У грамоті на право самоврядування за Магдебурзьким статусом, наданій Меджибожу в 1593 р. Адамом-Ієронімом Сенявським, записано у повинність міщан: "Перепони, кобилиці, башти, вежі, паркани, брами повинні завжди справляти і мати свою варту... на воротах... Кожний міщанин, який має дім, повинен мати рушницю довгу, фунт пороху і копу підібраних куль... а я гарматами й гаківницями буду забезпечувати, а в кожному десятку треба мати двох озброєних або двоє в латах...". Там таки вказується, що "до оборонного будівництва навколо міста підлягають всі міщани, як християни, так І євреї, без жодного винятку...".
Кілька поколінь Сенявських неодноразово громили під стінами Меджибожа татарські орди. Скажімо, в 1616 р. під стінами міста стояла стотисячна ханська орда, але з огляду на міцність укріплень кидати її на штурм твердині хан не наважився.
На початку національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького у 1648 р. козацьке військо захопило Меджибізьку фортецю, та вже наступного року її відбили польські війська. У1650 р., коли військо Б. Хмельницького йшло через Меджибіж на Кам'янець, польський гарнізон вдруге уступив її козакам, та знову ненадовго. Коли Б. Хмельницькому вдалося втягнути у війну трансильванського князя Ракоці, частина його армії в 1657 р. намарне намагалася взяти Меджибізьку твердиню приступом.
У XVI—XVIII ст. Меджибіж славився торгівлею та ремеслами. У місті діяли ремісничі цехи ткачів, гончарів, ковалів, шевців та кравців. Меджибізькі міщани підтримували жваві торгові зв'язки з Львовом та його братством, Києвом, Польщею. У місті було кілька церков з братствами при них, у тому числі Успенська — зразок оборонної сакральної архітектури XVII ст.
Фортифікації Меджибізької фортеці утворюють: зі сходу — бастіон з бійницями секторного обстрілу й двома півкруглими баштами, зв'язаними з барбаканом, а через нього — з донжоном; з півдня — стіна з чотирма ярусами бійниць, ззовні підсилена контрфорсами. З західного боку був в'їзд через рів та навісний міст. За ровом на пагорбі знаходилася батарея, завданням якої було прикривати доступ до південної стіни. На північно-західному рові стоїть дуже могутня п'ятигранна Лицарська башта, фланкуючий вогонь якої прикривав доступ до західного і північного крил. У XVIII ст. на підмурках північної і теж напільної бастеї зведено восьмигранну башту.
Барбакан, що виступав перед надбрамною баштою, захищав підступи до брами. Він мав свою браму і являв собою прямокутний проліт розміром 10 X 8 м, накритий коробовим склепінням заввишки 10 м. Над склепінням, очевидно, розміщувався бойовий майданчик, оточений зубчастим парапетом. Тож у разі, якби ворог прорвався через першу перешкоду — браму барбакану (герсу), він опинявся у вузькому напівтемному проході перед замкнутою в'їзною (внутрішньою) брамою під зливою нищівного перехресного обстрілу з навколишніх дерев'яних галерей. Аналогічну будову в'їзних воріт мають Золоті ворота в Києві та Володимирі — видатні пам'ятки оборонного зодчества Київської Русі (перша половина XI ст.). Тож Литовсько-руська держава успадкувала й продовжувала розвивати передові здобутки давньоруського оборонного зодчества.
Пізніше, коли султан-завойовник Магомет IV включив Поділля до складу Османської імперії, турки за час свого перебування в Меджибожі (1672—1699 pp.) здійснили ряд реконструкцій новозахопленої твердині. Зокрема, до барбакану було добудовано східний бастіон, а на зовнішніх батареях амбразури замінено турами. Це ще більше посилило її обороноздатність.
З 1730 р. по 1831 р. фортецею володіли князі Чарторийські. Але за участь у польському повстанні все їхнє майно було конфісковане, і в фортеці розмістили російський гарнізон, а невдовзі її взагалі кинули напризволяще.
Від литовської фортеці XIV ст. після всіх пізніших перебудов до нашого часу збереглися лише дві башти (у тому числі донжон) та найдовша західна оборонна стіна.
Фортеця Меджибожа навіть у напівзруйнованому стані досі вражає своїми могутніми неприступними кам'яними стінами. Товщина стін сягає 3,5 м, а висота — 17 м. Вони мають три яруси складних бійниць для ведення гарматного й рушничного обстрілу, на другий і третій ярус вели дерев'яні бойові галереї. Зсередини до стін прилягають різноманітні господарські та житлові будівлі.
У плані фортеця має форму видовженого трикутника, що на сході впирається гострим кінцем у мис. Довжина фортеці — 130 м, ширина західної стіни — 85 м. Із західного боку знаходиться в'їзд. Двір фортеці оточений кам'яними зубчастими стінами з трьома кутовими баштами.
Три башти фортеці розташовані відповідно до потреб оборони: північно-західна п'ятикутна Лицарська з рядами амбразур видається за лінію стіни біля в'їзної брами, восьмикутна триповерхова башта височить на північному розі укріплення, південний бік, захищений Бугом, має монолітну чотириповерхову кутову башту — Східний бастіон — величезних розмірів, своєрідної і складної конфігурації.
Східна башта-тура на горішньому ярусі завершується чотирма напівкруглими вежами, що з'єднуються попарно з кожного боку. Вона стоїть на місці давньоруського замку-дитинця. З-під башти-донжона розходиться лабіринт склепінчастих підземних ходів (нині запущених), які сполучали її з передовим фортом Синявських на острові Раковець та іншими стратегічними об'єктами.
А далеко винесена за лінію стін Лицарська башта мала призначення ще й спостережного пункту. З її високого оглядового майданчика було видно довколишні степи, варта на ній першою сповіщала про небезпеку. Мури всіх трьох башт майже чотириметрової товщини і мають артилерійські бійниці на всіх ярусах.
Посеред двору Меджибізької фортеці Рафаїлом Сенявським у 1586 р. було збудовано кам'яний однонефний гарнізонний костел (згодом турецьким гарнізоном він використовувався як мечеть, російським — як православна полкова церква). Після всіх переобладнань містить елементи готичної, барокової й псевдоготичної архітектури, хоча в основі архітектури храму лежить ще романський стиль. Храм має бароковий фронтон і високий дах, що завершується вежею зі шпилем.
У східному куті фортеці до донжона Сенявські у середині XVI ст. прибудували палац у стилі ренесансу, підмурками якому служили глибокі просторі склепінчаті підземелля, що теж мали бойове призначення. Палац прилягає до найнеприступнішого осередку замку — Східного бастіону — чотириповерхової башти з рядами багатоканальних (скерованих у різних напрямах) бійниць для ведення перехресного обстрілу, розчленованих кам'яними фризами. Ззовні ренесансний князівський палац декоровано білокам'яною різьбою й високим аттіком.
Біля самого входу в фортецю впритул до західної стіни прибудований ще один палац кінця XVIII — початку XIX ст. з великими віконними прогалинами в стилі псевдоготики. Фасад палацу прикрашений бароковим фронтом. Імовірно, тут мешкали офіцери російського гарнізону.
На території фортеці працює музей. Однак, нині велична Меджибізька твердиня гостро потребує інвестора, який здійснив би повну її відбудову. Поява принадного комплексу історичної анімації, реставрація респектабельних палаців та організація в одному з них готельно-ресторанного комплексу дасть змогу Меджибожу стати справжньою туристичною "меккою" не лише для заможних хасидських паломників, а й для широкого сегмента європейських і українських туристів у рамках багатоденного "Замкового туру Україною".
Крім фортеці, у місті-заповіднику туристам рекомендуємо оглянути: архітектурний ансамбль ринкової площі з ратушею із годинником (друга половина XVI ст.), оборонний Святотроїцький домініканський костел (1600 р.), православну Успенську церкву оборонного типу (перша половина XVII ст.), оборонну синагогу (друга половина XVII ст.).
За 2 км на схід від Меджибожа на лівому березі Південного Бугу Сенявськими було збудовано ще одну фортецю, яка виконувала роль передового форпосту міських укріплень на стратегічних підступах з боку Дикого Поля. Неподалік від фортеці є також руїни костелу і келій домініканського монастиря оборонного типу, збудованого в 1600 р. (зруйновано споруду в 1962 р. за наказом голови місцевого колгоспу, якому раптом вкрай забракло будівельного каміння).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Туристичне краєзнавство» автора Петранівський В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України“ на сторінці 16. Приємного читання.
