Розділ VI. ЕКОЛОГІЧНА КОМПОНЕНТА СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

– Підвищує продуктивність праці та лояльність співробітників.

– Відкриває доступ до нових ринків.

Турбота про довкілля – це вже не просто імідж, а обов'язок організації.

Підтвердженням актуалізації проблеми органічного розвитку людини і довкілля, усвідомлення світовою спільнотою нарощування екологічних небезпек була активізація вчених і міжнародних організацій. Міжнародні документи щодо навколишнього середовища:

– Стокгольмська декларація;

– Декларація Ріо-де-Жанейро;

– Цілі розвитку тисячоліття;

– Екологічні принципи Глобального Договору ООН.

Міжнародне екологічне право є однією з наймолодших галузей

міжнародного публічного права. Датою його зародження можна вважати проведення у 1972 р. Стокгольмської конференції.

ООН з навколишнього середовища. За результатами цієї конференції було прийнято два основоположні документи – Стокгольмська декларація, яка визначила 26 принципів екологічно коректної поведінки держав, та Програма дій, на основі якої було розроблено Програму ООН з навколишнього середовища.

Якщо в попередні часи локальні екологічні кризи долалися завдяки освоєнню нових ресурсних джерел (про це свідчать великі географічні відкриття та колонізація епохи становлення капіталістичних економічних відносин) та запровадженню нових технологій, то оприлюднення першого Звіту Римського клубу під назвою "Межі зростання" (1972 рік) примусило замислитися над проблемою конечності ресурсів, а отже і меж економічного зростання людства. Питання про розподіл природних ресурсів за принципами капіталістичної економіки відсунулося на другий план. Натомість пріоритетного значення набуло питання про збереженість ресурсів як таких, тобто того, що забезпечує життя (існування) і подальший розвиток людства. Взаємозв'язок та взаємозалежність між збереженням та економічним поступом визначали через поняття збалансованого (сталого) розвитку ("sustainable development"). Сталий розвиток – це розвиток, що забезпечує потреби теперішнього покоління, не ставлячи під загрозу потреби майбутніх поколінь [210, с. 127]. Особливо наочно названу проблему було представлено в звіті про стан довкілля та розвиток під назвою "Наше спільне майбутнє", оприлюдненому Комісією, яку очолювала прем'єр-міністр Норвегії Гро Г. Брундтланд 1987 р. У звіті зазначалося, що встановлення нового справедливого світового порядку можливе завдяки переходу до збалансованого (сталого) розвитку, основними принципами якого є, по-перше, збільшення виробництва за умови зменшення витрат природних ресурсів завдяки повсюдному запровадженню збереження, ефективності, вторинної переробки й технологічних удосконалень; по-друге, – зниження темпів зростання глобального населення; по-третє, – справедливий перерозподіл ресурсів між багатими та бідними.

У 1992 р. в Ріо-де-Жанейро була проведена Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку, участь у якій взяли представники 179 держав. У ході цієї конференції було прийнято низку документів, найважливішими серед яких є:

Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку (часто також називається "Декларацією Ріо" та "Зеленим кодексом поведінки держав"). Ця Декларація є логічним продовженням Стокгольмської декларації 1972 р. і закріплює нові принципи співробітництва держав у сфері охорони навколишнього середовища;

– Порядок денний на XXI ст.;

– Конвенція про біологічне різноманіття.

Саміт тисячоліття (Millennium Summit), що відбувся в ООН в Нью-Йорку 6-8 вересня 2000 р. ухвалив Декларацію тисячоліття (Millennium Declaration), спрямовану на "подолання несправедливості й нерівності, терору й злочинності та збереження нашої спільної спадщини, землі, прийдешніх генерацій".

Цілі Тисячоліття в галузі розвитку для України:

– 6 цілей;

– 13 конкретних завдань на довгострокову перспективу, адаптованих з урахуванням особливостей національного розвитку.