Розділ І ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТРАХОВОЇ СПРАВИ

1) категорію страхового захисту майнових благ, де об'єктом страхування виступають усі матеріальні блага, що мають вартість;

2) категорію страхового захисту населення (фізичних осіб), де об'єктом страхування стає життя і здоров'я, тобто те, що не має вартості.

Водночас, категорія страхового захисту громадян помилково ототожнюється з категорією соціального страхування. Проте, в Україні соціальне страхування становить окрему самостійну економічну категорію, окрему ланку фінансової системи. Воно засноване на принципі колективної солідарності та створенні суспільних страхових фондів за рахунок збору обов'язкових страхових внесків із доходів працюючого населення і підприємств, таких як Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України та інші. Соціальне страхування є обов'язкових у силу закону і некомерційним, тому що не має за мету одержання прибутків. Економічну основу соціального страхування складають страхові відносини, умови яких є загальними і встановлюються державою. У преамбулі Закону України "Про страхування" також зазначено, що дія вказаного Закону не поширюється на державне соціальне страхування.

Категорія страхового захисту має певні специфічні ознаки, які зумовлені такими чинниками:

— випадковим характером настання страхових подій;

— надзвичайністю і незвичним характером нанесення шкоди;

— вираженням збитку чи шкоди в натуральній чи грошовій формах;

— необхідністю подолання наслідків страхових подій і відшкодування збитків.

При цьому постає питання про джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший полягає у тому, що збитки можуть покриватися за рахунок власних фінансових ресурсів самого суб'єкта (юридичної чи фізично) особи). Однак, це спричиняє їх відволікання від основного призначення — забезпечення життєдіяльності й безперервності виробництва. Наслідки такого відволікання залежать від обсягів збитків і призводять до скорочення обсягів виробництва та масштабів життєдіяльності або до припинення діяльності взагалі. Такий варіант — дуже ризикований. Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків, — страхових фондів, які виступають матеріальним утіленням систему страхового захисту, для створення якого спрямовується частина ВВП.

Страховий фонд суспільства створюється у формі резерву матеріальний і грошових засобів для покриття збитків, спричинених несприятливими чи ризиковими подіями. Він є невід'ємною частиною, складовим елементом будь якого суспільства. Тому розмір і структура фонду, що використовується з метою страхового захисту юридичних і фізичних осіб, залежить від багатьом чинників, серед яких виділяють:

— теоретико-методологічні концепції формування фонду;

— стан розвитку економіки;

— співвідношення між формами власності;

— методи залучення коштів для реалізації соціальних програм;

— традиції населення, міжнародні відносини тощо.

При цьому чим більший потенціал суспільства, тим більшим має буті страховий фонд.

Нині суспільна практика, залежно від суб'єктів власності (ними виступають: держава, окремі суб'єкти господарювання та страховик) на ресурси страхового фонду, виробила три основні організаційні форми його існуванні (рис. 1.1).

Централізовані страхові резерви держави утворюються за рахунок загальнодержавних ресурсів. Основне призначення — відшкодування збитки і усунення наслідків стихійних лих і аварій, що спричинили великі руйнування та призвели до значних людських жертв. Резерви формуються як у натуральній, так і в грошовій формах. Натуральні — це постійно обновлювані запаси продукції, матеріалів, палива та інших матеріально-технічних:

ресурсів за визначеною номенклатурою, які розміщені на спеціальних базах. Вони є стратегічними запасами держави, що знаходяться у підпорядкуванні спеціалізованого державного відомства — Державного матеріального резерву, створеного при Кабінеті Міністрів України. У грошовій формі — це централізовані державні фінансові ресурси, які формуються за рахунок коштів державного бюджету, а розпорядником цих коштів є Кабінет Міністрів України.

Водночас, страхова відповідальність держави обмежена надзвичайними подіями, адже державні фінанси призначені для забезпечення функцій держави, до яких страхування не належить. Страховий захист поточної діяльності юридичних і фізичних осіб належить до їх важливих функцій і не може бути повністю перекладений на державу. З цією метою юридичні особи організовують самострахування.