• термін дії свідоцтва, виданого на строк страхування відповідальності туроператора.
Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів передбачають законодавства більшості країн. На кожному виді транспорту діють свої правила перевезення й умови страхування пасажирів та їхнього багажу. Правила безпеки і страхування пасажирів посідають центральне місце у міжнародних конвенціях про повітряні, морські, автомобільні й залізничні перевезення.
Страхування цивільної відповідальності перевізників має дуже важливе значення, тому що успіх подорожі за кордон залежить, насамперед, від надійності транспорту. Перевізник — це організація, підприємець, які здійснюють транспортне й експедиційне обслуговування пасажирів транспортом усіх категорій: автобусним, залізничним, морським, повітряним. Значна частина страхових випадків стається на етапі перевезення туристів автобусами, залізницею, морськими та річковими суднами, літаками та вертольотами. Однак у загальному обсязі перевезень частка цих страхових випадків є незначною.
Об'єктом страхування цього виду є цивільна відповідальність власників транспорту за можливе заподіяння шкоди туристам при транспортній події. Матеріальні збитки та інші витрати, пов'язані з заподіянням шкоди здоров'ю і життю (травм, каліцтва й ін.) туристів, підлягають відшкодуванню страховою компанією. Страхування цивільної відповідальності здійснюється у той період, коли відповідальність за здоров'я туриста та його майно перейшла до перевізника. По цьому виді страхування оплачуються матеріальні збитки, пов'язані з втратою майна, лікуванням потерпілих мандрівників, відшкодуванням втрати сімейного доходу в зв'язку з каліцтвом чи смертю потерпілих, включаючи виплату довічної пенсії дітям чи іншим родичам.
Зростання популярності автобусних перевезень накладає підвищену відповідальність за безпеку туристів на власників і водіїв міжнародного автотранспорту, які забезпечують перевезення організованих груп туристів в автобусних турах, доправляння туристів з аеропорту в готель І назад, перевезення під час екскурсій тощо. Для переїзду дорогами європейських країн, як правило, потрібна медична страховка на всіх учасників переїзду і, крім того, свідоцтво про страхування цивільної відповідальності перевізника перед третьою особою (тобто пасажирами та громадянами країни переїзду) — "зелена картка". Міжнародне страхування відповідальності власників автотранспорту, відоме під назвою "зелена картка** через зелений колір страхового поліса, підтверджує наявність страхових гарантій в автовласників і надає право на вільне пересування транспортних засобів у межах кордонів 32-х держав. Обсяг відповідальності в зв'язку з заподіянням збитків регулюється, як правило, законом про обов'язкове страхування автоцивільної відповідальності, чинним у конкретній країні. Збитки, які виникли на території іноземної держави, покриваються страховою компанією (бюро) цієї держави з подальшим виставлянням рахунків страховій компанії, що видала страховий поліс.
Координує міжнародні автоперевезення туристів Міжнародна автомобільна федерація (ФІА), у структурі якої працює Міжнародна комісія з туризму. У країнах Європи міжнародні автоперевезення регулюються Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу. Радою ЄС 1982 р. ухвалена Угода про міжнародне нерегулярне автоперевезення пасажирів автобусом (АБОІІ — АСОР). В Угоді окреслені випадки, в яких автоперевізники зобов'язані мати спеціальний дозвіл на перетин кордону. Дозволу не потрібно, якщо перевозиться одна і та ж група пасажирів тим самим транспортним засобом протягом усієї поїздки, що починається і закінчується в одному місці.
Популярною формою для закордонної поїздки є автотуризм. Такий вид туризму має свої особливості. Якщо поїздка проходить добрими що сейними дорогами, тоді це пізнавальний туризм із високим ступенем гарантії особистої безпеки. Якщо ж автомобільна подорож пов'язана з рухо поганими дорогами (включаючи ділянки бездоріжжя, круті підйоми та спуски, переправи через водні перешкоди тощо), то її, скоріше, можна назвати спортивною і вона вимагає додаткових заходів безпеки: оснащення транспортного засобу пристроями та засобами для подолання складних ділянок маршруту, спальними місцями, міні-кухнею тощо. Такий автотуризм називається караванінгом. Ще одна особливість й одночасно складність сучасного автотуризму — неможливість гарантувати безпеку на дорогах у деяких країнах, що практично виключає подорож поодинці. Вирішити цю проблему можна об'єднанням автотуристів на окремих автомашинах у каравани з дотриманням спеціальних запобіжних заходів, особливо щодо гарантування безпеки в темний час доби. Перелічені труднощі не виключають автомобільний туризм із числа популярних напрямів розвитку рекреаційної сфери.
Міжнародні перевезення туристів залізничним транспортом регулюються Угодою про міжнародні залізничні перевезення (1980), ухваленою на Конференції з перегляду Бернських конвенцій про залізничні перевезення вантажів і пасажирів. У ній викладені умови перевезення пасажирів і вантажів, а також визначені заходи, спрямовані на вдосконалення і розвиток міжнародного туризму на залізницях.
Останніми роками аварії на залізничних магістралях трапляються не так часто, та все ж цілком їх уникнути не вдається жодній країні. Локомотиви зіштовхуються один з одним, з автотранспортом на залізничних переїздах, сходять із рейок з різних, у тому числі непередбачених, причин. Тому ризик поїздки на залізничному транспорті, звичайно, існує. Застрахований турист (від оголошення посадки в потяг до прибуття в кінцевий пункт призначення) при настанні страхового випадку на шляху одержить страхову виплату залежно від ступеня важкості травми (вивих ноги при посадці, забиті місця при падінні з верхньої полиці, травма при влученні каменя у вікно, опік окропом та ін.).
Безпека міжнародних перевезень туристів морським транспортом (морські круїзи, що пролягають між портами іноземних держав) визначається Афінською конвенцією про перевезення морем пасажирів і багажу
(1987). Якщо перевезення пасажирів підпадає під дію міжнародного договору, в якому бере участь країна мандрівника, умови відповідальності перевізника за ушкодження здоров'я чи смерть визначаються відповідним договором. Згідно з Афінською конвенцією, у разі смерті пасажира чи заподіяння йому тілесного ушкодження відповідальність перевізника встановлена в межах до 700 000 золотих франків.
Повітряні послуги з перевезення, яке входить до складу туру, надаються авіаперевізником, який несе цивільну відповідальність перед пасажирами, відправниками вантажу і третіми особами. Міжнародні перевезення пасажирів повітряним транспортом регулюються Варшавською конвенцією (1929) і Гаазьким протоколом. Згідно з цими документами, відповідальність перевізника стосовно кожного пасажира встановлена в розмірі 250 тис. золотих франків (1 франк у цій Конвенції дорівнює 65,5 мг золота 900 проби). Монреальська угода (1966) збільшує межу відповідальності перевізника при перельоті над територією США до 75 тис. дол. США.
Контрольні запитання і завдання
• 1. Що таке "туристичні формальності"? Назвіть їх основні види.
• 2. У чому полягає сутність державного регулювання туристичних формальностей?
• 3. Що таке "поліцейські формальності"? Навіщо потрібна туристич на поліція?
• 4. Назвіть особливості паспортних формальностей. Які обставини можуть перешкодити видачі закордонного паспорта?
• 5. Що таке "віза"? Назвіть її різновиди.
• 6. Що таке "шенгенська віза"? Які типи шенгенських віз Ви знаєте?
• 7. Які проблеми можуть виникнути в туристичних фірм при оформленні віз у консульствах?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародний туризм і сфера послуг» автора Мальська М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Майнове страхування“ на сторінці 2. Приємного читання.
