Розділ «Лекція 18. Гендерна соціологія»

У вересні 2000 р. на Всесвітньому саміті ООН було прийнято документ "Пакт розвитку тисячоліття", який підписав серед інших і президент України. Перспективи у цьому документі, окреслені до 2015 р. Серед Цілей Розвитку тисячоліття "Розвиток гендерної рівності та надання повноваження жінкам". Отже, Україна Серед взяла на себе зобов'язання щодо просування тендерної рівності.

Положення про рівність статей прямо чи концептуально зафіксовані в окремих статтях Конституції України в розділах, які визначають організацію, здійснення державної влади та місцевого самоврядування. Принцип рівноправності є підгрунттям всіх статей Конституції України, які регулюють політичні, соціально-економічні й інші права людини. Однак закріплення рівності в правах не розв'язує проблеми реальної рівності. Досвід радянської держави показує, що отримання жінками однакових з чоловіками прав не ліквідувало всіх видів дискримінації щодо жінок. Крім закріплених рівних прав, необхідно надати представникам обох статей рівні можливості для їх реалізації [11, с. 316-317].

У сучасних умовах вже формується система гендерних норм, спрямованих на ліквідацію розриву в становищі жінки та чоловіка, подолання всіх форм дискримінації щодо статей у всіх сферах суспільного життя. З 1970-х років спеціальні закони з рівних прав і можливостей ухвалено в Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Франції, Німеччині та інших країнах. У руслі цих процесів намагається рухатись й Україна: протягом 1999 — 2005 років до Верховної Ради в порядку законодавчої ініціативи подано шість законопроектів з гендерної рівності. Проте жодного з них не підтримали депутати.

Кожна держава, орієнтована на утвердження себе як демократичної, соціальної та правової, для забезпечення рівних прав і можливостей виробляє тендерну політику. Державна гендерна політика — це діяльність (або бездіяльність у разі навмисного не впровадження такої політики) державних інституцій, спрямована на здійснення та гарантування рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків, утвердження гендерної демократії та формування гендерної культури в суспільстві. Оскільки реальне становище жінок суттєво відрізняється від становища чоловіків, то особливий наголос у структурі гендерних стратегій та їх реалізації ставиться завжди на політиці щодо поліпшення становища жінок. Водночас така справедливість не унеможливлює, а, навпаки, передбачає в структурі гендерної політики оновлення становища чоловіків стосовно формування гендерно-якісніших, адекватних потребам сучасності світогляду, поведінки, громадських та державних форм діяльності, долання неадекватності сприймання ними сучасних перетворень, насамперед у сфері тендеру.

Основними елементами державної гендерної політики є:

• політика щодо жінок, забезпечення їм рівного соціального статусу з чоловіками шляхом гарантування можливостей для їх рівноправного розвитку як соціально-демографічної групи;

• політика щодо чоловіків, формування у них гендерної свідомості, культури гендерної поведінки, орієнтації на паритетність відносин з жінкою;

• державно-правове регулювання гендерних відносин;

• сприяння розвиткові гендерної демократії та гендерної культури в суспільстві [11, с. 232].

Оскільки в системі відносин статей найдискримінованішими в суспільстві є жінки, то в структурі державної гендерної політики цій статі приділяється особлива увага. Державна політика щодо жінок — складова соціальної політики, спрямована на подолання гендерної нерівності в становищі жінок для забезпечення їм рівного соціального статусу з чоловіками через гарантування можливостей їх рівноправного розвитку.

Однією з перешкод розвитку політичної участі жінок в органах влади залишається стійкий стереотип, який характерний як для чоловіків, так і для жінок, що політика і державне управління — це сфера чоловічої діяльності. Згідно з даними соціологічних опитувань так вважають майже 70% громадян України. Не дивлячись на це за останні роки жінки наполегливо намагаються увійти у велику політику та закріпитися на різних політичних рівнях. На перших українських виборах депутатів до Верховної Ради було обрано лише 11 жінок. Але з року в рік участь жінок в політичному, громадському житті України постійно зростає. Сьогодні у Верховній Раді України засідає 36 жінок, що складає 8% від загальної кількості депутатів. Отже, сучасний парламент тендерно розбалансований. Це дозволяє зробити висновок, що у своїй діяльності він буде мало перейматися тендерними проблемами країни, ухваленням тендерного законодавства. Зазначимо, що український парламент за тендерним складом знаходиться на тендерній периферії Європи і навіть Азії. Це доводить тендерний рейтинг України серед інших країн. Як свідчать дані ООН, за рейтингом щодо гендерної збалансованості в парламенті Україна займає І02-е місце серед країн світу. Для порівняння: Росія — 78, Білорусь—74, Угорщина—75, Казахстан — 73, Литва — 71 [11, с. 241].

Поява на політичній арені України жінки-лідера сталася 14 квітня 1998 p., коли парламент України обрав Ніну Карпачову Уповноваженим Верховної Ради з прав людини. Перша жінка-міністр в Україні Сюзанна Станік, була призначена на цю посаду у вересні 1996 р. при створенні Міністерства у справах сім'ї та молоді. Президентські вибори 1999 р. продемонстрували участь жінки-претендента на посаду президента України — Наталії Вітренко. Згідно до указу Президента України від 15 грудня 1999 р. "Про склад Кабінету Міністрів України" до нового складу увійшли дві жінки. Віце-прем'єр-міністром стала Юлія Тимошенко. Остання займала також посаду прем'єр-міністра України впродовж лютого - вересня 2005 р.

Але не зважаючи на те, що активність жінок в політичному житті України зростає, їх роль та участь у законодавчому процесі ще дуже слабка. Адже невелика кількість жінок в парламенті України не може достатньою мірою професійно впливати на процес вироблення та прийняття законів.

На місцевому рівні ситуація більш оптимістична. Статистичні дані свідчать, що чим нижчий рівень органів місцевого самоврядування, тим вони доступніші для жінок.

Які ж чинники забезпечують чоловікам переваги у входженні до владних структур? До основних таких чинників можна віднести: історичну традицію чоловічого домінування; зосередженість основної частини власності й управління економікою в чоловічих руках; обмеженість тендерного світогляду у чоловіків загалом; обмеженість політичних поглядів і пріоритетів лідерів жіночих організацій; поширення традиційних поглядів про сферу діяльності жінки як передусім "приватну", а чоловіка — як "публічну". Державна влада на глобальному й регіональному рівнях залишається чоловічим простором діяльності, де чоловік самореалізується, будуючи свою кар'єру[11, с. 241].

Загалом сходження по соціальній драбині для жінок є справою складною. Ділова жінка повинна постійно доводити собі та іншим, що займається саме своєю справою. Причиною близько 1/3 нервових зривів жінки-лідера є поєднання ролей керівника на роботі та виконавця в дома. Особливо важко молодим жінкам. їм постійно доводиться робити вибір між розумом та почуттями, тобто якщо жінка вибирає кар'єру, то перед нею закономірно постає питання "А як же сім'я?" Адже в нас побутує думка, що якщо жінка — успішний керівник, значить, вона, неодмінно є нещасливою в особистому житті. Але звичайно це більш соціальний міф ніж реальність. Думка про те, що кар'єрне зростання і сімейне щастя не сумісні, не має під собою логічного обґрунтування. Оскільки сімейне щастя і кар'єра — це різні форми реалізації особистісного потенціалу людини, які в повній мірі можуть примирятись один з одним. Однак, жінки все ж таки залишаються поки що заручниками даного стереотипу суспільної свідомості.

Західні дослідники вважають, що основною перешкодою у діловій кар'єрі для жінок, є невміння дівчат, а потім і жінок ладити між собою, грати в команді, проявляти терпіння до недоліків та вад інших людей. Ще одним недоліком є консерватизм, схильність звертати увагу на дрібниці та емоції, а не на широке поле проблеми. І нарешті, жінка-лідер досить часто демонстративно ігнорує і навіть протистоїть можливому співробітництву з чоловіками, підсвідомо оберігаючи свою "територію" від суперника іншої статі [8, с. 34].

Разом з тим, жінка має й переваги, реалізувавши які вона може стати хорошим керівником. Жінка-лідер володіє гнучким соціальним інтелектом, вона тонше відчуває нюанси взаємовідносин, в тому числі і відносин до себе. Жінки вміють добре оцінювати і прогнозувати поведінку інших людей. Вона володіє більшою контактністю і практичністю мислення. Якщо чоловік схильний будувати стратегічні плани, враховувати довгострокову перспективу, то жінка надає перевагу конкретному гарантованому результату, "тут і зараз". Жінки краще ніж чоловіки контролюють свої та чужі помилки; вони, як правило краще формулюють свої думки і виражають ідеї. Крім того, помічено, що жінка менше, ніж чоловік, реагує на залицяння та сексуальні домагання у ділових відносинах — вона чітко розмежовує роботу і розваги.

Під впливом трансформаційних процесів, які відбуваються сьогодні в країні, змінюється традиційний тип жінки-лідера. Сьогодні це яскрава особистість: вона жіночна, не жорстока, інтелектуально та фізично є активною, самостійна у рішеннях, прекрасно відчуває настрій інших. Вона готова ризикувати, цілеспрямована, впевнена в собі, адекватно реагує на критику, зауваження та образи. Вміє оперативно переключатися з однієї соціальної ролі (керівник, ділова жінка) на іншу (дочка, мати, дружина), впевнена в розумінні, підтримці та допомоги з боку чоловіка та дітей.

Щодо мотивації трудової діяльності, то найбільш вагомим з діяльності ділових жінок є матеріальний мотив, який має психологічний відтінок: їм подобається самим забезпечувати, влаштовувати своє життя і залишатись незалежними. На другому місці мотив морально-етичного плану: жінки працюють тому, що завдяки роботі відчувають себе потрібними для суспільства і не уявляють своє життя без роботи. На третьому місці — мотиви, які можна назвати "компенсаторськими": завдяки роботі жінки не відчувають себе одинокими, на роботі вони забувають про домашні та особисті проблеми.