На хвилі українізації, постановою Раднаркому УРСР від 23 березня 1928 р. Кам'янець-Подільську фортецю оголошено історико-культурним заповідником. Щорічно її відвідує близько 300 тис. туристів.
У плані фортеця Кам'янця — багатокутник видовженої форми, по периметру обнесений стінами з баштами на кожному розі.
Праворуч від східних воріт (головного в'їзду з боку міста) знаходиться одноярусна п'ятигранна Чорна башта з колодязем діаметром 6 м, пробитим через 36-метрову скельну породу. Далі, якщо рухатися за годинниковою стрілкою, можна нарахувати ще десять башт: Лянцкорунську, Комендантську, Рожанку, Водну, Нову, Денну, Ляцьку, Тенченську, Ковпак і Папську, або Кармалюкову (найвища, ліворуч від східних воріт, збудована на кошти папи Юлія П у 1503—1517 рр.)" Частково відкритий підземний хід, що виводив кудись у долину Смотрича.
Каньйон Смотрича петлею, яка нагадує грецьку літеру "омегу”, охоплює фортецю і розходиться по обидва боки від Замкового мосту. Цей міст, а також укріплення (XVI—XVII ст.) Польської і Руської брам зі шлюзами, які регулювали рівень води у Смотричі, є монументальними залишками унікальної в європейському воєнному зодчестві середньовічної оборонно-гідротехнічної системи Кам'янця.
Фортифікаційний ансамбль міста формувався протягом сторіч і гармонійно поєднує в собі елементи оборонної архітектури різних епох і різних фортифікаційних шкіл. Основу його оборонної архітектури закладено в період Київської Русі та Великого князівства литовського у X—XIV ст. З XVI ст. над розбудовою фортифікаційного ансамблю працюють провідні італійські військові інженери Каміліус, Камеріно, Рудольфіно, придворний королівський архітектор німець Йокуб Бреторус.
На початку XVII ст., з появою далекобійної артилерії, військовий інженер Теофіл Шомберг збудував перед західним фасадом замку кам'яно-земляну бастіонну фортецю новоголландської системи — горнверк, що отримала назву Нова фортеця. Від неї залишилися лабіринти кам'яних казематів й грандіозні земляні вали.
Крім фортеці Старого міста й Нової фортеці, у місті-заповід-нику туристам рекомендуємо оглянути: Міські укріплення XIV—XVIII ст., укріплення Міських воріт (XIV ст. — 1746 р.), Вірменські склади XVI—ХУІІ ст., Вірменський бастіон XVI— ХУЛІ ст. (цитадель і Казематна башта), семиповерхову Скорняжну башту XVI—XVII ст. та чимало інших пам'яток.
Жванецький замок XV—XVII ст. належав Кам'янецькому старості Станіславу Лянцкорунському. Замок височів на березі Дністра якраз напівдорозі між Кам'янцем і Хотином й контролював стратегічний брід через річку. Його неодноразово спустошували татари, а остаточних руйнувань завдали турки під час захоплення Поділля. У 1653 р. на полі під стінами Жванецького замку відбулася битва козацького війська В. Хмельницькою з польською армією.
Зараз від замку збереглися атракційні руїни, звідси відкривається широка панорама околиць з фортецями у Хотині, Кам'янці й Окопах.
На Кам'янеччині є також руїни Зіньківського замку, в середині XIV ст. розбудованого князями Коріатовичами на місці давньоруського укріплення й неодноразово реставрованого поляками в буремні XV—XVIII ст.
І зовсім унікальною пам'яткою оборонного зодчества Поділля є невелика церква Покрови Пресвятої Богородиці у Сутківцях XIV—XV ст., перший кам'яний ярус із рядом бійниць якої вимуровано подолянами за доби обживання краю при православних князях-братах Коріатовичах.
Другим за красою й популярністю серед туристів фортифікаційним ансамблем Хмельниччини є фортеця смт Меджибожа.
Меджибізька фортеця — це могутнє кам'яне укріплення XIV-—XVIII ст., зведене на місці дерев'яного давньоруського князівського дитинця XI ст. (рис. 5.17).
Рис. 5.17. Меджибізька фортеця, Хмельниччина
Назва містечка походить від того, що воно розташоване "межи Бугами" (до радянської влади — Богами. — Авт.): у цьому місці Південний Буг з'єднується зі своєю лівою притокою Бужком.
Перша літописна згадка про Меджибіж міститься в "Повісті врем'янних літ" під 1146 р. і сповіщає, що Великий князь київський ізяслав Мстиславович передав удільному князеві Святославу Всеволодовичу у володіння п'ять міст, у тому числі "Межибоже". На той час це було жваве ремісничо-торгове місто напівавтономної Болохівської землі зі своєю пристанню на Возі, князівським замком-дитинцем та могутніми міськими укріпленнями. Вони були зруйновані монголо-татарською навалою хана Батия у 1241 р. й остаточно зрівняні з землею відповідно до веління золотоординського воєначальника Бурундая.
Коли Поділля відходить під захист Литовської держави, Меджибіж укріплюють кам'яними мурами. Тривала боротьба за володіння українськими землями закінчилася Кревською унією між Литвою й Польщею.
Після приєднання королем Казимиром у 1434 р. Волинської землі до польської корони Меджибізька фортеця на деякий час переходить у власність князя Любарта Гедиміновича і зміцнюється ним за взірцем Луцького замку. У1444 р. поляки остаточно включили Меджибіж і Хмільник до Польського королівства, створивши Меджибозьку округу. До 1539 р. королівське місто Меджибіж управлялося старостами. Воно часто згадується в хроніках у зв'язку з постійними нападами татарських орд, адже лежало на з'єднанні двох сумнозвісних татарських шляхів: Чорного і Кучманського.
У 1539 р. Микола Сенявський — коронний гетьман Речі Посполитої й воєвода руський — отримав від короля Сигизмунда привілей на володіння частиною Меджибожа. Рід Сенявських, яким місто належало цілих 190 років, запросив з Кам'янця архітектора Иова Претвича й майже повністю перебудував й суттєво розширив фортецю. До того ж фортифікаціями обвели Й саме місто.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Туристичне краєзнавство» автора Петранівський В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України“ на сторінці 15. Приємного читання.
