Розділ «Тема 4. Буддизм як світова релігія»

Легенди свідчать, що вчення Будди поширювалося по всій Індії зі швидкістю вітру. За правдою до нього приходили і багаті, включаючи правителя Магадха Бімбісару та його сина Аджаташатру, і бідні, і знатні юнаки, і блудниці. Багато жреців прийняли вчення Будди. Навіть дикий слон, якого напустив на Будду один з його переслідувачів, розпростерся біля його ніг. Але до Будди приходили ті, кого не задовольняли малозрозумілі повчання жреців-брахманів, ті, хто почував себе неспроможним дотримуватися крайнощів аскетизму, а також практикувати складні вищі рівні йоги, хто вважав дорогими та малоефективними святкові храмові церемонії.

У 80-літньому віці, дорогою в місто Кушинагара, Будда тяжко захворів, з' ївши страву з грибами, які приготував один із його послідовників. Будда знав, що ця їжа несвіжа, і попросив все віддати йому, щоб не постраждали його супутники. Прибувши до міста, він увійшов у ліс, сів на землю в "позі лева" і провів для тисяч монахів та мирян свою останню проповідь, яка закінчувалася словами "усьому приходить кінець!". Після цього, вважають буддисти, він занурився в нірвану. Смерть Будди називають досягненням великої нірвани. Згідно з каноном, він помер у день травневого повнолуння. Цю дату шанують як дату народження та прозріння і називають її "тричі святим днем".

Тіло Будди за давнім індійським звичаєм було спалене, а прах поділений між усіма послідовниками, щоб не було між ними розбрату. У восьми містах ті, хто отримав жменьку попелу Будди, поховали його та збудували надмогильні куполоподібні склепи - ступи. Культ ступ і досі поширений у буддистських країнах.

3. Буддійське віровчення та культ. Поширення буддизму. Основні напрями в буддизмі

Спочатку те, що проповідував Будда, і те, про що потім розповідали його учні, передавалося усно з покоління в покоління. І тільки через декілька століть після зародження буддизму на острові Цейлон були вперше зроблені записи зібрань священних текстів, які отримали назву Тіпітака (літ. три кошики). За легендою, в І ст. до н. е. цар Цейлону зібрав 500 найкращих знавців усної традиції та примусив їх продиктувати те, що вони за-пам' ятали, такій же кількості кращих писців. Ці записи були зроблені на пальмових листках, які потім складалися для зберігання в плетені кошики.

Інша версія канону - так звана санскритська Трипітака - була написана пізніше в Індії. Різноманітні школи і течії буддизму вносили поправки до неї. Тому в 1871 році у Мандалаї (Бірма) був скликаний спеціальний собор, на якому 2400 його учасників шляхом порівння різних списків та перекладів Трипітаки створили єдиний уніфікований текст. Потім його вирізали на 729 мармурових плитах, кожну з яких помістили в особливому храмі з гострим дахом. Так була створена своєрідна оригінальна місто-бібліотека - Кутодо, яку шанують буддисти всього світу.

Трипітака включає в себе три частини:

1. Віная-пітака (110 плит) - "Кошик дисциплін" - містить правила поведінки, обов' язкові для членів буддистської громади (сангхі). У свою чергу, віная-пітака теж поділяється на три розділи. У першому з них (Сутта-вібханга) перелічуються гріхи та покарання за них, найсуворіше з яких - вигнання з общини. В другому (Кхандхакі) йде описання основних церемоній, обрядів і правил поведінки, яких повинні дотримуватися монахи. Третя частина (Парівара) складена у вигляді запитань та відповідей, які коротко розповідають про деякі з наведених положень.

2. Сутта-пітака (410 плит) - "Кошик текстів" - подає у найбільш повному вигляді "Вчення" (Дхарму). Це своєрідна енциклопедія буддизму, яка складається з п' яти збірників сутр (текстів), де вчення викладено у формі кількох десятків тисяч притч і бесід, що приписують Будді та його близьким учням. Окрім того, до цієї частини канону входять збірники легенд і афоризмів, поеми, коментарі тощо. Найвизначнішим твором у цьому розділі є Дхаммапада ("викладення вчення"), в якій систематично й послідовно викладаються основні положення віровчення раннього буддизму. Дхаммапада складається з 423 коротеньких віршів - сутр, які згруповані в 26 главах. Цю книгу ще називають двійником Бхагават-гіти. Взагалі матеріал Сутта-пітаки упорядкований в спеціальні розділи (нікайа) за довжиною: Кхудакка Нікайа (Короткий розділ); Дігха Нікайа (Довгий розділ), який включає в себе розмірковування; Мадждхіма Нікайа (Середній розділ) - про використання буддійського вчення; Самйутта Нікайа - приписи для практичного життя буддиста; Ангутта Нікайа - арифметично упорядковані розмірковування.

3. Абхідхамма-пітака - "Кошик чистого знання" - метафізичні й етико-психологічні проблеми дхарми (вчення, закон, праведний шлях). Складається воно з семи розділів філософських розмірковувань буддистів про світ і людську істоту.

Крім канонічної літератури, буддисти вважають корисною і неканонічну. Це збірники біографії Будди або коментарі до канону, що складалися у ІІ-УІІІ ст. н.е. Найбільше такої літератури було написано у ГУ-УШ ст. н.е., в період розквіту буддизму у Північній Індії та на Цейлоні.

Основою буддистського віровчення є відкриття, яке зробив Будда в день великого прозріння, та виклав у першій бенареській проповіді. Насамперед це вчення про "Чотири благородні істини" і "Благородний восьмиступеневий (восьмеричний) шлях". Ці істини, як вважають самі буддисти, вказують на "Зло, виникнення Зла й переборення Зла та благородний восьмеричний шлях, що веде до знищення Зла" (Дхаммапада, XIV, 191).

Перша благородна істина проголошує: "Життя в світі сповнене страждань", тобто "народження - страждання, старість - страждання, хвороба - страждання, смерть - страждання, поєднання з неприємним - страждання, розлука з приємним - страждання, неотримання чогось бажаного - страждання" (Типитака // Антология мировой философии: В 4-х т. - М., 1969. - Т. 1, ч. 1. - С. 118). Це виникає тому, що навколишньому світові властиві Страждання, Суб'єктивність і Мінливість. По-перше, навколишній матеріальний світ є іллюзією (майя), що створена нескінченними комбінаціями - дхарм, носіїв свідомості людини. Комбінації дхарм, тобто їх специфічні поєднання, і утворюють природний світ в цілому та будь-яку його окрему складову - богів, людей, тварин, духів тощо. Проблема в тому, що людина не знає цього і ставиться до світу як до чогось реального, чим і прирікає себе на нескінченні страждання. По-друге, існування людини також не є постійним. І по-третє, ніщо в світі не є постійним, все проходить, знаходиться в процесі безперервної зміни, а тому якщо ми прагнемо досягти чогось, то врешті залишаємось ні з чим.

Друга благородна істина говорить про джерело страждань. Це - людське бажання, дурні пристрасті - жадоба життя, насолод, земних благ тощо, що призводить до нових народжень. Спрага життя виникає з трьох джерел - ненависті, обману та "чуттєвих прив'язаностей". Вона виникає тому, що людська свідомість затьмарена незнанням істинної, ідеальної природи всього. Із незнання виникає порочне прагнення до дії, з порочного прагнення - помилкова установка свідомості, з помилкової свідомості - помилкові дані органів чуттів, які вводять нас в оману відносно реальності навколишнього світу, з ілюзорних почуттів - марні бажання, пристрасті та прив' язаності, жадоба життя. Але найнебезпечнішою, на думку буддистів, є прив'язаність до індивідуального "Я", тобто егоїзм. Не менш небезпечними є й інші п' ять прив' язаностей: до багатства, сексу, слави, їжі та сну. Тут можна побачити посилання на вихідні для індуїзму релігійні ідеї існування Колеса буття - сансари, тобто нескінченного переродження, та Карми - кар за людські гріхи, котру буддисти називають "законом залежного існування". Дію "закону залежного існування" сам Будда проілюстрував притчею про мисливця: якщо людина знищує життя, бруднить руки кров' ю, то, знов народжуючись серед людей, вона проживе коротке життя. Якщо людина, яка жаліє всіх живих істот, складе зброю, то в наступному перевтіленні серед людей вона буде жити довго.

Третя благородна істина пояснює, що для звільнення від страждань необхідно позбавитися бажань. Вже сама думка про це є саморозкриттям благородної істини.

І остання, четверта істина стосується шляху позбавлення бажань - дотримуватися вчення Будди, яке може привести віруючого до головної мети його буття - нірвани (заспокоєння, згасання) - це стан абсолютного спокою, в якому згасають усі емоції, пристрасті, почуття, будь-яка прив' язаність до земного життя, навіть бажання існувати у наступних переродженнях.

Чотири благородні істини багато в чому нагадують принципи лікування: історія хвороби, діагноз, визнання можливості вилікувати, рецепт лікування. Не випадково буддистські тексти порівнюють Будду з лікарем, який зайнятий не загальними розмірковуваннями, а практичним виліковуванням людей від духовних страждань. I своїх послідовників Будда закликає постійно працювати над собою заради порятунку, а не витрачати час на розмови про предмети, яких вони не знають з власного досвіду. Він порівнює любителя абстрактних розмов з дурнем, який замість того, щоб дозволити витягти стрілу, яка у нього влучила, починає розмірковувати про те, ким вона була випущена, з якого матеріалу зроблена тощо.

Існує шлях, який веде до подолання страждань. Це "благородний восьмирічний шлях", пов' язаний з дотриманням восьми чеснот:

1. Правильні погляди - необхідно вірити в "чотири благородні істини", щоб не відхилитися від шляху, продиктованого Буддою.

2. Правильна рішучість - готовність опанувати своїми почуттями та бажаннями, діяти згідно з істинами.