РОЗДІЛ 8. ГОЛОВНІ НАПРЯМИ НЕОРИТОРИКИ

Неориторика оформлюється у 50-х рр. ХХ ст. Зокрема, у 1958 р. виходить праця Х. Перельмана і Л. Олбрехт-Титеки "Нова риторика: Трактат про аргументацію". Ця робота знаменує собою початок нового етапу в розвитку риторики. Після неї інтерес з боку науковців до цієї науки все більше зростає. Слід підкреслити, що неориторика не заперечує досягнення класичної риторики, а намагається їх переосмислити та дослідити механізми впливу в різноманітних типах повідомлень.

На сьогоднішній день риторика являє собою настільки строкатий напрям досліджень, що охопити всі її відгалуження практично неможливо. Однак можна запропонувати певну типологію сучасної риторики, яка ґрунтується на загальних принципах розуміння предмета цієї дисципліни її представниками. Дана типологія вирізняє два головні напрями в неориториці з такими умовними назвами:

o аргументативна риторика, що представлена роботами І. А. Герасимової, Р. Гроотендорста, Ф. ван Єємерена, А. А. Івіна, А. І. Мігунова, Л. Олбрехт-Титеки, Х. Перельмана, С. Тулміна, Д. Уолтона, Ф. С. Хенкеманс та ін.

o лінгвістична риторика, що представлена роботами Р. Барта, У. Еко, групи їх (Ж. Дюбуа, Ф. Еделін, Ж.-М. Клінкенберг, Ф. Менге, Ф. Пір, А. Трінон), Ю. М. Лотмана, Цв. Тодорова та ін.

Аргументативна риторика - це такий напрям неориторики, який досліджує різноманітні способи аргументації, обґрунтування в публічних виступах. Лінгвістична риторика - це такий напрям неориторики, який досліджує різноманітні засоби виразності та переконливості мовленнєвих повідомлень і намагається екстраполювати їх на інші типи знакових систем.

8.1. Семістичний характер неориторики

8.2. Загальна характеристика лінгвістичної риторики

Лінгвістична риторика становить собою сукупність досить різноманітних концепцій. Тим не менш ці підходи об'єднує дослідження принципів мовленнєвої виразності різноманітних повідомлень та екстраполяція їх у сферу інших знакових систем.

Для формування певних загальних уявлень про лінгвістичну риторику зупинимось докладніше на концепціях Р. Варта, У. Еко та льєжської школи.

Роботи французького філософа Ролана Барта (1915-1980) власне й "відкрили" у Франції риторику для лінгвістики. Р. Варт стверджує, що класична риторика була, по суті, тим, що зараз розуміється під лінгвістикою тексту, тобто вченням про мовлення. Це перехрещення різних наук: історії, соціології, літературознавства тощо. Дослідження в цій галузі об'єднуються загальним об'єктом аналізу, яким є дискурс. Цей термін Р. Варт тлумачить:

".як будь-який скінчений відрізок мовлення, що являє собою єдність з точки зору змісту, передається з вторинними комунікативними цілями і має відповідну до них внутрішню організацію, при цьому пов'язаний з іншими культурними факторами, ніж ті, що належать до власне мови"1.

Для риторики особливо цікавою є робота Р. Варта "Риторика образу", в якій він намагається виявити механізми переконання, що закладені в рекламному дискурсі. Вибір такого об'єкта дослідження мотивується таким чином: знаки у рекламі характеризуються найбільшою виразністю, оскільки позначене має бути якомога точно донесене до адресата. Далі французький філософ виділяє три повідомлення: мовне, іконічне без коду ("буквальне", денотативне) та іконічне з кодом ("символічне", конотативне) в межах будь-якої реклами. Зокрема, наявність мовного повідомлення в рекламному дискурсі заторкує таку цікаву проблему: як співвідносяться текст і зображення? Які функції виконує мовне повідомлення стосовно іконічних повідомлень?

На думку Р. Варта, текст несе в собі дві функції - закріплення та зв'язування. Дійсно, дуже важко уявити собі рекламу без будь-якого тексту. При цьому функція закріплення є найважливішою. Справа в тому, що смисл іконічних повідомлень може бути неоднозначним, але до адресата він має дійти в тому вигляді, який важливий для промовця.

Щодо двох інших іконічних повідомлень - денотативного та конотативного - Р. Варт зауважує, що розрізнення їх є досить хитким. Денотативного зображення у чистому вигляді не існує. Функція цього зображення полягає в тому, щоб надати вигляд природності конотативному зображенню. Про риторику образу можна говорити відносно "символічного" повідомлення.

Термін "денотативний" утворений від терміна "денотат", а "конотативний" - від "конотація". їх можна визначити таким чином:

Денотат (від лат. denotatum - позначене) - це предмет, що позначається певним знаком (предметне значення).

Конотація (від лат. connoto - маю додаткове значення) - це компонент значення знака, який доповнює його де-нотативне значення і має культурно-історичні, світоглядні, соціальні та інші нашарування, характерні для людського суспільства на певному етапі історичного розвитку.

Загалом риторика у Р. Варта - це сукупність конотаторів, позначуваний бік ідеології. Він зазначає, що риторика залежить від субстанції (звуки, жести, зображення, тощо), але з боку форми вона є універсальною. Це виявляється в тому, що риторичні фігури утворюються через формальні відношення між елементами. Наприклад, тропи, що були виділені та певним чином систематизовані ще представниками класичної риторики, екстраполюються Р. Вартом із сфери словесного повідомлення на будь-яке повідомлення, в тому числі й іконічне. Однак створення універсальної риторики, вважає Р. Варт, ще попереду.

На семіотичну концепцію риторики Р. Варта спирається відомий вчений і письменник Умберто Еко (нар. 1932). Він зауважує, що спонукальний дискурс майже завжди був предметом пильної уваги різноманітних риторик. При цьому поле спонукального дискурсу надзвичайно широке: від найщиріших переконань, які адресант намагається донести до адресата, до прямого обману. У. Еко підкреслює той момент, що в сучасному просторі багато дискурсів не належать до аподиктичного типу, який був виділений ще в епоху Античності й активно розроблявся в епоху Нового часу. В основу такого типу дискурсу покладались дедуктивні способи обґрунтування, а в якості аргументів використовували безсумнівні твердження. На сьогоднішній день більшість дискурсів виступають саме як спонукальні, що ґрунтуються далеко не на безсумнівних твердженнях і силі розуму.