РОЗДІЛ 4. ЕЛОКУЦІЯ

Елокуція (від лат. "elocurio" - "словесне вираження") - це розділ риторики, який вивчає виразність ораторської промови.

На цьому етапі оратор повинен забезпечити виразність матеріалу промови, що був підібраний та розташований на попередніх етапах.

Порівняно з іншими цей розділ був найбільш розроблений класичною риторикою. Теоретики ораторського мистецтва створювали численні класифікації різноманітних риторичних засобів, що забезпечували не тільки впливовість, але й красу промови. Окремі підрозділи елокуції (вчення про стилі, риторичні фігури, тропи та ін.) у часи занепаду риторики благополучно перейшли в поетику, стилістику, теорію літератури тощо.

Ще античною риторикою були запропоновані такі критерії до словесного виразу промови:

o правильність;

o ясність;

o краса;

o доречність.

Перші три критерії можна розвести по модусах переконання таким чином:

правильність пов'язана з етосом оратора (дійсно, чи може аудиторія довіряти людині, яка не володіє правилами певної мови?);

ясність пов'язана з логосом (П. Сергеіч стосовно судової практики, наприклад, підкреслював:

"Не так кажіть, щоб міг зрозуміти, а так, щоб не міг не зрозуміти вас суддя";

краса пов 'язана з пафосом (інколи навіть вважають, що фігури як основні засоби виразності промови якраз і виражають доводи до пафосу).

Критерій доречності ніби виражає загальну настанову ораторської промови - вплив - й об'єднує в собі три перші риси.

Слід зазначити, що на сьогоднішній день поняття правильності майже повністю переведене в площину культури мовлення.

Правильність - це відповідность ораторської промови певним мовним нормам.

Більш докладно питання мовних норм висвітлюються у відповідних мовознавчих курсах, наприклад, у курсі української ділової мови та ін. їх ґрунтовний розгляд виходить за межі риторики.

Вимога ясності має дуже важливе значення для оратора. При публічному виступі він повинен прагнути до того, щоб промова була доступна і зрозуміла слухачам. Здебільшого ясність є результатом вдалої роботи оратора на етапі інвенції, коли він для себе зрозумів сутність певного предмета.

Вимога ясності є також головним правилом процесів аргументації/критики. А саме: теза й аргументи повинні бути сформульовані чітко та ясно. Суть його полягає в тому, що оратор: