Розділ 2. РИНОК І РЕСУРСИ НЕПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ

1) реальний плюралізм типів і форм економічної власності та форм господарювання. Як свідчить досвід розвинутих країн, для цього повинні існувати індивідуальна (приватна) власність (заснована як на власній, так і на чужій праці), колективна (у формі акціонерних компаній, кооперативів, власності трудових колективів тощо), державна (муніципальна, регіональна) власність, змішана та інші типи і форми власності як результат їх різних комбінацій;

2) розвинуте антимонопольне законодавство та дієві механізми його реалізації певною мірою послаблюють монополістичні тенденції в економіці й сприяють ефективному функціонуванню сучасного ринку;

3) ефективна система економічного, правового та адміністративного регулювання економіки державою (за переважання економічних методів);

4) доступність всебічної інформації про ринок;

б) конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності (їх кількість у виробництві однотипної продукції повинна становити більш як 7-8, оскільки 1-2 суб'єкти - це монополія, а 3-5 - олігополія);

6) розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності, які можуть стати об'єктом купівлі-продажу;

7) наявність ринкової інфраструктури, тобто комплексу інститутів, підприємств, служб та установ, які забезпечують обслуговування ринку, купівлю-продаж різних об'єктів власності;

8) свобода господарської діяльності, що передбачає здатність суб'єктів господарювання самостійно вибирати партнерів і заключати з ними контракти, договори за взаємовигідними цінами, вільно розпоряджатись частиною прибутку (після сплати податків), різними ресурсами, незалежність у прийнятті інших господарських рішень, що поєднується з відповідальністю за економічно необгрунтовані рішення, господарювання на принципах господарського розрахунку (самоокупності, самофінансування та ін.) тощо;

9) поступова і наростаюча інтегрованість національної економічної системи у світове господарство передусім через механізм міжнародного поділу праці;

10) наявність економічно доцільного доступу до джерел фінансування - низьких ставок за банківські кредити, сприятливого інвестиційного клімату в країні тощо.

Відсутність таких умов зумовлює особливості функціонування ринку в Україні. До них належать:

а) значна частка бартерних операцій, внаслідок яких звужується сфера ринкових відносин;

б) засилля імпортних дешевих товарів (іноді сумнівної якості), надмірна питома вага яких не дає змоги вітчизняному ринку виконувати низку конструктивних функцій;

в) наявність монополістичних підприємств і компаній, які деформують ринок, і відсутність ефективного державного регулювання цін на товари цих структур, внаслідок чого звужується платоспроможний попит населення, місткість внутрішнього ринку. Так, у 1988 р. лише у машинобудуванні налічувалося 166 абсолютних монополістів і 180 монопольних виробництв;

г) мізерна частка заощаджень населення (частина з яких знаходиться на руках), що звужує джерела кредитних ресурсів, сприяє високим відсотковим ставкам на кредити, руйнівним для виробників;

ґ) доступ до інформації мають ті підприємства і компанії, власники яких належать до кланово-номенклатурної еліти, наближеної до влади;

д) незначна кількість малих підприємств, а отже, відсутність розвинутого ринкового середовища досконалої конкуренції і немонополістичного сектору економіки;

е) надмірний податковий прес, який перешкоджає господарюванню на основі принципів самоокупності, самофінансування, рентабельності, а тому формує потужну тіньову економіку, в межах якої відсутній цивілізований ринок;

є) відсутність сучасної інфраструктури ринку, зокрема ефективно функціонуючих бірж, комерційних банків тощо;

ж) неефективна система економічного, правового та адміністративного регулювання, зокрема відсутність виваженої економічної політики, що робить ринок стихійно-монополізованим, руйнівним щодо народного господарства;