Роль музеїв у розвитку суспільства

Туристичне краєзнавство

Попередниками сучасних музеїв в Україні більшість учених вважають колекції книг, картин, художніх виробів тощо, які зберігалися в храмах ще в часи Київської Русі: Десятинній церкві, Софійському соборі, Києво-Печерському монастирі та ін. У ХУП—XVIII ст. великі приватні збірки художніх творів знаходились у феодальних замках та династичних маєтках (Я. Собєського у Жовкві, Синявських у Бережанському замку, Вишневецьких у замку в Вишнівці, галерея Сапег у Кодні, К. Розу-мовського у Батурині тощо).

Власне музеї в Україні почали виникати в першій половині XIX ст. У цей час було відкрито кілька музеїв різних профілів, у тому числі Миколаївський (1806 p.), Феодосіївський (1811 p.), Одеський (1825 p.), Керченський (1826 p.), Музей старожитностей Катеринославської губернії (1849 p.). Основні фонди цих музеїв становили матеріали археологічних розкопок.

У першій половині XIX ст. в Україні виникають університетські музеї. У 1807 р. при Харківському університеті завдяки зусиллям громадського діяча В. Н. Каразіна відкрито кілька музеїв — Археологічний, Зоологічний, Мінералогічний, Музей образотворчих мистецтв. У 1834—1837 pp. при Київському університеті завдяки його першому ректорові М. О. Максимовичу також було створено музеї: Старожитностей, Нумізматичний, Образотворчих мистецтв, Зоологічний та ін.

Більш інтенсивно розвивається музейна справа в Україні у другій половині XIX ст. — на початку XX ст. У цей час було відкрито ряд історичних та природничих музеїв: Херсонський музей старожитностей (1890 р.), Херсонський археологічний музей (1893 p.), Львівський історичний музей (1893 p.), у Чернігові — музей Архівної комісії (1897 р.) та музей українських старожитностей В. В. Тарнавського (1902 p.). Серед інших українських музеїв одним з найбільших був Полтавський природничий музей (1891 p.). У Севастополі у 1869 р. відкрито музей Чорноморського флоту, в 1905 р. — музей героїчної оборони і визволення міста.

На базі приватних колекцій творів мистецтва в Україні в кінці XIX — на початку XX ст. було організовано ряд художніх музеїв: у Харкові — перший в Україні міський художній музей (1886 p.), у Києві — Міський музей старовини і мистецтв (1899 p.), в Одесі — Міський музей красних мистецтв (1899 p.), в Феодосії — картинну галерею творів І. К. Айвазовського, ним засновану. Художні галереї були відкриті й у Миколаєві, Катеринославі.

На західноукраїнських землях великим музейним центром був Львів. У Львові в 1874 р. відкрито Міський промисловий музей, у 1887 р. — Музей Ставропійського інституту; в 1895 р. — Етнографічний музей Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка; у 1904 р. — Археологічний музей "Народного дому", у 1907 р. — Народний музей (тепер Львівська картинна галерея) та ін. У 1912 р. закладено Тернопільський краєзнавчий музей.

На початку XX ст. в Україні створюється кілька меморіальних музеїв. Так, у 1904 р. в Ялті відкрито меморіальний музей

A. П. Чехова. До 1917 р. в Україні не було жодного меморіального музею, присвяченого Т. Г. Шевченку, І. Я. Франку, Лесі Українці або іншим діячам української культури.

Великі приватні музейні колекції мали В. В. Тарнавський,

B. І. та В. Н. Ханенки, В. А. Щавинський, П. П. Потоцький та ін. Всього в Україні до 1917 р. було 35 музеїв. Вони належали різним відомствам, установам та приватним особам.

Щодо теорії музейної справи, то вона перебувала ще в зародковому стані.

Після 1917 р. в умовах політики українізації, відносного підвищення уваги уряду до проблем освіти, охорони пам'яток музейного будівництва, масового краєзнавчого руху і широкої аматорської ініціативи зі створення музейних осередків на місцях спостерігалося значне зростання музейної мережі.

Перша Всеукраїнська краєзнавча конференція, що відбулася в 1925 р. в Харкові, націлювала місцеві музеї як низові краєзнавчі осередки на всебічне вивчення минулого та сучасного краю.

Музей-кабінет антропології та етнографії імені Ф. К. Вовка разом з іншими академічними установами Історичної секції ВУАН став науково-організаційним та координаційним центром краєзнавства в Україні. Музей-кабінет поступово розгорнув дослідження в галузі етнографії, археології, антропології.

Визначними організаторами музейної справи в цей час в Україні були М. Ф. Біляшівський, Ф. І. Шміт, Д. М. Щербаківський, М. О. Макаренко, У. Л. Ернст, К. В. Мощенко, В. Г. Кравченко, П. П. Постоєв, М. Я. Рудницький, С. А. Тарапушенко, Д. І. Яворницький, П. А. Тутковський, Ю. Й. Сочинський, C. С. Дложевський, М. Ботенко тощо.

Влітку 1919 р. в Україні було створено нові музеї — Черкаський, Вінницький, Нікопольський, Уманський та ін. У 1919 р. відкрито Картинну галерею в Полтаві; в 1920 р. засновано Одеський державний художній музей, в 1922 р. — Київську картинну галерею. Збільшилася кількість історичних і художніх музеїв.

Першими історико-культурними заповідниками було оголошено стародавнє місто Ольвія разом з некрополем на Миколаївщині (1924 р.) і Києво-Печерську лавру (1926 р.).

У 1920—1930-х рр. в Україні засновано перші літературно-меморіальні музеї. Серед них — Музей-заповідник на могилі

Т. Г. Шевченка в Каневі (1926 p.), Музей-заповідник М. В. Гоголя у Великих Сорочинцях (1928 p.), Музей В. Г. Короленка у Полтаві (1928 p.).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Туристичне краєзнавство» автора Петранівський В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Роль музеїв у розвитку суспільства“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТКУ КРАЄЗНАВСТВА В УКРАЇНІ

  • Особливості розвитку краєзнавства в Галичині

  • Історія розбудови карпатської туристичної інфраструктури (друга половина XIX ст. —1939 р.)

  • Розвиток краєзнавства в Українській PCP у 1920—1940-х та повоєнних роках XX ст.

  • Утворення та діяльність Всеукраїнської спілки краєзнавців

  • Розділ 2. ТУРИСТИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО УКРАЇНИ: ОБ'ЄКТ, ПРЕДМЕТ, ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

  • Об'єкт і предмет туристичного краєзнавства

  • Функції та методи дослідження національного краєзнавства

  • Джерела національного краєзнавства

  • Висновки

  • Розділ 3. ТУРИСТИЧНА КАРТОГРАФІЯ ЯК ОСНОВНИЙ МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ЗАСІБ ТУРИСТИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА

  • Сучасний стан туристичної картографії в Україні

  • Туристична карта: мета створення, вимоги, що ставляться до туристичної карти

  • Зміст легенди туристичної карти. Спеціальні умовні позначення та їх використання на туристичній карті

  • Знакування туристичних маршрутів на місцевості

  • Висновки

  • Розділ 4. ПРИРОДНІ КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

  • Потенціал природних краєзнавчо-туристичних ресурсів України

  • Історія заповідної справи в Україні та поняття про державний природно-заповідний фонд

  • Класифікація об'єктів природно-заповідного фонду України

  • Особливості природно-заповідного фонду Карпатського регіону

  • Висновки

  • Розділ 5. ФОРТЕЦІ, ЗАМКИ І МОНАСТИРІ ЯК КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНІ ОБ'ЄКТИ

  • Класифікація оборонних споруд. Законодавство України про охорону культурної спадщини

  • Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України

  • Використання замків і фортець у туризмі

  • Розділ 6. КУРОРТНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

  • Історія вивчення та використання мінеральних вод і лікувальних грязей в оздоровчих цілях

  • Класифікація курортів України

  • Географія населених пунктів України, віднесених до курортних

  • Висновки

  • Розділ 7. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИКОРИСТАННЯ ПЕЧЕР ДЛЯ ЦІЛЕЙ ТУРИЗМУ

  • Печери України як пам'ятки природи

  • Використання карстових печер для спелеотуризму, спелеотерапії та інших цілей

  • Розділ 8. МУЗЕЇ ЯК ОБ'ЄКТИ КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • Роль музеїв у розвитку суспільства
  • Класифікація музеїв України

  • Визначні музеї України

  • Львів — місто-музей і місто музеїв

  • Висновки