Розділ І ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТРАХОВОЇ СПРАВИ

Фонди самострахування (нецентралізовані страхові фонди) — це організаційно-відокремлені фонди суб'єктів господарювання, які створюються як у натуральній, так і в грошовій формах. Призначення цих фондів — оперативне подолання тимчасових ускладнень у процесі господарювання. В аграрному секторі за допомогою механізму самострахування утворюються насіннєвий, фуражний та інші натуральні фонди, які мають за мету пом'якшити або усунути негативний вплив природно-кліматичних умов на результати господарювання. У ринковій економіці значно розширені межі самострахування, оскільки суб'єкти господарювання прагнуть захистити себе від постійно змінюваного економічного середовища, забезпечити собі можливість працювати без будь-яких зривів. З цією метою, відповідно до чинного законодавства України, кожен суб'єкт господарювання створює резервний фонд за рахунок розподілюваного прибутку в розмірі 15—25 % від статутного капіталу. Крім резервного фонду, підприємства можуть формувати інші фонди, які мають за мету відшкодування непередбачуваних витрат і збитків (наприклад, такі як: фонд ризику, фонд уцінки товарно-матеріальних цінностей тощо).

Недоліком системи самострахування є те, що воно змушує суб'єктів відволікати свої обігові кошти в повному обсязі можливих збитків, а це, своєю чергою, зменшує його фінансові можливості щодо операційної діяльності. Це досить дорога і нераціональна форма захисту, яка передбачає вилучення з обігу значних фінансових ресурсів.

Найбільш універсальною формою страхового захисту виступає фонд страховика (відповідно до чинного законодавства — страхові резерви), що створюється за рахунок великої кількості його учасників — як юридичних, так і фізичних осіб, котрі виступають у ролі страхувальників. Формування фондів здійснюється тільки в децентралізованому порядку, тобто страхові внески сплачуються кожним учасником відокремлено. Фонд має тільки грошову форму вираження. Витрачання коштів фонду відбувається на конкретні цілі — на відшкодування збитків та виплату страхових сум тим страхувальникам, які постраждали. У рамках фонду страховика досягається висока ефективність використання коштів на покриття збитків; у такому випадку збитки розподіляються серед усіх учасників страхування, відбувається значний перерозподіл коштів як у просторі, так і в часі, що в кінцевому підсумку приводить до високої маневреності, обіговості коштів. Страхові відносини мій-учасниками страхового фонду організовуються через спеціалізовані страхові організації — страхові компанії або страхові товариства (узагальнена назва — страховики).

Отже, всі економічні блага, які знаходяться у розпорядженні людства стають головною причиною існування різних форм страхового захисту.

1.3. Економічна суть та характерні ознаки страхування як економічної категорії

У вітчизняній спеціальній літературі страхування раніше часто входили в економічну категорію фінансів і йому приписувались характерні для фінансів: функції та роль. Таке обмеження сфери дії страхування в теоретичному план було передумовою для недооцінки страхування на практиці. Разом із тим, з своїм змістом та походженням страхування має принципові відмінності від, категорії фінансів, а також характерні тільки для цієї категорії функції т. особливу роль у суспільстві.

Страхування с економічною категорією і входить до складу фінансово системи держави. Як і фінансові відносини загалом, страхування зумовлені рухом грошових засобів у процесі розподілу та перерозподілу грошових до ходів і нагромаджень усіх суб'єктів виробництва й обміну. Для страхування властиві економічні відносини, змістом яких є перерозподіл доходів та коштів для нагромадження лише з мстою відшкодування матеріальних чи інших втрат (здоров'я, працездатності тощо).

Для більш об'єктивного розуміння сутності категорії страхування доцільно визначити його теоретичні витоки. Розглянемо деякі визначення економічного змісту категорії страхування, що трапляються в економічній літературі та страховому законодавстві з урахуванням як зарубіжного, так і вітчизняного підходів. Незважаючи на велику кількість робіт, серед науковців і досі немає єдиного підходу до визначення економічної сутності категорії страхування.

У теорії страхування є різні концептуальні основи трактування поняття "страхування", а саме: форма, спосіб, метод, система заходів попередження збитків, система економічних відносин тощо.

Більшість визначень категорії страхування в умовах соціалізму мали універсальний характер і зводились до обґрунтування механізму створення централізованих (резервних) фондів. Так, у томі 11 Української радянської енциклопедії (1984) дається таке тлумачення категорії страхування: "Страхування державне — система заходів, що здійснюється державою з метою створення грошового (страхового) фонду, призначеного для покриття збитків від стихійного лиха, нещасних випадків тощо. Страховий фонд складається з внесків окремих організацій і громадян — страхувальників. Він витрачається на відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, а також на матеріальне забезпечення громадян у разі настання страхового випадку — обумовленого законом, договором події страхування". В умовах переходу до ринкової економіки змінюється і посилюється роль страхування у суспільному відтворенні.

Діяльність страхової системи за весь період існування колишнього Радянського Союзу була монополізована державою. Страхова справа була підпорядкована інтересам державного бюджету, переважали її фіскальні основи, що було однією з важливих перешкод її розвитку. Держава практикувала примусове та безповоротне вилучення значних коштів із страхових фондів для покриття бюджетного дефіциту. Страхування перетворилося в підпорядковану галузь фінансів. За таких умов не було ні потреби, ні правової бази для дослідження теорії страхування. У той же час важливою ознакою страхування, яка його істотно відрізняє від категорії фінансів, є притаманний йому імовірнісний характер відносин. Рух грошової форми вартості в страхуванні залежить від ступеня ймовірності завдання збитку в разі настання страхових подій.

У зарубіжній теорії страхування трактується в абстрактній формі, що забезпечує незмінність сутності цієї категорії в різних умовах розвитку суспільства. Це пояснюється об'єктивним існуванням страхування як економічної категорії, природа і сутність якої не залежать від політичної чи економічної системи. Суть страхування трактується, виходячи з того, кому воно відшкодовує збитки або потреби і чиї інтереси задовольняє. Найпоширенішими серед таких теорій є: теорія страхування як відшкодування майбутнього збитку від випадкових та непередбачуваних подій; теорія страхування як задоволення майнових потреб, що виникають у результаті випадкових подій.

Багато вітчизняних авторів трактує страхування як економічні відносини з приводу утворення страхового фонду за рахунок внесків (платежів) юридичних та фізичних осіб до спеціалізованих цільових фондів, що призначаються для виплати страхового відшкодування і страхового забезпечення у заздалегідь обумовлених договорами страхування розмірах при настанні застережених договором подій, що призвели до майнового збитку, втрати прибутку або матеріальної відповідальності особи, яка уклала договір.

Страхування розглядається ще як: дійовий інструмент управління ризиками, попередження їх настання та зниження їхніх негативних наслідків, я? ефективний механізм захисту юридичних і фізичних осіб, як спосіб забезпечення виконання зобов'язань, прийнятих сторонами під час складання страхової угоди.

Окремі автори конкретизують суть страхування як систему економічний відносин, за якої страхувальник, сплачуючи страхові внески, забезпечує використання на відшкодування збитків від різних непередбачених несприятливих явищ (ризиків), обумовлених договором страхування або законом а страховик, який несе таку відповідальність, активно розміщує резерви здійснює превентивні заходи щодо зменшення наслідків ризику, а за необхідності перестраховує частину ризиків.

Наведені в економічній літературі різні визначення економічної суті страхування дозволяють зробити такі узагальнення:

1) страхування — це, переважно, двосторонні економічні відносини, головними суб'єктами яких є страховик та страхувальник;

2) страхування — це спосіб забезпечення виконання зобов'язань;

3) страхування — це окрема економічна наука, яка має свій предмет і спеціальні методи дослідження;

4) економічні відносини в процесі страхування мають грошову форму вираження;