Розділ «6.4. Риторика у Давньому Римі»

Стосовно розвитку риторики в Давньому Римі слід зазначити, що для епохи республіки не був характерний культ чистого слова, звукової гармонії, насолода від витонченості оратора. Коли римляни звернулись до грецької риторики, то вони були зачаровані її красою. Відбувся рух від простоти промови до нагромадження, до азіанства.

У цей період загострюється ворожнеча між риторикою та філософією. Адже більшість римських учнів пішли навчатися до

риторів і лише одиниці - до філософів. Філософи вважали, що риторика - не наука, весь позитивний зміст викрала у філософії, тільки філософ може бути по-справжньому красномовним. У творі Цицерона "Про оратора" один із персонажів (Марк Антоній) згадує такий випадок. Коли він затримався в Афінах, то місцеві філософи, дізнавшись про те, що він є відомим оратором, завели перед ним бурхливу суперечку і доводили, що для оратора філософія набагато важніше риторики1.

І ст. до н. е. характеризується тим, що в цей час був створений підручник з риторики, який називається "До Гереннія" (Лй Негеппіит). Довгий час вважалося, що він належить Цицерону, однак подальші дослідження показали, що відомий римський оратор не був автором цього підручника. Проте спроби встановити автора ні до чого не призвели. Автор цього підручника, на відміну від Цицерона, виступає проти грецької риторики та її зв'язку з філософією. У вступі зокрема зазначається:

"Вміння говорити і витонченість промови приносять велику користь, якщо вони керуються правильним розмірковуванням та стриманою поміркованістю душі. Тому ми опустили все те, що грецькі автори у своїй марній пихатості видають за своє. Адже вони, щоб не здавалося, що вони знають досить мало, взяли й те, що справи зовсім не стосується, щоб мистецтво це здавалося більш складним для осягнення; ми ж взяли тільки те, що, на нашу думку, відноситься до мистецтва промови"2.

Сучасні дослідники цієї пам'ятки вважають, що авторство даного підручника належить представнику латинської риторичної школи, яка в ті часи орієнтувалася насамперед на вміння оратора вести політичну боротьбу.

6.4.1. Риторика Цицерона

6.4.2. Програма освіти оратора Квінтіліана

Якщо в бурхливі республіканські часи красномовство було знаряддям політичної боротьби, то в період імперії воно втратило цю свою функцію і стало вченою розвагою, своєрідним літературним продуктом та знаряддям професійного оратора, що заробляє собі на життя. Марк Фабій Квінтіліан (приблизно 35- 100 рр. н. е.) - ще один відомий ритор Давнього Риму - не був оратором форуму, а був адвокатом і шкільним викладачем риторики. У 70 р. у Римі імператором була створена державна риторична школа, керівником якої і був Квінтіліан. Його твір "Дванадцять книг риторичних повчань" ("Institutio oratore") - це найбільш докладний із риторичних курсів, що зберігся з давнини.

Взагалі шкільна освіта в Римі складалася з трьох ступенів. Нижчим ступенем була школа літератора, середнім - школа граматика, вищим - школа ритора. У літератора вчилися читати, писати і рахувати. У граматика вивчали класичних письменників. У ритора молоді люди оволодівали красномовством, щоб потім на практиці застосовувати отримані знання. Основними видами вправ у риторичній школі, за традицією, були декламації. Ритор Сенека Старший (батько філософа Сенеки) створив підручник "Контроверсії", що являв собою збірник найбільш вдалих уривків з декламацій, які він почув протягом свого життя. Проте в часи імперії теми декламацій все більше відмежовуються від повсякденної ораторської практики. Відтепер вони мають лише педагогічне значення. Наприклад:

"Чоловік подорожує; його дружину схиляє до перелюбу іноземний купець; вона його відхиляє. Купець помер і залишив їй все своє багатство, написавши у заповіті: "Знайшов її цнотливою". Чоловік, повернувшись, звинувачує дружину в перелюбі: "Він називає її цнотливою, я - розпусною; кому ви більше повірите, земляку чи чужинцю, чоловіку чи коханцю? До чого ж дійшла аморальність наших часів: чужа людина свідчить за дружину перед чоловіком". Але захисник дружини міг ефектно заперечити: "Вона прекрасна? В цьому винна природа. Одинока? Винний чоловік. її спокушали? Винний спокусник. Вона його відхилила? Бачимо її цнотливість. Отримала спадок? Бачимо її щастя. Прийняла його? Бачимо її розум".

На думку Квінтіліана, щоб оратор був "гідною людиною", необхідно розвивати його моральність; щоб оратор був "майстерним у промовах", необхідно розвивати його смак. Саме цьому й слугує весь курс риторичних занять, який був систематизований і зорієнтований на кращі класичні зразки, зокрема на Цицерона.

У своєму творі "Дванадцять книг риторичних настанов" Квінтіліан докладно описує п'ять основних розділів риторики: знаходження, розташування, словесне вираження, запам'ятовування та проголошення. При цьому він не намагається викладати лише правила, яких повинен дотримуватись оратор, справедливо наголошуючи на тому, що

"...ритори, які писали про цю науку з особливою ретельністю та точністю, ніколи не були великими ораторами".

Своє завдання Квінтіліан вбачає в тому, щоб надати майбутньому оратору такі настанови, виконання яких сприятиме його формуванню. Він пише про те, що ці правила є насамперед наслідком досвіду та спостережень.

Розглядаючи розділи риторики, вчитель красномовства особливу увагу приділяє третій частині - словесному вираженню (елокуції). На його думку, саме це відрізняє справжнього оратора серед інших людей, адже риторика у його визначенні - це "наука говорити витончено":

".бути красномовним є нічим іншим, як виражати словом все те, що розумом охоплене, і повідомляти це слухачам: без цього всі вищенаведені правила не принесуть ніякої користі.".

Проте він також зауважує, що в жодному разі не можна віддавати перевагу тільки відбору слів, через те що слова слугують насамперед для того, щоб виражати думки.

У розділі про елокуцію Квінтіліан докладно пише про ясність, прикрашання промови, тропи, фігури тощо. При цьому він намагається чітко відрізнити тропи від фігур. На його думку, троп - це використання слів у непрямому значенні для краси промови. Фігура - це мовленнєвий зворот, що відступає від загальноприйнятого виразу думки. Тут можуть використовуватись слова у прямому значенні й у звичайному порядку в реченні. Тоді як у тропах одні слова замінюються іншими.