Розділ 11. Конярство

Плесно утворюють плеснова, дві грифельні кістки і сухожилля. М'язи до нього не кріпляться. Плесно повинно бути міцним, бо воно сприймає удари кінцівки об землю, які в незначній мірі пом'якшуються копитом та путовим суглобом.

Постава задніх кінцівок вважається правильною, якщо при огляді ззаду вони закривають передні, а при огляді збоку — скакальний та путовий суглоби торкаються вертикальної лінії, що виходить із сідничного горба. Недоліками постави задніх кінцівок є: шаблюватість — коли кут суглоба менший 140°, а плесно своїм нижнім кінцем випинається вперед (для гірських порід та робочих коней це не слід вважати вадою); пряма кінцівка — коли кут суглоба більше — 160°, характеризується поганою пружністю; Х-подібна постава — зближеність скакальних суглобів п'ятковими виступами що супроводжується розкидом; 0-подібна постава — коли суглоби п'ятковими виступами розходяться назовні, а нижні частини кінцівок зближені, з ознаками клишоногості.

Путові суглоби передніх і задніх кінцівок разом з сезамовидними кісточками виконують буферну функцію. У коней найрізноманітнішого призначення путові суглоби повинні бути розвинуті, широкі, добре виражені, сухі, без розрощень. На них можуть бути наливи: в сумках суглобів та сухожилків нагромаджується синовіальна рідина. Позаду суглобів виростає захисний волос — щітки, які стригти не можна. В основі щітки є рогове утворення — шпора. Довгий волос, що росте від зап'ястя та скакального суглоба донизу називають фризами. Вони характерні для ваговозних порід коней — шайрів, клейдесдалів, володимирських, радянських, російських тощо.

Путо або бабка — найбільш звужена частина кінцівки, оточена чисельними зв'язками й сухожилками. Основна функція — амортизація ударів кінцівки об землю під час руху. Бабки оцінюють за товщиною, шириною, довжиною, сухістю та нахилом до горизонту. Довгі та більш похилі бабки мають верхові коні, ваговози — більш прямі й короткі.. Кут нахилу їх до горизонту на передніх кінцівках становить 50-55°, на задніх 55-60°. При м'яких бабках рухи коня пластичні, але спричиняють значку перевтому м'язів кінцівки. На задній поверхні бабок (під щіткою) через антисанітарні умови утримання виникає гнійне запалення шкіри — мокрець або підсід. На путово-вінцевому та вінцево-копитному суглобах можливі поодинокі або кільцеві кісткові розрощення — жабки. Частіше вони розвиваються на передніх кінцівках старих коней внаслідок неправильної постави їх, травм, порушення годівлі тощо.

Копито — це нижня частина кінцівки, оточена рогом, якою кінь спирається на землю. Рогова капсула — башмак — має вінчик, копитну стінку, передню зачіпну частину та підошву. Вінчик — це межа між шкірою та копитним рогом, звідки починається його ріст. Пошкодження вінчика впливає на якість рогу. Нижня частина копита — підошва — має стрілку, яка надає йому більшої пружності. Вадами копита є плоскостопитість, сторчуватістьк, тріщини, низькоп'ятість, кільчастість, рак стрілки тощо. На копитах виділяють ліву і праву п'ятки. Копито — чутливий орган, за допомогою якого кінь знаходить дорогу під снігом чи в темряві. Стан копит значною мірою зумовлює роботоздатність коней.

Для повної зоотехнічної характеристики коней і контролю, за розвитком коней вимірюють та зважують. При бонітуванні, записах у держплемкнигу, продажу племінних тварин у межах країни та поставці на експорт, а також при купівлі за кордоном оцінюють за чотирма промірами: висотою в холці, косою довжиною тулуба, обхватом грудей та обхватом п'ястка. їх визначають у сантиметрах мірною палицею та рулеткою. У деяких випадках враховують до 30 промірів і більше.

Висоту в холці вимірюють мірною палицею від найвищої точки холки по вертикалі до землі. За цим проміром коней поділяють на 4 групи: дрібних — 140-149 см, середніх — 150-159, великих — 160-170, дуже великих — понад 170 см.

Косу довжину тулуба вимірюють палицею від переднього виступу плечолопаткового суглоба до заднього виступу сідничного горба. Співвідношення довжини тулуба і висоти в холці характеризує загальний склад коня, його формат.

Обхват грудей вимірюють стрічкою, яка проходить через холку і торкається задніх кутів лопаток. Цей промір характеризує загальну масивність тулуба та розвиток грудної клітки.

Обхват п'ястка вимірюють стрічкою у нижній частині верхньої третини п'ястка. Це основний показник загального розвитку кістяка. В певній мірі він дає уяву про тип конституції.

11.2.2. Масті, відмітини та прикмети

Масті, відмітини і прикмети є головними ознаками, що дозволяють візуально розрізнити одну тварину від іншої, встановити відповідність конкретної тварини документами, які на неї представляються.

Знання основ генетики мастей дає можливість планувати одержання тварин бажаної масті, попередити загибель коней певного генотипу, контролювати достовірність походження.

В даний час доказано, що багато генів, які обумовлюють масть впливають на стан здоров'я і продуктивність коней. Так, сірі коні частіше інших хворіють на меланосаркому, тварини із білими кінцівками — на мокреці (дерматит під щітками). Відомо кілька мутацій масті, які в гомозиготному стані спричиняють загибель лошат.

Забарвлення шкіри і волосся визначає пігмент меланін, який має дві основні форми: чорно-коричневий є умеланін і червоно-жовтий феомеланін. Крім типу пігменту, забарвлення визначає структура волосся, розподіл пігменту за його довжиною тощо.

Масть коней зумовлена взаємодією багатьох генів.

Ворона масть — голова, тулуб, кінцівки, грива і хвіст чорного забарвлення.

Різновидністю вороної масті є ворона в загарі. Тварини цієї масті мають більш світле, як наче вигорівше волосся, від чого корпус брудно-бурого кольору при чорній голові та кінцівках.

Гніда масть — руда шерсть тулуба з чорними гривою, хвостом і кінцівками. Відтінки шерсті можуть бути від жовтих, рудих до коричневих. Розрізняють світло-гнідих, золотисто-гнідих та темно-гнідих коней.

Руда масть — відтінки тулуба від блідо-золотистого до каштанового. Грива і хвіст можуть бути світліше або темніше. Розрізняють темно-руду, руду і світло-руду. Темно-руді коні забарвлені в темно-коричневий колір. Грива і хвіст можуть мати такий же колір або бути світлішими. Руді мають яскраво жовте, червоне та світло-коричневе забарвлення. Світло-руді коні мають жовте, світло руде забарвлення.