Розділ 1. Основи теорії релігії та її історична ґенеза

Тема 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ РЕЛІГІЇ

Тема 2. ПЕРВІСНІ ФОРМИ РЕЛІГІЇ

Тема 3. ЕТНІЧНІ РЕЛІГІЇ

Тема 4. БУДДИЗМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

Тема 5. ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

Тема 1. Основи теорії релігії

1. Релігієзнавство як наука та навчальна дисципліна. Теологічно-філософський, психологічний та соціологічний підходи до дослідження релігії

2. Елементи та структура релігії

Що таке релігія? На яких підставах ті або інші погляди, ідеї, дії можна вважати релігійними? Різні мислителі по-різному виділяють пріоритетні сфери в релігії. Одні вважають, що фундаментальним ядром її є релігійна свідомість з її основною складовою - вірою, інші виділяють релігійні культи, треті - релігійні організації або релігійну діяльність, причому багато дослідників наполягають на синтезі усіх складових.

Розглянемо релігійну свідомість. Багато дослідників з необхідністю пов'язують релігійну свідомість з вірою (часто релігійна людина - віруюча людина). Однак у цьому є проблема: і нерелігійні люди можуть бути віруючими (наприклад, комуністи). Будь-яка віра має свій предмет. Віра - активне емоційне та оцінне ставлення до свого предмета, неодмінно охоплює і вольовий процес та виявляється в тій чи інший поведінці особистості. Як складовий елемент вольового вибору віра виражає стверджувальну силу духу. Вона необхідна людині для мобілізації її духовних та фізичних сил у певній проблематичній ситуації: при нестачі інформації, відсутності достатніх логічних доведень, при наявності сумнівів тощо. Розум обмежений. Вже при вивченні природи ми часто стикаємося з тим, що можна назвати ірраціональним. Гьоте зауважував, що "природа не поділяється без остачі на розум", наприклад, у фізиці "індетермінізм" розуміється як відхилення від принципу суворої причинності в так званому мікросвіті. Обмеженість розуму особливо чітко прослідковується по відношенню до людини.

В людині є дуже багато позараціонального знання, тобто такого, яке не визначається раціональним знанням і не залежить від нього, тобто не є справжнім, що має велике значення в нашому житті. Сюди належить все те, що підказує нам наше серце, відчуття, інтуїція. Паскаль зауважує з цього приводу: "Серце дає нам знання, про яке нічого не знає наш розум". Предметом релігійної віри є надприродне, що згідно з основними релігійними концепціями, не підлягає законам оточуючого світу, знаходиться по той їх бік та руйнує природний перебіг подій. До надприродного не можна застосувати звичайні критерії емпіричної вірогідності. Це яскраво постулював Тертулліан у тезі: "Вірую, оскільки неймовірно". Віра - це особливий психологічний стан впевненості у досягненні мети, в істинності ідеї за умови дефіциту точної інформації про досяжність поставленої мети, кінцевий результат події. В ній міститься очікування здійснення бажаного. Даний психологічний стан виникає в ситуації ймовірності, коли існує можливість успішної дії, її успішного результату і знання про цю можливість. Якщо подія відбулася або стало відомо, що вона неможлива, якщо щось реалізовано або з' ясовано, що воно буде здійснене, якщо істинність або хибність ідеї доведена, віра згасає. Вона виникає з приводу тих процесів, подій, ідей, що мають для людей істотне значення, і являє собою сплав когнітивного, емоційного і вольового моментів. Оскільки віра з' являється в ситуації ймовірності, дії людини в ній пов' язані з ризиком. Незважаючи на це, вона є важливим фактом інтеграції особистості, групи, маси, стимулом рішучості й активності людей. Що, власне кажучи, розуміється під релігійною вірою? Насамперед, внутрішня впевненість в існування вищої істоти, вищої сили, всемогутнього Бога (або богів), який створив світ, дав норми моралі, який карає та рятує. Релігія дає детальні норми поведінки в основних сферах життя, аж до гігієнічних. Вона містить в собі конкретні твердження про побудову або походження світу. Релігійні догми та норми, викладені в будь-якому священному зібранні догм (Старий Заповіт, Євангеліє, Коран), вважаються наданими Богом. В основі релігійної віри міститься саме це твердження про існування Божества, якому притаманні означені властивості, та про істинність його догм. Це твердження, яке розглядається з гносеологічної точки зору, є судженням інтуїтивним, яке не можна перевірити шляхом досвіду. Істинність будь-якого твердження, яке не міститься в священній збірці догм, доводиться дискурсивним зведенням до цього джерела. Таке твердження, канонізоване церквою, стає догматом. І вже тут виникають ускладнення: серед тверджень, релігійного вчення, які визнаються безумовно істинними, зустрічаються такі, що містять логічні (або хоча б дискурсивні) неузгодженості і внутрішні суперечності, які не вирішуються раціонально. Найбільш відомою є така антиномія: чи може всемогутній Бог створити каміння, яке не в змозі потім підняти? Будь-яка відповідь означає, що він не всемогутній в тому чи іншому відношенні. В релігійній свідомості питання, яке обговорюється, залишається серед тих, відносно яких не можна вимагати раціональної відповіді. Єдиною відповіддю є посилання на ірраціональну сутність релігії. Іншою рисою догм, які приймаються, є їх протиріччя з такими властивостями фізичного світу, що поступово розкриваються людиною, тобто з позитивним знанням. Віра в чудо є необхідним елементом релігійності. Паскаль в "Думках" писав: "Де твій Бог? Дива його визначають та суть сяяння його". До того ж він наводить слова св. Августіна: "Я не був би християнином, якщо б не існувало чудес", - і зауважує: "Не можна розумно міркувати проти чудес". Це, ймовірно, треба розуміти так, що потрібно повірити в чудеса всупереч розуму, або ж відмовитися від релігійності. Віра всупереч розуму дається зверху, як одкровення.

Ще порівняно недавно саме така безумовна релігійність, беззастережна віра в кожну букву вчення була для людей загальною, безперечною та обов' язковою.

Релігійна віра - це віра: а) в об' єктивне існування істот, властивостей, зв' язків, перетворень, які є продуктом процесу гіпостазування; б) у можливість спілкування з об' єктивними істотами, впливаючи на які є шанс отримати від них допомогу; в) у реальне здійснення якихось міфологічних подій, в їх повторюваність, у здійснення очікуваної міфологічної події, причетність до неї; г) в істинність відповідних уявлень, поглядів, догматів, текстів і т. ін.; д) у релігійні авторитети - "батьків", "учителів", "святих", "пророків", служителів культу тощо. Релігійній свідомості також притаманні символістика, сильна емоційна насиченість, функціонування за допомогою релігійної лексики (інших спеціальних знаків).

Наявність віри зумовлює символічний аспект релігійної свідомості. У символах предмети, дії, слова, тексти наділяються релігійними значеннями і змістом. Сукупність носіїв цих значень і змісту утворить релігійно-символічне середовище формування і функціонування відповідної свідомості.

З вірою пов'язана діалогічність релігійної свідомості. Віра в об'єктивне існування істот включає віру в спілкування з ними, а таке спілкування передбачає діалог. Діалог реалізується в богослужінні, молитві, медитації, за допомогою промови вголос або внутрішньої промови.

Завдяки мові релігійна свідомість стає практичною, діючою, груповою і суспільною і, таким чином, такою, що існує і для індивіда. На ранніх стадіях вона існувала в усній формі, тому виражалася і передавалася за допомогою усного мовлення. Поява письма дозволила фіксувати релігійні значення і в письмовому вигляді, складати сакральні тексти. Сила слова, дієвість, насамперед промови в слові, відбилися в релігії. Наприклад, добре відоме християнське вчення про Логос: "Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Словом був Бог..." (Іоанн 1:1,3).

З'явилася віра в те, що саме знання і проголошення імені впливають на предмет, особу, істоту. З цим пов'язана і мовна магія, а також словесні табу: у багатьох племен цілком або в більшості випадків заборонялося вимовляти імена вождів, тотемів, духів, богів. Такі табу відбиті в Старому Заповіті - ім'я Бога "Яхве" заборонено вимовляти, воно замінюється іншим.

Релігійна свідомість містить звичайні людські почуття кохання, страху, радості, надії. Особливості цій свідомості надає її спрямованість на об'єкт її віри. Наприклад, релігійна любов - це притаманне всім людям почуття любові, звернене на релігійний об' єкт. Релігійний страх - це звичайний трепет серця, але пов' язаний з ідеєю божої кари (У. Джемс).

В принципі всі релігієзнавці погоджуються з тим, що релігійна свідомість відрізняється від інших форм інтенціональністю. Розбіжності починаються при тлумаченні її джерел. Представники богословсько-теологічної думки вважають витоками релігійної свідомості надприродне, представники філософської - природне.