Розділ «Лекція 13. Соціологія релігії»

• психологічну, яка визначається тим, що релігія формує у індивіда певне психологічне ставлення до об'єкта поклоніння, виробляє у нього почуття і емоції пов'язані з надіями на надприродні сили;

• соціалізації — оскільки релігія здатна виробляти у індивіда певні риси характеру, формувати його особисті переконання, цінності, поведінку, бажання та прагнення;

• світоглядну, що полягає у виробленні певного релігійного світогляду, релігійної свідомості;

• комунікативну, що виявляється в процесі взаємного спілкуванні віруючих, виробленні особливих соціальних відносин між ними.

Останнім часом в Україні соціологія релігії розвивається досить швидкими темпами, що пов'язано з посиленням ролі релігії у суспільному житті.

Важливим фактором, котрий має враховувати сучасна українська соціологія є те, що здавна релігія була носієм традицій і звичаїв нашого народу. Навіть у ті роки, коли релігійність вважалась непрестижним і навіть чужим для суспільства явищем, вона зберегла своє значення як одного із провідних чинників впливу на соціальні процеси в суспільстві та соціальну свідомість багатьох громадян. Тому природно, що саме релігія, як чи не головний об'єкт переслідування у тоталітарні часи, відіграла важливу роль у національному відродженні України наприкінці 80-их — початку 90-их pp. минулого століття.

Змінилось і ставлення держави та громадської думки до релігії. Держава повернула українським церквам значну кількість культових споруд вилучених у них у часи панування атеїзму, а стаття 35 Конституції України проголошує свободу віросповідання, тобто можливість сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої релігії, незалежно від національної, релігійної, расової чи статевої приналежності громадян. Основний Закон Української держави також визначає, що церква і релігія відокремлені від держави, а школа - від церкви. Це означає, що держава не втручається у здійснювану в мажах закону діяльність релігійних організацій, а релігійні організації не виконують державних функцій. Жодна релігія не може бути визнана в Україні як загальнообов'язкова.

Подібні тенденції, що знайшли своє відображення у політичних і законотворчих процесах 80-90-их pp., сприяли швидкому зростанню релігійної свідомості, відродженні релігійних традицій і звичаїв, посиленню впливу релігії на соціокультурні процеси у суспільстві. Так, у 2000 p., підчас Великоднього привітання Президент України слушно зауважив, що християнські цінності відповідають національному характеру українців та їх світосприйняттю, найзаповітнішим настроям і сподіванням. Із цього джерела ми, як і наші предки, черпаємо мудрість, силу і наснагу.

Свобода віросповідання сприяла активізації усіх церков і інших релігійних організацій, в Україні постійно з'являються нові релігійні вірування і культи, формуються общини і секти нового типу, різко збільшилося видання релігійної літератури різного змісту. Разом з тим загострились і міжконфесійні відносини, в окремих випадках виникали й соціальні конфлікти на релігійному ґрунті. Особливо напруженими виявились стосунки між УПЦ Київського та Московського патріархатів.

13.3. Історичні типи релігійних вірувань та сучасні релігійні системи

За увесь час розвитку релігійного світогляду сформувалась надзвичайно велика кількість релігійних систем та вірувань. Для спрощення вивчення їх сучасною соціологічною наукою, вони потребують певного упорядкування. Сучасна соціологія розробила кілька підходів до класифікації релігійних систем.

Перший з них сформував М. Вебер, який поділив релігії за принципом релігійної поведінки, необхідної для спасіння душі. Уданому контексті він виділяє два типи релігійних систем — ті що сповідують пасивний спосіб спасіння душі (містицизм) і ті, що сповідують активний спосіб спасіння душі (аскетизм).

Другий підхід пропонує систематизувати релігії за назвами (католики, православні, протестанти, мусульмани, буддисти, іудаїсти тощо).

Проте, найбільш використованою є система класифікації релігії, розроблена американським вченим Р. Белла. Вчений виділяє п'ять типів історичних релігійних систем — примітивні, архаїчні, історичні, ранні сучасні та сучасні релігії.

Примітивні релігії існували в первіснообщинному ладі. Цим релігіям притаманна міфологічна нерозчленована свідомість, єдність природного і сакрального, відсутність релігійних установ та організацій, деперсоніфікованість богів (віра у надприродні сили, а не у особу).

До таких релігій відносяться фетишизм, тотемізм, анімізм і магія.

Фетишизм — віра у надзвичайні сили певних предметів — фетишів, що є об'єктами поклоніння. Ознаки фетишизму зустрічаються і у сучасних світових релігіях, наприклад у християнстві надприродні властивості приписують освяченій воді, іконам, святим мощам.

Тотемізм — віра у кровну спорідненість роду з певним матеріальним предметом чи живою істотою, яка вважається батьком роду, його "тотемом". Рід чи плем'я носять ім'я тотему, бо вважають що він їх оберігає.

Анімізм - віра у душу людини й інших живих істот. Ця релігійна система сприяла формуванню таких уявлень як віра у безсмертя душі, реінкарнацію (переселення душ) тощо.

Магія — це чаклунські ритуали, через які люди прагнули вплинути на поведінку тварин, інших людей, стихійні сили природи, змінити їх у потрібному напрямку. Магічні обряди були в усіх народів, відрізняючись за формою, змістом і тривалістю. Окремі магічні ритуали ввійшли в сучасні релігійні системи.