Розділ «Лекція 13. Соціологія релігії»

• протиставлення власного релігійного вчення усім іншим, що діють в суспільстві,

• визнання винятковості своєї релігійної системи, вибраності її Богом;

• принцип вождізму, що ґрунтується на беззаперечному визнанні авторитету керівників секти;

• відсутність чіткої розгалуженої внутрішньо-організаційної структури;

• протидія багатьом соціальним нормам, що діють у суспільстві;

• строга регламентованість усередині секти й винятково сувора дисципліна.

Сектантство часто розхитує підвалини не тільки релігійного, а й усього суспільного життя, оскільки, як було сказано, воно відкидає значену кількість соціальних норм. Усе це, примножене на сліпу віру послідовників і сувору дисципліну у виконанні рішень керівників секти, робить останні негативним явищем суспільного життя. Інколи секти поводять себе вкрай агресивно, загрожуючи суспільному порядку. Типовим прикладом може бути діяльність таких сект, як "сатаніти", "біле братство", "Аум Сенрікьо" у Японії. Вони є небезпечними тим, що глибоко проникають у психіку й свідомість індивіда, змушують його повністю підлаштувати власну поведінку під агресивні ідеали секти, вимагають сліпого поклоніння керівникам секти та беззастережного виконання їхніх наказів.

Віросповідання індивіда напряму пов'язано з його релігійною поведінкою, формами якої можна вважати поклоніння, ритуал і молитву.

Поклоніння визначає специфічне відношення віруючого до об'єкта віросповідання, що проявляється під час зв'язку віруючого і священика.

Ритуал — певна символічна або магічна дія, встановлена релігійним каноном за заздалегідь визначеним змістом і порядком, через яку віруючі прагнуть впливати на об'єкт поклоніння. Ритуал є необхідною складовою будь-якої релігії.

Молитва — звернення до об'єкта поклоніння у відповідності з текстом встановленого сакраментального змісту.

Необхідною умовою існування будь-якої релігії є її морально-духовні засади, що пов'язані насамперед з релігійною свідомістю і релігійною психологією.

Релігійна свідомість виражає певне відношення індивіда до об'єкта релігійного поклоніння, встановлює певний сакраментальний зв'язок між віруючим і надприродними силами, котрі віруючий вважає священними.

Релігійна свідомість впливає на вироблення у віруючого певних психічних чинників, які проявляються у його відношенні до об'єкта поклоніння, певних емоціях, почуттях, переконаннях, викликаних канонами релігії, до якої відносить себе віруючий.

Релігійна психологія — вироблення у індивідів психічних процесів під дією релігійних норм і канонів, суть яких полягає у возвишенні об'єктів поклоніння, формуванні певних очікувань і надій, пов'язаних з надприродними силами.

Релігія є соціальним явищем і соціальним інститутом, отже здатна виконувати специфічні соціальні функції серед яких можна виділити:

• ідеологічну, оскільки релігія здатна нести віруючим певні ідеї, внаслідок чого формує певну специфічну ідеологію, яка в окремі періоди здійснює неабиякий вплив на політичні, соціокультурні і духовні процеси; фактично стає суспільною державною ідеологією (наприклад, християнська ідеологія у період раннього Середньовіччя);

• інтегративну — релігія сприяє об'єднанню індивідів у різноманітні релігійні організації та групи;

• регулятивну, сутність якої визначається тим, що релігія здійснює соціальний контроль за поведінкою індивідів, що відносяться до даної релігійної системи, впливає на соціальні зв'язки та відносини між ними, регулює їхню діяльність;

• нормативну, що полягає у встановленні релігією певних соціальних норм, пов'язаних з релігійним культом, обрядами, цінностями і традиціями, що їх несе у собі певна релігійна система;