Розділ «Лекція 18. Гендерна соціологія»

Жінки пізно починають робити кар'єру. Досить часто лише після десяти років професійної діяльності вони насмілюються зайняти більш високе становище. Більшість жінок досить пасивні. Замість того, щоб здійснювати самостійні спроби, вони дозволяють подіям йти послідовно. Жінки-керівники зазначають, що визначальним фактором професійного успіху є їх самореалізація. В результаті вони перестають цікавиться більш істотними речами у своєму оточенні, наприклад, такими як неформальна система відносин.

Це підтверджують і останні дослідження американських соціологів щодо мотивацій чоловіків та жінок в трудових колективах [9, с. .65]. Для цього вони виділили три різних мотивації:

1- конкурентність - орієнтація на докладання всіх зусиль для досягнення успіху;

2- орієнтація на успіх - бажання виграти і уникнути невдачі;

3- орієнтація на мету — прагнення до реалізації особистісних цілей.

Провівши опитування, вчені отримали такі відмінності між чоловіками та жінками.

1 - у чоловіків порівняно з жінками вищий рівень орієнтації на успіх і прагнення до конкуренції, в той час яку жінок вищий рівень орієнтації на досягнення особистісних цілей.

2- чоловіки більше проявляють активність та досвід в колективних видах роботи.

Виходячи з сказаного, можна зробити висновок, що чоловіки більш схильні до соціальних порівнянь та орієнтовані на успіх, в той час як жінки більш зацікавлені в особистісному самовдосконаленні .

Ще одна типова різниця між чоловіками та жінками належить до поняття "особистісна стратегія". Чоловіки визначають її як досягнення поставленої мети. Коли перед ними стоїть нове завдання, вони постійно задаються питанням: "Що мені це дасть в майбутньому?" Цей розрахунок на перспективу відсутній у роздумах жінок. Вони думають лише про те, як можна краще вирішити проблему наданий момент, не враховуючи як ця проблема дасть про себе знати в майбутньому. Жінки часто зазначають, що робота дозволяє їм проявляти творчість, ініціативу, викликає поважне відношення зі сторони знайомих, друзів і близьких.

Рівноправне положення жінок в суспільстві істотно змінює традиційні уявлення про такі риси, як жіночність та мужність. Жінці-лідеру тепер більше притаманні моделі поведінки, які раніше закріплялись за чоловіками, наприклад: незалежність, здатність приймати самостійні рішення і відстоювати свою думку. Сучасний образ життя вимагає поєднання різних стилів керівництва. Сучасну жінку-лідера відрізняє, передусім, глибоке усвідомлення необхідності рівних прав з чоловіками і здатність до участі у всіх сферах суспільства. Іншою важливою рисою є визнання необхідності поєднання різних соціальних ролей — лише активної учасниці трудового і суспільного життя, але й господині дому, матері. Жінки вибирають різні варіанти поєднання цих ролей. Конкретний вибір життєвого шляху жінка робить сама відповідно зі своїми особистісними якостями, смаками, вподобаннями, обставинами життя, проте можливість такого вибору залежить від того, яку економічну і моральну підтримку нададуть їй держава і суспільство на кожному з обраних нею шляхів.

Аналіз даних опитувань 175 жінок-депутатів та державних службовців різного рівня дає можливість визначити основні перешкоди для жінок на державній службі [7, с. 87]. Зокрема, до основних перешкод жінки віднесли: матеріально-фінансові труднощі; брак часу; поєднання домашніх і службових обов'язків; існування офіційних та "справжніх" правил просування по службі; вплив традиційного оточення на робочому місці; завищені вимоги та прискіпливе ставлення до жінки-керівника; закомплексованість та відсутність впевненості у собі; складні міжособистісні стосунки з керівництвом (відсутність підтримки, розуміння). Найбільш суттєвими з них є: вплив традиційного оточення на робочому місці; подвійне або потрійне навантаження; суто професійні проблеми.

Щодо впливу традиційного оточення на робочому місці, то традиційна чоловіча культура створила три суттєвих бар'єри на шляху рівності між чоловіком та жінкою.

По-перше, робота в державній службі робить різний вплив на чоловіків та жінок. Вважається, що жінки більш відповідальні, більш точні, більш наполегливі у виконанні завдань. Але при високому освітньому рівні жінок, їх хочуть бачити залежними, корисними, вихованими та скромними виконавцями; чоловіків же закликають бути незалежними, самовпевненими, здатними до конкуренції тощо.

По-друге, жінки на відповідальних посадах вважають, що треба бути готовою до підвищених вимог порівняно з чоловіками-колегами. Жінки, як правило, повинні спочатку продемонструвати свою компетентність, в той час, коли чоловікам достатньо потенційної компетенції для підвищення або нового призначення. Існує тенденція карати жінок за їх помилки серйозніше ніж чоловіків. А це потребує підвищеної вимогливості до себе і до інших.

По-третє, що моральність та висока посада - речі не сумісні.

Щодо подвійного навантаження. За даними дослідження серед основних перешкод професійного зростання на державній службі, головною є брак часу. Опитування показало, що 85% жінок мають сім'ї, 15% самітні, 28% мають неповнолітніх дітей. Тому їм потрібно поєднувати сімейні справи з роботою. Дехто з жінок відмовляється від кар'єрного зростання тому, що не може перекласти домашні обов'язки на інших членів сім'ї. Так, дослідження, показало, що жінки, які працюють на посадах спеціалістів в органах місцевої адміністрації витрачають на сімейні та батьківські обов'язки в середньому 45-55 годин на тиждень. Жінки, що займають керівні посади, витрачають на це часу меншу — 20-25 годин. Здебільшого вони поділяють, а при необхідності можуть перекласти виконання цих обов'язків на членів своїх сімей. Тому більшість жінок у нас працюють в режимі подвійного навантаження. А це призводить до постійного емоційного та фізичного перенапруження та перевтомлення.

Суто професійні проблеми. Значна частина опитуваних протягом останніх 8-10 років не мала можливості підвищити свій професійний рівень. Тому доводиться самотужки вдосконалювати свої професійні знання та навички. А це унеможливлює просування жінок по службі. Крім того, актуальною для жінок є загроза скорочення. Вона в першу чергу стосується жінок, які працюють на другорядних посадах, і, які традиційно поступаються чоловікам у конкурентоспроможності.

Загалом, розрізняють декілька видів дискримінації статей у сфері зайнятості: в оплаті праці, при влаштуванні на роботу, при скороченні персоналу, при просуванні на посадах, у підвищенні кваліфікації. Патріархальний суспільний устрій сформував стереотип нормального сприйняття ситуації, коли в жінки немає роботи. Упереджене ставлення до можливостей жінок працювати і здійснювати кар'єру легко виправдовується завдяки дуже поширеному переконанню, що кожна жінка — це насамперед матір, людська істота, яка задля соціальної самореалізації повинна мати дітей. Усі інші соціальні ролі — другорядні, меншо-вартісні і за певних умов їх можна знехтувати.

Дискримінація жінок у сфері праці та зайнятості має свої наслідки. Класифікацію наслідків соціальної дискримінації можна виділити за певними критеріями: