Розділ 11. Конярство

Виникнувши в Англії, рисистий напрям досяг розквіту в Росії, США і Франції, де під впливом часу, природних чинників були створені різні типи рисаків норфолькский (Англія), орловський (Росія), американський (США), французький (Франція). У колишньому СРСР у зв'язку з розвитком рисисто-спортивного напряму створений своєрідний тип російського рисака (шляхом схрещування двох різнотипних рисистих порід — орловською і американською).

Виведення ваговозних порід відноситься до періоду розвитку капіталізму (XIX ст.). Із зростанням крупних міст і промислових центрів, швидким розширенням торгівлі, збільшенням вантажообігу виникла потреба в крупному упряжному коні для перевезення різної тяжкості. Перші ваговозні породи були виведені в країнах Західної Європи — Англії, Бельгії, Франції (клейдесдали, суффольки, ардени, брабансони і першерони). У дореволюційній Росії був створений свій тип ваговозного коня під назвою битюг. У колишньому СРСР під впливом континентального клімату, годівлі коней переважно грубими кормами, широкого використання їх на сільськогосподарських роботах були створені вітчизняні породи ваговозів — радянський, російський, володимирський і ін., які за типом конституції і екстер'єром відрізняються від західноєвропейських. У вітчизняних ваговозів сухіший тип складання, краща рухливість, гармонійність складання, хороша пристосованість до місцевих умов.

Місцеві породи коней формувалися в суворих умовах екстенсивного кочового господарства, під великим впливом природного відбору. У минулому ці породи задовольняли невисокі запити екстенсивного і кочового господарства, не виділялися спеціалізованим типом. І в даний час вони використовуються як транспортні, верхово-в'ючні, м'ясні і молочні тварини. Проте і в цих умовах під впливом природно-історичних і економічних умов в одній породі формувались різні типи.

11.2. Конституція та екстер'єр коней

11.2.1. Статті коней

Статі — це частини тіла, за якими визначають роботоздатність, стан здоров'я, вік та племінну цінність коней.

Для оцінки статей необхідно знати їх назву, розміщення на тілі, бажану форму, недоліки та вади.

Недоліки — це відхилення у розвитку чи формі статей, а вади - паталогоанатомічні зміни органів та тканин.

Оцінку коня за зовнішнім виглядом (екстер'єром) проводять в певному порядку. Тварину виводять на рівний майданчик, ставлять так, щоб вона не була розтягнутою "чи зібраною". Вона повинна опиратись рівномірно на всі кінцівки. Відійшовши від коня на 6-7 кроків оцінюють загальну гармонічність будови тіла, загальний розвиток, потім починають огляд з голови, далі оцінюють шию, корпус і кінцівки. Оцінивши окремі статі коня, оглядають тварину під час руху. Під час руху проявляється свистяча задишка, або рорер, коли кінь дихає зі свистом внаслідок западіння черпакуватого хряща гортані, кульгання, шпатове підсмикування кінцівки тощо. Оцінюють статі в такій послідовності.

Голова. За формою голови, будовою черепа, очей, ніздрів та губ визначають породність, темперамент, здоров'я та норов тварини. Розміри голови пов'язані з загальним розвитком кістяка та особливостями конституції. Вона буває велика (важка) та мала (легка). Помірно легка голова бажана для коней заводських порід, а надмірно легка свідчить про стоншення кістяка та послаблення з прямим або злегка увігнутим профілем, широколоба; у коней ваговозних порід — велика, сира, вузьколоба, в деяких горбата. При бонітуванні особливу увагу звертають на стан ротової порожнини, язика, губ, зубів, правильність їх стирання і змикання конституції. Голова може бути вузьколоба й широколоба, сира та суха. Передню її лінію — профіль — становлять лобні кістки, перенісся та ніс. Профіль буває прямий, увігнутий, горбатий, горболобий і горбоносий. У швидкоалюрних коней голова середніх розмірів, суха,зубних аркад. Коні дихають тільки через ніздрі, тому слід ретельно оглядати носову порожнину. Вона повинна бути рожевого кольору, зволожена, без виразок та слідів гнійних виділень, які є ознаками різних захворювань — катарів, миту та ін. Надмірно розширені ніздрі та переривчасте дихання тварини в стані спокою свідчать про захворювання емфіземою легень.

Очі у коней будь-якої породи бажані великі, рухливі, блискучі, достатньо виразні, правильної форми, без більм та уражень рогівки. Малорухливі, напівзакриті очі є ознакою нездорового стану коня. При порушенні зору кінь рухається, високо підіймаючи кінцівки, спотикається, "пряде" вухами, намагаючись недоліки зору компенсувати слухом. Особливо це помітно, коли його виводять із стайні.

Вуха у коней повинні бути рухливі, правильно поставлені. Капловухість характерна для багатьох західноєвропейських порід і є одним з проявів доместикаційних змін.

Ганаші — це задні кути нижньої щелепи. У добре розвинутих коней відстань між ганашами повинна бути 8-9 см, оскільки при невеликій відстані між ними (4-5 см) утруднюється дихання, особливо під час швидкого руху.

Губи повинні бути рухливі, повністю закривати рот та утримувати корм. У старих коней нижня губа відвисає. Ротові кути іноді мають мозолисті утворення, які погіршують чутливість губ, заважають управляти конем.

Потилиця — це частина тіла від потиличного гребеня до другого шийного хребця. Вона бажана довга, що насамперед важливо для верхових коней, особливо спортивного призначення (виїздка, циркові вистави тощо). При малій вуздечці та травмах розвивається бурсит потилиці (пухлина), який потребує досить тривалого лікування.

Шия. Анатомічну основу шиї становлять сім хребців, м'язи та зв'язки. Голова та шия є основним важелем, який змінює центр маси при русі коня чи під час спокою. На шиї розрізняють верхній гребінь та нижній, горловий край і боки. Вона буває довгою та короткою, тонкою й товстою, широкою та вузькою. За формою розрізняють пряму шию, лебедину та кадикувату (оленячу), коли верхній край її увігнутий, а нижній — випуклий. Незначна кадикуватість характерна для коней ахалтекінської породи, для інших — небажана. Вихід (постава) шиї буває високим, колі її горловий край знаходиться вище плечолопаткового суглоба, і низьким. Для коней запряжних порід бажана середня за довжиною, мускулиста шия, що виходить під кутом 45°, для верхових — довга.

Холка. Основу холки становлять остисті відростки 8-10-го грудних хребців. Найвища точка холки над 5-6-м хребцями. У коней різних порід і призначення холка буває висока й низька, довга та коротка, широка і гостра. Верхові коні мають добре виражену, високу, довгу й добре обмускулену холку, що пов'язано з правильною поставою шиї, косою та довгою лопаткою. Для ваговозів характерна низька, широка й мускулиста холка. Небажаною для швидкоалюрних коней є гостра холка, оскільки вона швидко набивається неправильно дібраним хомутом, сіделком та сідлом. У лошат холка не виражена.

Спина. Основою цієї статі є грудні хребці (з 10-го по 18-й), верхня частина ребер та м'язи. Ребра, з'єднані з грудною кісткою, в значній мірі зміцнюють спину. Спину оцінюють за довжиною, шириною, формою (пряма, м'яка, провисла та випукла), мускулистістю. Бажана пряма і широка спина. Через спину такої будови ефективніше передаються зусилля задніх кінцівок під час руху, тварина краще витримує навантаження. У верхових коней вона має бути середньої довжини (1/3 частини тулуба), у рисаків — дещо подовженою, у ваговозів — також подовженою, мускулистою.

Поперек. Передня і задня частина тулуба коня з'єднані однією кістковою основою — попереком. Основу його становлять 5-6 безреберних хребців, які зрослися поперечними відростками, та відповідна група м'язів. Поперек повинен бути коротким, широким, міцним, з добре виповненою мускулатурою і непомітно зливатися з крупом. Довгий та запалий поперек небажаний для коней всіх порід.

Пах — стать, .що знаходиться між останнім ребром та маклаком. Довжина його залежить від довжини попереку. У верхових коней він не повинен перебільшувати 10-12 см. Коні з довгим пахом, так звані пашисті, здебільшого слабкі, погано зберігають вгодованість. Здутий пах спостерігають у тварин при шлунково-кишкових захворюваннях, запалий — у виснажених.