Єдиним "замковим" містом сусідньої Черкащини є Тальне. У ньому зберігся Мисливський замок, збудований у 1896— 1903 рр. у романтичному стилі французьких приміських замків епохи ренесансу. Однак, Тальне прославив на весь світ не він, а грандіозне трипільське протомісто IV тис. до н. е., нещодавно відкрите археологами.
Справжньою "перлиною" фортифікаційного зодчества Півдня України є Акерманська фортеця у Білгороді-Дністровському Одеської області (рис. 5.19).
Білгород-Дністровська фортеця над Чорним морем має понад тисячолітню історію. У VI ст. до н. е. на ці береги прибули грецькі колоністи. Вони заснували білокам'яне античне місто-державу Tipa — багате торгове поселення на прадавньому торговому шляху вгору по Дністру вглиб лісостепових землеробських районів Великої Скіфії та підкарпатського царства Агатірсів. У 330-х рр. до н. е. Tipa ввійшла до складу Скіфського царства і карбувала монету його володаря Атея, а після його смерті в битві з македонцями була включена до складу царства Олександра Македонського. ЗII ст. до н. е. до IV ст. н. е. Tipa відігравала роль стратегічного портового міста Римської й Східно-римської імперій.
У IX ст. на білокам'яних руїнах давньогрецької колонії Тіри слов'яни (тиверці) побудували нове місто, назвавши його Білим
Рис. 5.19. Акерманська фортеця у Білгороді-Дні
городом, Білгородом. УХ — середині XIII ст. Білгород входив у склад Київської Русі. На межі XIII—XIV ст. у Білгороді закріпилися генуезькі мореплавці, заснувавши торгову факторію. Для захисту від татарів італійці перебудували сплюндровані давньоруські укріплення на кам'яний замок західноєвропейського типу. Його артилерія перекрила входи-виходи у Дністровський лиман (з якого генуезькі купці піднімалися вгору по Дністру у Кам'янець, Галич і Львів). У 1362 р. генуезців було прогнано, а Білгород оголошено вільним містом. У першій половині XV ст., під час правління молдавських господарів Олександра Доброго і Стефана Воєводи, Білгород входив до складу Молдавської держави. Навколо старого замку волоськими воєводами споруджуються потужні кам'яні стіни з бійницями і баштами, насипається величезний земляний вал, територія укріплення обноситься глибоким ровом.
Турецькі завойовники чотири рази намагалися захопити неприступний Білгород (1420 р., 1454 р., 1475 р., 1487 р.). І лише під час четвертої спроби, коли до стін гордої фортеці підійшов сам "володар світу" — султан Баязет Другий на чолі багатотисячної армії яничарів та союзна татарська орда кримського хана Менглі-Гірея, на 16-й день безперервних штурмів Бєлгородська твердиня впала. Турецька адміністрація на початку XVI ст. здійснила широкомасштабні реконструкції фортифікацій й оснастила твердиню потужним арсеналом далекобійної артилерії. Таким чином, Акерманська фортеця перетворилася на опору османського панування в Північному Причорномор'ї.
Запорізькі козаки в 1541,1594—1595 рр., і пізніше в XVII— ХУІІ ст. здійснювали безстрашні рейдові удари по Акерманській та інших морських турецьких фортецях, але закріпитися на звільненій землі вони не могли — бракувало сил.
У другій половині XVIII ст. почалися затяжні російсько-турецькі війни, ключову роль у переможному ході яких зіграло українське козацтво. У третій раз російські воїни заволоділи Акерманською фортецею в період російсько-турецької війни 1806—1812 рр. і, згідно з Бухарестською мирною угодою 1812 р., Білгород і все Задністров'я були остаточно включені до складу Російської імперії. А в 1832 р. Білгород-Дністровська фортеця припинила своє існування як військово-оборонний об'єкт і з того часу почала розбиратися місцевими мешканцями на будівельний камінь. Відновлення фортеці триває з другої половини XX ст.
Загальна площа Акерманської фортеці близько 8 га, довжина периметра зовнішніх мурів — 2 км, висота стін — до 7 м, а товщина — до 5 м. Вздовж стін розташовані 26 башт, всередину фортеці ведуть п'ять брам.
Знайомство з Білгород-Дністровською фортецею туристи, як правило, починають від головного входу: звідси найкраще відкривається її панорама. До наших днів добре збереглись: Великі ворота, Перший (Громадянський) двір, мінарет, Башта Овідія, або Дівоча башта, Башта-сховище, Гарнізонний двір, Цитадель, або Генуезький замок.
Білгород-Дністровська фортеця — один з найатракційніших туристичних об'єктів України. Поряд із Кам'янець-Подільською, Хотинською, Мукачівською і Меджибізькою фортецею вона входить у п'ятірку кращих фортифікацій України, які щорічно відвідують десятки тисяч туристів. Тож її повна відбудова, державна охорона й анімаційно-туристичне відродження — справа честі для нашої держави.
Окреме місце у фортифікаційній спадщині України займає Крим. Цей древній край — осередок розвою багатьох античних і середньовічних культур, кожна з яких залишила свій слід на цій благодатній землі. На жаль, лише фундаменти археологічних розкопок залишилися до наших днів від фортець таврів і скіфів. Оборонна стіна — від військово-морського форту римлян у Хараксі. Залишки стін Херсонеса, башта Алустону та ще декілька поодиноких пам'яток — від епохи візантійського домінування на кримському узбережжі. Однак чимало унікальних пам'яток оборонного зодчества Криму збереглися практично у всій своїй величі й нині притягують до себе багатотисячні туристичні потоки. Це — генуезькі фортеці у Судаку й Феодосії та печерні міста-фортеці Гірського Криму.
Маловідома пересічному туристові атракція очікує на нього в самому Сімферополі. Адже сучасне місто виросло на місці білокам'яного Неаполя — столиці Кримської Скіфії (III ст. до н. е. — II ст. н. е.). Колись її оперізували потужні стіни з зубчатими баштами, вибудувані найманими грецькими зодчими, а всередині містилися просторі кам'яні резиденції скіфської знаті, царський палац, храми та мавзолей-усипальниця царів Скілура й Палака. Армії царів Боспорського царства під час широкомасштабних воєнних операцій-"зачисток" спільно з римськими гарнізонами Західної Таврики в II ст. остаточно розпорошили кримських скіфів та перетворили на руїни їхню степову столицю Неаполь. У другій половині XX ст. стараннями сімферопольських археологів одну з кам'яних башт скіфського Неаполя було відбудовано, і нині вона є своєрідною туристичною візитівкою центру кримської автономії.
А наймогутніша циклопічна твердиня древніх таврів досі збереглася на мисі Ай-Тодор на схід від славнозвісного романтичного міні-замку XIX ст. — Ластівчиного гнізда.
Таври називали цю фортецю Бріксаба, римляни — Харакс. її дугою оперізує потужна стіна, насухо складена з велетенських кам'яних блоків, окремі з яких не під силу припідняти навіть десяткові чоловіків. Висота збереженої частини стіни сягає 2,0—2,6м, довжина — понад 100 м. Довгий час (з V ст. до н. е. до Іст. н. е) це таврське укріплення не могли розгромити ні грецькі десанти з Херсонеса і Феодосії, ні війська боспорських царів (бойові ескадри яких час від часу "чистили" від таврських піратів жвавий морський торговий шлях уздовж південнобережжя). І лише з приходом римлян таври поступили їм цей чудовий форпост зі зручною бухтою у підніжжі.
У 63 р. в ході стратегічного зміцнення центуріоном Т. Плавтієм Сільваном римської присутності у Північному Причорномор'ї (згідно з розпорядженням імперотора Нерона) морський десант з Равенської ескадри захопив таврське укріплення на Ай-Тодорі й обладнав у ньому римську фортецю Харакс. Під час розкопок археологами тут було знайдено кераміку з клеймами із абвіатурою Равенського флота. Того ж року Понтійський корпус Равенської ескадри з трьома тисячами морських піхотинців здійснили ряд рейдових бойових операцій по очищенню Південного берега Криму від таврських піратів. Про це свідчить Іосіф Флавій (промова іудейського царя Агріппи на звеличення Рима). Але щойно в 69 р. римляни забралися з Хараксу (для участі в громадянській війні), сюди знову повернулися таври.
Лише після славетних перемог імператора Траяна у 119—122 рр. морські піхотинці Понтійської ескадри імперії відбудовують укріплений замок-кастел Харакс. Вони будують тут водогін, казарми і невеликі армійські терми, зводять постаменти й вівтарі богам. Гарнізон Хараксу підпорядковувався головнокомандувачу римських морських і сухопутних сил Таврики, штабквартира якого знаходилася в Херсонесі. Між 240—244 рр. римляни поспіхом евакуювалися з Хараксу після масштабного готського вторгнення в межі Римської імперії на Дунаї і в Криму та завоювання ними залежного від імперії Боспорського царства. Окремі історичні джерела вказують на те, що готи-тетраксити продовжували використовувати фортецю Харакс, і вона стала одним з форпостів Кримської Готії.
Однак повернемося до майже цілковито збережених середньовічних фортець півострова.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Туристичне краєзнавство» автора Петранівський В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України“ на сторінці 19. Приємного читання.
