РОЗДІЛ 4. ЕЛОКУЦІЯ

Визнаним майстром іронії був відомий давньогрецький філософ Сократ. На початку своїх бесід з софістами він, як правило, з надто уклінним видом просить "вчителя мудрості" навчити його. Однак протягом розмови очевидні на перший погляд питання виявлялись не такими вже очевидними. Відомий дослідник античної філософії О. Ф. Лосєв відмічав, що сократівська іронія складається із трьох основних компонентів: по-перше, несправжнього піднесення давньогрецьким філософом своїх співрозмовників; по-друге, спеціального самоприниження; по-третє, видимості незнання, що приховувала справжнє знання.

Взагалі смисл сократівської іронії полягає в тому, що Сократ не визнає нічого кінцевого, раз назавжди даного і незмінного. Він сумнівається в своїй мудрості й у мудрості інших тому, що, на його думку, немає такої людської мудрості, яка могла б стати кінцевою. Сократ у такий спосіб намагається підвести своїх співрозмовників і себе до самопізнання та самовдосконалення. Його іронія спрямована не лише на інших, але й на себе. Самоприниження, до якого вдається давньогрецький філософ, - це своєрідне пом'якшення нікчемності своїх інколи дуже зарозумілих співрозмовників. Сократ переконаний, що виявлене незнання буде слугувати подальшому пізнанню. Таким чином, сократівська іронія виражає не стільки глузування із співрозмовників, скільки філософський принцип сумніву й одночасно спосіб знаходження істини.

До тропів протилежності належать ще:

o антифразис;

o оксюморон тощо.

Антифразис (грец. antiphrasis - протиріччя) - це троп, суть якого полягає у використанні слова в значенні, що є контрастним стосовно буквального.

Наприклад:

Ніщо так не обмежує твої дії, як фраза: "Та роби що хочеш!".

Оксюморон (грец. oxymoron - розумно-дурне) - це троп, суть якого полягає у поєднанні суперечливих слів.

Наприклад:

Можна нічого не говорити, але красномовно мовчати.

Завершуючи розгляд засобів виразності, слід наголосити на тому, що витонченість у промовах досягається в результаті постійних тренувань, наполегливої праці над текстами. Як зазначав Цицерон, промова повинна бути багатою на різноманітні фігури й тропи:

"...щоб жодне слово, позбавлене вишуканості або важливості, не виходило з вуст оратора"1.

ТЕРМІНИ, ЯКІ ТРЕБА ЗАПАМ'ЯТАТИ

Евфемізм та дисфемізм є головними тропами за тотожністю. Евфемізм - це троп, суть якого полягає у використанні "пом'якшеного", більш прийнятного виразу для позначення певного предмета. Дисфемізм - це троп, суть якого полягає у використанні такого виразу для позначення певного предмета, який завідомо містить негативну оцінку. До тропів тотожності належать ще: антономазія - троп, суть якого полягає у використанні широко відомих власних імен у ролі загальних або загальних назв у ролі імен; перифраза - троп, суть якого полягає у використанні опису предмета замість його назви, та ін.

Елокуція - це розділ риторики, який вивчає виразність ораторської промови.

Іронія - це головний троп за протилежністю, суть якого полягає у наданні слову такого смислу, що протилежний буквальному значенню. До тропів протилежності належать ще: антифразис - троп, суть якого полягає у використанні слова в значенні, контрастному відносно буквального значення; оксюморон - троп, суть якого полягає у поєднанні суперечливих слів, та ін.

Метафора - це головний троп за схожістю, суть якого полягає у називанні одного предмета виразом, який звичайно позначає інший предмет, на підставі певної схожості між цими предметами. До тропів схожості належать ще: алегорія - троп, що виражає загальну, абстрактну думку конкретним чином; катахреза - троп, який є незвичною метафорою, що сприймається як нагромадження слів; прозопопея, або персоніфікація - троп, суть якого полягає у перенесенні людських ознак (ширше - ознак істот) на неістот, одухотворення, та ін.

Метонімія - це головний троп за суміжністю, суть якого полягає у використанні замість імені предмета його ознаки або назви іншого предмета, що з ним пов'язаний. До тропів суміжності належать ще: синекдоха - троп, суть якого полягає у заміні назви цілого назвою якоїсь його частини або навпаки, та ін.

Непряма форма мовленнєвого впливу - це таке використання оратором мовних виразів, коли він має на увазі не тільки те, що він говорить, а й щось більше.