Розділ 1. Основи теорії релігії та її історична ґенеза

В різних релігійних системах виділяють два рівні релігійної свідомості: перший - повсякденна свідомість, другий - теоретично оформлена концептуальна свідомість. На повсякденному рівні релігійна свідомість постає у вигляді уявлень, стереотипів, настанов, містерій, ілюзій, настроїв і почуттів, сподівань, спрямованості волі, навичок і традицій, що є безпосереднім відображенням умов буття людей. Вона виступає не як щось суцільне, систематизоване, а у фрагментарному вигляді - розрізнених уявлень, поглядів або окремих вузлів таких уявлень і поглядів. На цьому рівні є раціональні, емоційні і вольові елементи, проте домінуючу роль відіграють емоції - почуття і настрої, свідомість існує в наочно-образній формі. Серед компонентів повсякденної свідомості виділяються стійкі, консервативні і рухливі, динамічні. До перших можна віднести традиції, звичаї, стереотипи, до других - настрої. Слід підкреслити також, що на цьому рівні переважають традиційні засоби передачі уявлень, думок, почуттів, ілюзій; релігія завжди безпосередньо пов'язана з індивідом, завжди виступає в особистісній формі.

Релігійна свідомість на концептуальному рівні - концептуа-лізована свідомість - це свідомість, систематизована у вигляді сукупності понять, ідей, принципів, міркувань, аргументацій, концепцій. До її складу входять: 1) більш-менш упорядковане вчення про Бога (богів), світ, природу, суспільство, людину, цілеспрямовано розроблюване фахівцями (віровчення, теологія, богослов'я, символи віри і т. ін.); 2) здійснювана відповідно до принципів релігійного світогляду інтерпретація економіки, політики, права, моралі, мистецтва, тобто релігійно-економічні, релігійно-політичні, релігійно-правові, релігійно-етичні, релігійно-естетичні та інші концепції (теологія праці, політична теологія, церковне право, моральне богослов'я тощо); 3) релігійна філософія, що знаходиться на стику богослов'я і філософії (неотомізм, персоналізм, християнський екзистенціалізм, християнська антропологія, метафізика всеєдності та ін.).

Релігійна діяльність. Наступним структурним елементом релігії є релігійна діяльність. Слід розрізняти нерелігійну і релігійну діяльність релігійних індивідів, груп, інститутів і організацій. Нерелігійна діяльність здійснюється у позарелігійних галузях - економічній, виробничій, фаховій, політичній, державній, художній, науковій. Вона може бути релігійно забарвлена, в якості одного з її мотивів може виступати релігійний мотив. Але за об'єктивним змістом, предметом і результатами - це позарелі-гійна діяльність.

Релігійна діяльність посідає своєрідне місце в системі суспільної діяльності. Визначають два її види: позакультова і культова. Позакультова здійснюється в духовній і практичній сферах. Духовну позакультову діяльність складає розробка релігійних ідей, систематизація й інтерпретація догматів теології, богословських творів тощо. Різновидами практичної позакультової діяльності є виробництво засобів релігійного культу, місіонерство, участь у роботі соборів, викладання богословських дисциплін у навчальних закладах (школах, університетах, духовних навчальних закладах), управлінська діяльність у релігійних організаціях та інститутах, пропаганда релігійних поглядів через пресу, радіо, телебачення, в сім'ї та інших контактних групах. Слід зауважити, що, як правило, у позакультову діяльність так чи інакше проникають і елементи культу.

Найважливішим видом релігійної діяльності є культ. Його існування визначається відповідними релігійними уявленнями, ідеями, догматами. Релігійна свідомість постає в культі насамперед у вигляді культового тексту, до якого належать тексти Священного Писання, Священного Переказу, молитов, псалмів тощо. Відтворення цих текстів під час відправлення культу актуалізує в свідомості учасників релігійні уявлення і міфи. Проаналізований з точки зору існування культ може бути охарактеризований як "драматизація релігійного міфу". У мистецтві (наприклад, у театрі) відтворення художнього тексту, яким би точним і майстерним воно не було, не усуває умовності ситуації. А драматизація тексту в релігійному культі пов'язана з вірою в дійсність описаних у міфі подій, у їх повторюваність, присутність міфологічних персонажів, одержання відповіді від визнаних об'єктивними істот, ідентифікацію з ними. Предметом культової діяльності стають різноманітні об'єкти і сили, що усвідомлюються у формі релігійних уявлень. В якості предметів культу в релігіях різних типів, різних релігійних напрямах і конфесіях виступали матеріальні речі, тварини, рослини, ліси, гори, ріки, Сонце, Місяць з відповідними властивостями та зв'язками. Різноманітні процеси і явища можуть поставати в якості предмета культу й у вигляді гіпостазованих духовних істот-духів, богів, єдиного всемогутнього Бога. Різновидами культу, зокрема, є ритуальні танці навколо зображень тварин - предметів полювання, заклинання духів тощо (на ранніх стадіях розвитку релігії); богослужіння, релігійні обряди, проповідь, молитва, релігійні свята, паломництва (у розвинених релігіях).

Суб'єктом культу може бути релігійна група або віруючий індивід. Мотивом участі в цій діяльності є релігійні стимули: релігійна віра, релігійні почуття, потреби, прагнення, сподівання. Водночас мотивом може бути задоволення і нерелігійної потреби - естетичної, потреби в спілкуванні тощо. На основі релігійних поглядів складаються певні норми, настанови про те, що і як робити. Вони стосуються як елементарних культових актів (хресний знак, поклони, колінопреклоніння, падіння ниць), так і більш складних (жертвоприношення, обряди, проповіді, молитви, богослужіння, свята). Засоби діяльності мають символічне значення. Символ являє собою єдність двох сторін - наявного предмета, дії, слова і значення. Вони подають відмінне від їх безпосереднього значення. Хрест, наприклад, це не просто предмет із перехресними планками, а символ (розп'яття Христа, його воскресіння). Триперстя під час накладання хресного знака православними, представляючи собою деяку фігуру, утворену трьома складеними пальцями, у той же час означає сповідання триєдності Бога.

Результатом культової діяльності є насамперед задоволення релігійних потреб, активізування релігійної свідомості. У свідомості віруючих за допомогою культових дій відтворюються релігійні уявлення, символи, міфи, збуджуються відповідні емоції. Культ може стати чинником динаміки психологічних станів віруючих: відбувається перехід від стану пригніченості (занепокоєння, незадоволеності, внутрішньої розірваності, скорботи, туги) до полегшення (задоволеності, заспокоєності, гармонії, радості, припливу сил). У культовій діяльності відбувається реальне спілкування віруючих один з одним, вона є засобом замкнення релігійної групи. Під час відправлення культу задовольняються і естетичні потреби. Ікона, яка має художню цінність, архітектура й оздоблення храму, читання молитов і псалмів - усе це може давати естетичну насолоду.

Релігійні відносини. Відповідно до різноманітних видів діяльності складаються відносини позарелігійні і релігійні. Протягом виконання економічної, політичної, державної, просвітницької й іншої діяльності релігійні індивіди, групи, інститути вступають у відповідні цим видам активності зв'язки. У цих зв'язках можливий релігійний зміст, проте об'єктивно вони позарелігійні.

Релігійні відносини - це відносини в духовній сфері, які складаються на підставі релігійної свідомості, реалізуються й існують завдяки релігійній діяльності. Їх носіями можуть бути індивіди, групи, інститути, організації.

Релігійні відносини відбуваються насамперед у свідомості, проте виявляються в дійсних відносинах між людьми, наприклад між мирянином і священнослужителем. Контакти віруючих один з одним хоча й мають спрямованість до цих істот, властивостей, зв'язків, є дійсними взаємовідносинами. З іншого боку, релігійна свідомість, відображаючи і висловлюючи дійсні відносини, за їх образом і подобою конституює схеми релігійних. Відповідно до цих схем рекомендуються відносини гіпостазованих істот одна з одною і з людьми, людей з цими істотами і між собою. Схеми моделюють відносини панування-підпорядкування (за типом

"Господь і раб Господень"), державно-правові структури (Бог - "Цар небесний", патріарх-"владика", папа-"монарх", "канонічне право"), зв'язку судочинства ("суд" над Христом, Бог - "суддя", грішники - "суджені", "Судний день"), сімейні відносини ("Бог Батько", "Бог Син", "брат", "сестра"). Особливе значення має відтворення моральних відносин, по суті, усім релігійним відносинам надається моральне значення.

Є різноманітні засоби фіксації й опосередкування релігійних відносин. В якості посередників можуть виступати: 1) предмети неживої і живої природи - храм, ікона, хрест, розп'яття, ступа, "чорний камінь", корова, крокодил, голуб і т. ін., - і тоді релігійні відносини набувають предметної, речової форми; 2) індивід або група осіб - служитель культу, глава релігійної організації, функціонер общини, володар "дарунка" та ін.; - у цьому випадку можна говорити про персоніфікований засіб фіксації взаємних зв'язків віруючих; 3) образи Бога, духів, душ, Богоматері, Христа, Будди, бодхисаттви, Мухаммеда, святих і т.д.; - це ідеалізована, образна форма опосередкування (І сказав Ісус: "...де двоє або троє зібрані в ім'я Моє, там Я серед них" - Мф. 18:20); 4) мова - окреме слово і цілі пропозиції, що містять настанови про те, з ким і як треба спілкуватися; цей спосіб фіксації відносин називають мовним. Предмети, речі, персони, уявлення, слова мають символічні властивості, є знаками, які виражають релігійні значення і сенси, що вступають у зв'язок з індивідами.

Носіями релігійних відносин залежно від ступеня впливу релігії могли бути етнос, сім'я, стан, клас, фахова група або частини цих груп, тобто такі соціальні й політичні об'єднання, представники яких відносять себе також до одного загального віросповідання. Особливо велику роль у зберіганні і відтворенні релігійних відносин відігравали соціальні групи, що виділялися за релігійною ознакою, - варна брахманів у давньоіндійському суспільстві, жерці у рабовласницьких державах Європи, стан духівництва в середньовічних феодальних монархіях тощо.

Релігійні відносини можуть мати різний характер - солідарності, толерантності і нейтралітету, конкуренції, конфлікту і боротьби, нерідко із сильною тенденцією до релігійного фанатизму. Проте навіть при "мирному співіснуванні", як правило, є уявлення про перевагу цього об'єднання, конфесії, напряму, релігії.

Релігійні організації. В якості інстанцій, які регламентують релігійну діяльність, виступають інститути й організації. Для "орієнтації" у позарелігійних галузях створюються економічні інститути (наприклад, "Банк святого духу" у Ватикані), політичні партії (християнські, ісламські та ін.), профспілки, жіночі, молодіжні та інші формування.

Складаються організації й у релігії. У первісній спільноті релігійних організацій не було. Керували релігійними церемоніями спочатку старійшини роду і племені. Поступово з'являлися виконавці культу - шамани, знахарі. Складалися релігійні групи - "таємні спілки", які не збігалися з етнічними спільнотами. З диференціацією суспільства, поділом праці поступово виникає стан жерців, а разом з ним релігійні організації.

Послідовники певного віросповідання складають релігійну спільність, у рамках якої на основі різноманітних видів діяльності - культової і позакультової - виділяється ціла система релігійних субгруп. Існування і функціонування спільності як єдиного цілого забезпечуються організацією.

Побудова релігійної організації зумовлюється традицією і звичаєм, церковним правом або статутом, апостольськими правилами, конституціями тощо. Організаційні принципи визначають її складові, сукупність позицій і ролей, правила субординації і координації діяльності індивідів та окремих ланок організації, вузли діяльності і, відповідно, групи діячів, покликані забезпечити єдність об'єднання. Залежно від умов виникнення й існування релігійні організації набувають монархічного (католицизм, православ'я), парламентсько-королівського (англіканство), республікансько-демократичного (кальвінізм, баптизм) та іншого вигляду.

Спільнота з усіма своїми організаційними елементами являє собою релігійне об'єднання, первинним осередком якого є релігійна община. Над общинами надбудовується комплекс ланок аж до вищої - Центру об'єднання. У об'єднанні існує і цілий ряд інших складових елементів, що мають специфічні організаційні зв'язки, але в той же час включені у загальну структуру (наприклад, духівництво, чернецтво). Окремі складові мають власну інфраструктуру. Всі ланки стають взаємозалежними органами цілого. Механізмами контролю за діяльністю індивідів і різноманітних елементів організації є норми релігійного права і моралі, санкції і зразки, авторитети.

На основі вивчення християнства виділені такі типи релігійних об'єднань: церква, секта, деномінація, установлена секта, містерія та ін.