• 3) податкові пільги — тимчасове звільнення від сплати податків чи скорочення їхнього розміру, а також інші податкові пільги (зменшення ставок податку на прибуток, надання кредиту для виплати відсотків за іноземними позиками, звільнення від сплати податку на землю, зменшення преференційного тарифу, пільгові мита на ввезення устаткування тощо). Усе це допоможе зберегти й (або) збільшити доходи від капіталовкладень і, крім того, скоротити первинні витрати;
• 4) інші заходи — створення системи підготовки кадрів, розробка програм з просування національного турпродукту й країни як туристичного напрямку, переказування прибутку за кордон, імпорт матеріалів й устаткування для галузі, залучення висококваліфікованих кадрів, у тому числі закордонних, загалом заходи, спрямовані на підвищення привабливості туристичного образу країни.
Прерогативою державних органів управління туризмом є також вирішення кадрових проблем. Визнаною в міжнародному масштабі практикою е контроль з боку держави за загальними вимогами, яким повинні відповідати працівники туристичної сфери. Для цього на державному рівні розробляються та приймаються професійні стандарти й кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються тією чи іншою професійною діяльністю в туризмі. Однак перш ніж перейти до питань регулювання кадрової проблеми, потрібно визначити поняття "туристична професія", що дозволить більш чітко уявити собі об'єкт регламентування.
На жаль, список туристичних професій на міжнародному рівні ще не затверджений, хоча така робота передбачена планами UNWTO. Труднощі цього процесу зумовлені насамперед тим, що в туризмі провадиться діяльність, яка належить і до інших секторів, до неї залучаються як місцеве населення, так і туристи з інших регіонів чи країн (місцевий транспорт, торгівля, спорт, культурні, санітарно-гігієнічні послуги тощо). UNWTO разом із ООН зробила кілька кроків у напрямі розмежування й опису туристичних професій. Першим таким кроком було визначення видів діяльності в туризмі (СІКТА).
Часто на практиці класифікація туристичних професій чи занять прямо залежить від реальної значущості цього сектору економіки в тому чи іншому регіоні.
До визначення поняття "туристична професія" зручно підійти з двох боків: теоретичного й практичного. У теоретичному плані це поняття повинно випливати з концепції поняття "туризм". Але, визнаючи можливість існування різних варіантів класифікації діяльності місцевого населення (яка може бути, а може й не бути віднесена до туристичної), постає потреба попередньо визначити критерії, на підставі яких можна розмежувати туристичні професії. Отже, потрібно розглядати професії, які належать саме до цієї сфери діяльності, а особи, які їх представляють, пропонують послуги туристам безпосередньо або опосередковано, але на них не поширюється законодавство інших секторів народного господарства.
Аналіз національних законодавчих й інших регламентуючих актів дає підстави для висновку про те, що туристичними професіями можуть вважатися передусім професії, пов'язані з прийомом, обслуговуванням туристів і організацією поїздок: у більшості країн об'єктом регламентації є діяльність організаторів подорожей, турагентств, туроператорів, турпредставництв, гідів і супровідників.
Визнання державою важливості спеціальної професійної підготовки в туризмі підтверджує, зокрема, той факт, що в більшості країн для одержання ліцензії на зайняття туристичною діяльністю потрібно мати спеціальну професійну освіту. Аналогічна вимога висувається до осіб, які бажають займатися іншою професійною діяльністю, пов'язаною з прийомом і обслуговуванням туристів, — до гідів, супровідників, екскурсоводів та ін. Туристичні законодавства Франції, Іспанії, Угорщини, Португалії та інших країн містять чіткі вимоги до рівня загальної й професійної підготовки для цих категорій працівників.
Перед державами — членами ЄС поставлене завдання гармонізувати законодавчі й нормативні акти у сфері, яка стосується подорожей і відпочинку в складі комплексного туристичного продукту (Директива ЄС від 19 червня 1990 р. № 90/814/ СБЕ).
Процес координації професійних вимог, метою якого є сприяти вільному обміну зайнятих у виробництві, охопив і співробітників служби прийому в готелях, економічного відділу, покоївок, працівників ресторанів, барменів, касирів, портьє й кухарів. Погоджено вимоги до осіб, які супроводжують туристичні групи, співробітників турагентств, співробітників служби з проведення конгресів, співробітників рекламно-інформаційного туристичного відділу, технічного персоналу служби прийому в туристичному агентстві, працівників парків відпочинку.
Директива ЄС № 75/368/СЕЕ стосується умов, у яких гіди й перекладачі можуть займатися своєю професійною діяльністю як особи, які організовують поїздку, і як особи, які супроводжують туристів. Положення цієї Директиви не поширюються на екскурсоводів, котрі працюють у місцях, які відвідують туристи.
У 1995—1996 pp. країни Західної Європи, які на той час були членами ЄС, ухвалили перелік професій готельного й ресторанного секторів, а також кваліфікаційні вимоги до них.
Туризм фігурує в програмах ЄС з професійної освіти й підготовки.
Програма COMET передбачає співробітництво туристичних підприємств і університетів у підготовці фахівців для туризму з використанням новітніх технологій і розробок.
Програма ERAZMUS — гнучкий інструмент міжуніверситетської співпраці, розрахований на підготовку фахівців для туризму за єдиною європейською програмою й з єдиним дипломом.
Програма PETRA забезпечує можливість одержання додаткової однорічної або дворічної освіти всім особам, які мають середню освіту.
Нині секрет успіху більшості популярних туристичних центрів пояснюється чистотою навколишнього середовища, ефективністю заходів його захисту й самобутністю місцевої культури. Погіршення якості навколишнього середовища й економічної кон'юнктури, втрата самобутності впливають на розвиток туризму.
Навколишні мальовничі пейзажі й унікальні природні пам'ятники, різноманітна флора й фауна, чисте повітря й чиста вода становлять більшу частину ресурсів, які приваблюють туристів. Місцеві органи влади відповідають за забезпечення розумного управління ресурсами сьогодні, щоб їх могли використовувати й майбутні покоління. За рахунок доходів від туризму можна субсидіювати заходи, спрямовані на збереження навколишнього середовища.
Не менш важливими є планування й розвиток туризму в контексті збереження культурної спадщини. Археологічні розкопки й історичні пам'ятники, оригінальна архітектура, самобутні мистецтво й ремесла, традиції, взагалі система цінностей — усе це разом і становить культуру регіону, який приваблює туристів.
Підтримка й збереження унікальної історичної, культурної й соціальної самобутності певного регіону є надзвичайно важливими складовими будь-якої стратегії розвитку. Держава впливає на ці процеси шляхом розробки спеціального природоохоронного законодавства, нормативних актів, які визначають можливість використання культурно-історичної спадщини, а також шляхом прийняття спеціальних програм розвитку відповідних регіонів, перспективних у туристичному відношенні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародний туризм і сфера послуг» автора Мальська М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Туристична політика держав“ на сторінці 2. Приємного читання.
