишилося чимало поетичних згадок у билинній фольклорній спадщині Давньої Русі. У VI—XIII ст. місто неодноразово зазнає нищівних навал кочових тюркських племен. Хазари, печеніги, половці, турки-сельджуки захоплювали, плюндрували й обкладали даниною це багате місто. З кінця XI ст. воно потрапляє під протекторат половців, а в 1217 р. місто захоплюють турки-сельджуки. У 1223 р. під час походу в Східну Європу монгольські війська вперше з'явилися під стінами міста. Перезимувавши в Криму, вони повернулися в Центральну Азію. Наступний раз монголи підступили до стін міста в 1239 р. — нажахане небаченою ордою, що затопила собою все навкруги, населення на кораблях залишало місто.
З утворенням Золотої Орди місто у середині XIII ст. входить до складу її Кримського улусу і вимушений щорічно відправляти караван данини в ханську ставку — Орду в гирлі Волги.
У другій половині XIII ст. Монгольська імперія простягнулася від Карпат на заході до узбережжя Китайського моря на сході, від околиці сибірських лісів на півночі до Перської затоки й середземноморської Сирії на півдні. Монгольська адміністрація навела лад на стародавніх торгових шляхах, що зв'язували християнську, мусульманську й далекосхідну цивілізації та всіляко сприяла розвитку торгівлі, яка стала основним джерелом її дармового збагачення. Вигідні умови трансконтинентальної торгівлі, що обіцяла європейським купцям нечувані раніше бариші, стали причиною запеклої боротьби за володіння портами на березі Чорного моря між торговцями з італійських міст Венеції, Генуї і Пізи.
З поблажливої згоди золотоординських ханів у місті закріплюються італійці, і місто входить до складу Венеціанської республіки (татари ж стягували з міста данину і час від часу робили розбійницькі набіги на його сільське передмістя). Легендарний мандрівник (і таємний посол) Марко Поло відвідав місто в 1274 р. і відпочивав тут у будинку свого дядька — венеціанського купця Матео.
Правління венеціанців стало періодом розквіту Судака. Місто стало відоме далеко за межами Криму як найважливіший торговий центр північно-східної європейської ойкумени. Тут товпилися на торжищі й укладали взаємовигідні угоди купці з Західної Європи, Північної Африки, Близького Сходу, Передньої Азії, Закавказзя, Індії, звідси споряджалися каравани в Середню Азію, у Китай та Московію. І навіть Чорне море тогочасні арабські географи називали не інакше як Судацьким морем. Значення міста як міжнародного торгового центру, багатих "воріт до Сходу" Венеціанської республіки було настільки великим, що з 1287 р. у місті постійно перебував уповноважений венеціанський консул.
Місто завжди перебувало у стані посиленої охорони. Консул не мав права проводити жодної ночі поза містом. З заходом сонця ворота фортеці замикалися, і звідний міст через заповнений водою рів піднімався. На стінах уночі виставлялася варта з барабанщиком і сурмачем, а вулицями міста ходили патрулі.
Багатство міста не давало спокою основним європейським конкурентам венеціанців — Генуезькій республіці, яка суперничала й десятками років воювала з Венецією за торгове домінування у Середземному й Чорному морях. Тривалий час вони вичікували слушної нагоди, щоб заволодіти чорноморськими портами, і така нагода трапилася. Після проголошення державною релігією Золотої Орди мусульманства, намісник її Кримського улусу Туглук-Тимур у 1350-х рр. проганяє із міста все християнське населення і руйнує міські стіни, щоб жителі не могли чинити опору ординській владі. А в 1359 р. помирає 30-лотоординський хан Бердибек, і Золоту Орду лихоманить кривава міжусібна боротьба між претендентами на ханський трон. Кращої нагоди годі було сподіватися, і 19 липня 1365 р. генуезці висаджують десант, проганяють з міста татарський гарнізон і захоплюють ще 18 поселень південнокримського узбережжя. Щоб закріпитися, генуезці негайно беруться активно відбудовувати стару візантійсько-венеціанську фортецю, зміцнюють її новими баштами та мурами. Результат тієї перебудови — Генуезька фортеця — малоушкодженою збереглася до наших днів. Генуезьку адміністрацію очолював консул, якого палата дожів призначала на один рік. Однак, при генуезцях Солдайя (Судак) помітно втрачає своє значення як центр чорноморської торгівлі — генуезці переміщують його в Кафу (Феодосію) — свій головний опорний пункт на узбережжі Чорного моря, а місцеві мешканці вимушено переорієнтовуються на оброблення землі.
У 1475 р. до Кримського узбережжя прибуває турецька ескадра, висаджує десанти яничарів і раптовими штурмами здобуває десятки приморських міст. Останніми мужньо захищалися генуезькі твердині Кафа й Солдайя, під стінами яких згромадилася вся османська армія й союзна татарська орда. Сили були занадто нерівними, а далека Генуя нічим не могла допомогти своїм віддаленим факторіям. Тож після кількох тижнів облоги, коли в місті закінчилися запаси продовольства, турки ввірвалися в Солдайю. Залишки італійського гарнізону на чолі з консулом Христофоро ді Негро забарикадувалися в головному міському храмі, сподіваючись, що турки помилують святиню, але яничари спалили їх разом із храмом.
Турецьке володарювання в Судаку тривало 300 р. Це був період повного занепаду донедавна квітучого міста. Місто поступово руйнується, ліквідуються християнські храми, змінюється етнічний склад жителів. Налякані морськими походами запорізьких козаків жителі беззахисного Судака в XVII ст. масово покидають селище й перебираються під захист мурів більших міст. До кінця турецького панування Судак мало чим відрізнявся від пересічного провінційного мусульманського села. У кінці XVII ст. турецький мандрівник Евлія Челебі нарахував тут тільки 50 турецьких солдатів.
Після перемоги в російсько-турецькій війні 1768—1774 рр. Кримський півострів входить до складу Російської імперії. Після приєднання до Росії Судак розвивається як центр виноградарства і виноробства. Князь Г. А. Потьомкін створив у Судаку економію з виноградниками, винзаводом і підвалами. Запросив іноземних фахівців, виписав з Іспанії й Італії культурні сорти винограду. Зусиллями П. С. Палласа в Судаку було організоване перше в Російській імперії училище виноградарства і виноробства. У 1982 р. Судак одержав офіційний статус міста.
Судацька фортеця V—XV ст. розташована на вершині Фортечної гори висотою 150 м, що круто обривається з південного боку до моря. Вона має два пояси оборони (нижній і верхній), між якими розташовувалося середньовічне місто. Весь простір усередині фортеці, що нині пустує, був щільно забудований житловими кварталами з тісними західноєвропейськими вуличками дво- і триповерховими будинками, а також храмами, складами зброї і продовольства, тавернами тощо. Масивні кам'яні стіни фортеці мають висоту 6—8 м і товщину 2 м. Більшість башт названі іменами генуезьких консулів, при яких вони будувалися чи реконструювалися. Про це повідомляють вмонтовані в баштові стіни плити з написами на середньовічній латині та геральдична символіка: герб Генуї, ліворуч — герб правлячого дожа, праворуч — герб консула Солдат. Зокрема, це: Сторожева башта (XIVст.), башта Якобо Торселло (1385 р.), башта Беріабо ді Франкі ді Пагано (1414 р.), башта Пасквале Джудіче (1392 р.), Кругла башта (VI—XIV ст., закладена візантійцями), башта Коррадо Чікало (1404 р. — рельєфна плита з башти із зображенням герба Генуї й орлів по боках нині зберігається в Одеському археологічному музеї), башта Лукіні де Фліско Лавані (1409 р.), башта Джованні Маріоне (1388 р. — на її північній стіні є плита з трьома гербами, що зображують лева, хрест, зубцювате поле), башта Гварко Румбальдо (1894 р. — на її геральдичній плиті вирізані три щити з гербами, посередині хрест, з боків геральдичні леви і фігури двох жінок в італійському середньовічному вбранні), Безіменна (XIV ст.), Консульська башта (XIV ст.) та Георгіївська башта (XIV ст.). Поза межами фортечних стін розташована ще одна башта — Фредеріко Астагвера або Портова (1386 р.), що захищала територію порту Солдайї. Вона квадратна у плані, триповерхова, з бійницями й амбразурами для гармат.
Поруч із баштою Астагвера знаходиться невеликий, добре збережений середньовічний храм Дванадцяти Апостолів. Його спорудили візантійці в VI ст. Під час останньої відбудови храм набув рис вірменської церкви. Усередині храму є унікальний фресковий живопис, який потребує серйозної пращ художників-реставраторів.
Головні ворота фортеці захищені двома в'їзними баштами (Торселло і ді Пагано). Перед воротами відновлений барбакан — напівциркульна стіна передмостового укріплення. Над воротами є кам'яна плита з написом латиною: "1389 року, дев'ятого дня липня, під час правління взірцевого і могутнього чоловіка пана Батиста ді Зоалі, колись (?) Андоло, високоповажного консула Солдайї. Богу віддяка".
У верхньому оборонному поясі знаходиться цитадель, вона складається з Консульського замку і башт, з'єднаних стіною, що йде по самому гребені гори. Консульський замок над самим скельним урвищем утворюють головна башта-донжон (в якій, власне, були покої консулів Венеціанської, а пізніше Генуезької республік) і башти в північно-східному куті замку. Обидві башти з'єднані товстими стінами, між якими знаходиться внутрішній двір. Усередину донжона ведуть кам'яні сходи. У його підвальному поверсі є два приміщення: склад пороху і зброї та цистерна для води. На першому поверсі обладнана простора світлиця з каміном, ліворуч від нього є амбразура, а праворуч — прямокутна ніша.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Туристичне краєзнавство» автора Петранівський В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України“ на сторінці 20. Приємного читання.
