РОЗДІЛ 2. ІНВЕНЦІЯ

Сосюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики. - К.: Основи, 1998. - 324 с. - С. 28.

Якщо вихідні дані не зазначені, то такими записами оратор не зможе користуватися в майбутньому, оскільки в разі необхідності неможливо буде уточнити текст. Або, принаймні, доведеться витратити багато часу на пошук джерела та уточнення записів.

В сучасному світі є ще одне надзвичайно потужне джерело інформації. Це Інтернет. Робота в цій мережі значно економить час. У ній можна віднайти матеріал щодо будь-якої теми різної міри складності. Однак попередній перегляд того, що пропонують пошукові системи, не втрачає своєї значущості.

У будь-якому випадку слід пам'ятати про те, що виписки з джерел - це лише відправний пункт для розробки предмета промови. Головним є ретельне обдумування попереднього матеріалу. Тому не варто виписувати все, що здається цікавим. Такі записи великі за обсягом і ними незручно користуватися. Виписувати слід лише цінні думки. Для ораторської діяльності найважливішою залишається авторська розробка предмета промови. Саме в такий спосіб оратор може сформулювати ті положення (тези) й у тому вигляді, в якому їх повинні сприйняти слухачі.

Для того, щоб виступ перед аудиторією став вдалим, промова має "визріти". Тому її буває дуже важко підготувати за короткий строк. Промову потрібно обдумувати у вільний час, ставити собі різноманітні запитання щодо змісту, розповідати друзям про свій задум. Справа в тому, що найяскравіші ідеї стосовно теми можуть прийти до оратора тоді, коли він цього зовсім не чекає (звичайно, коли промова "виношується"). Тому варто записувати всі цікаві думки та ідеї щодо майбутньої промови.

2.4. Топіка

Як же підступитися до змістовного розкриття теми промови? Потрібно знайти якісь опорні точки. Тут на допомогу оратору приходить топіка.

Топіка ( лат. "loci" - "місця") - це вчення про сукупність загальних місць, що виявляють аспекти розробки будь-якої теми.

В риториці за тривалий період її існування було накопичено чимало топосів. На сьогоднішній день топоси можна охарактеризувати як загальновідомі рамки, в які вписуються оригінальні думки. Справа в тому, що для успішного сприйняття аудиторією промови в ній повинна бути певна пропорційність між оригінальним/банальним. Якщо повідомлення є цілком оригінальною конструкцією, то слухачі навряд чи зможуть зрозуміти його. В сучасній науці в даному випадку використовуються поняття інваріанту та поняття варіанту. Поняття інваріанту відповідає топосу, а поняття варіанту - конкретній промові. Особливість інваріанту полягає в тому, що це певна абстракція по відношенню до реальних модифікацій. Тобто топоси - це не промови і ними не можна користуватись замість промови. Це певні орієнтири.

Користуватися топікою потрібно як технікою, суть якої полягає у вмінні ставити запитання. Тоді процес розробки теми становить собою рух від найбільш загальних запитань до більш конкретних, що уточнюють відповідні аспекти предмета промови. Кожне запитання відкриває царину подальших змістовних уточнень.

До наших часів дійшло декілька класичних топосів риторики. Одним з них є "схема опису події'". При використанні цього топо-су оратору потрібно було знайти відповіді на такі п'ять запитань: що це за подія, де відбулася подія, коли відбулася подія, як відбулася подія, чому відбулася подія. В такий спосіб оратор нічого не пропускав із суттєвих моментів.

Ще один приклад топосу можна знайти у Квінтіліана: Хто? Що? Де? Коли? Чому? Для чого? Як? На сьогоднішній день такий понятійний перелік є основою позиціонування (створення й підтримання зрозумілого для клієнта образу, іміджу).

Якщо взяти за основу ці загальні запитання, то можна сформулювати певну класифікацію топосів.

Перша група (хто? що?) - це топоси, пов'язані з сутністю предмета промови.

До них належать: ім'я, визначення, ціле й частина, рід і вид, ознаки, відношення, подібне й відмінне тощо.

Основні результати мислених операцій, пов'язаних з використанням першої групи топосів, докладно описані в такому розділі логіки, як "Поняття". Для оратора важливо знати й пам'ятати, принаймні, логічну структуру поняття, правила операцій поділу та визначення понять1.

Досить ефективними топосами з цієї групи є такі:

o "Це, а не те". Наприклад:

"Університет - це спілка вчених.

Це не дитячий садок, не клуб, не реформаторій;