Розділ 3. Релігія та інші вияви духовної культури

І саме засобом виконання цієї соціальної й етичної ролі, або місії, сучасні конфесії України роблять певний внесок у творення соціальної, правової, демократичної держави і громадянського суспільства (наприклад: матеріали Всеукраїнського форуму "Плід правди сіється творцями миру". - К., 1998). Відомий богослов о. Іван Шевців підкреслює: "Саме аспект моральний або етичний суспільного питання є насамперед причиною зацікавлення і встрявання Церкви в нього з тим, щоб надати цьому питанню етичного спрямування, розв' язати його в гармонії з правдивою і найвищою метою людини, Божими заповідями і християнськими чеснотами" (Шевців Іван. Християнська Україна. - Київ-Дрогобич, 2003. - С. 74).

Інший церковний діяч, кардинал Йозеф Гьофнер, підкреслюючи, що самі по собі "політичні партії є "світськими" утвореннями і не підпадають під керівництво Церкви", зауважує, що "в сьогоднішньому суспільстві з плюралістичним світоглядом Церква деколи змушена буде займатися програмами політичних партій, щодо яких вона як берегиня вчення про віру і мораль матиме застереження... християнин має право - мало того, він зобов'язаний, згідно із засадами своєї віри, брати участь у політичній розбудові держави, суспільства й економіки" (Гьофнер Йозеф. Християнське суспільне вчення. - Львів, 2002. - С. 266-267).

Проте й демократія має недоліки, на які звертають увагу і богослови (і стають пророками). Так, о. Іван Музичка твердить:

"Великою хибою демократії є те, що в її нутрі може легко творитися корупція, моральний розклад. В демократії діють люди, а не ангели. Клопіт є не в системах, а в людях, які можуть бути обманщиками і шахраями або просто не вміють правити урядами. Лихо не в демократії, в якій обманців проженуть виборці, а в неде-мократіях, коли обманці й розбійники дістаються до влади. Народ тут вже нічого не може зробити і "вибирає" їх далі собі на сором і лихо ... Коли наша тепер демократія в Україні має свої хиби, недоліки, то лікуймо це опозицією, розумною і творчою критикою, вказівками, порадою за допомогою преси. Не міняймо вартостей, на яких поставлене життя людини, її держава. Оцінюючи ідеології, не піддаваймося емоціям, як німці перед Гітлером собі на сором або росіяни перед Леніним, бо ж то буде собі на загибель" (Музичка Іван. Християнство в житті особи і народу. Вибрані твори. - К., 1999. - 151-153). Водночас о. Му-зичка відзначає, що Церква може співпрацювати з будь-якою системою, яка визнає основні права людини, і прийме всякий суспільний лад, який цінує людську гідність і "дозволяє людині виконати Божу волю" (там само. - С. 157).

4. Релігія і суспільство в контексті глобалізаційних реалій сьогодення

Сучасна суспільна ситуація характеризується загостренням проблем національної, державної і духовної безпеки, фокус яких окреслюється тим, що:

1. Визначальною мегатенденцією сучасної епохи є тріумф індивідуалізму. Центральне місце в суспільстві займає індивід, який заміщає в цій ролі плем' я, націю, групу тощо, на свій розсуд обирає середовище, самостійно визначає свої дії і несе особисту відповідальність за власні вчинки, створює нові відносини і цінності, релігійний вияв яких може бути джерелом як етнічної, національної консолідації так і за певних умов - виявом руйнівної, асоціальної, антинаціональної сили.

2. Зміни в інформаційних та біологічних технологіях, піднімаючи лаштунки над таємницею життя, детермінують кризові явища в спіріосфері. У зв' язку з цим актуалізуються питання духовної безпеки (нові експериментальні технології в керуванні масовою та індивідуальною свідомістю тощо). Не тільки людське тіло, а й дух потрапляє в сферу товарних відносин. Відбувається десакралізація особи, яка розглядається як механічна складова в галузі проектування, виробництва і застосування технологій інформації.

3. Держава поступово перестає бути базовим інститутом політичної системи і політичної організації суспільства. Процеси творення нової архітектури світового співтовариства спричинюють руйнацію взаємозв' язку основних складників державної організації - власної території, власного населення, уряду, грошової одиниці та ін., а відтак ставлять під сумнів їх функціональну спроможність, створюючи цим загрозу державній безпеці. Релігія, феноменально перебуваючи щодо держави поза контекстом (в умовах демократичного суспільства), водночас у конфесійних своїх виявах константно взаємопоєднана з нею.

4. Посилення креативного (інноваційного) компонента в пост-індустріальних суспільствах детермінує широкомасштабні зміни в релігійному і політичному житті. Політика і релігія - важливі підсистеми сучасного суспільства, які перебувають у функціональних взаємозв' язках між собою та з іншими суспільними підсистемами і суспільством у цілому. Зумовлення політикою релігійних змін, трансформацій, її концентроване виявлення у релігії, а з іншого боку - зворотний вплив релігії на політику (формулювання політичних ідей у відповідь на потреби релігійної сфери суспільного життя) свідчить про процеси політизації релігії і клерикалізації суспільства, які ведуть до виродження первісного призначення й функціональності і політики, і релігії та загрожують суспільній безпеці.

У контексті глобалізаційних реалій актуалізується питання співвідношення релігії (релігійної діяльності) з економікою. Історія людства переконує, що релігія і економіка не такі вже й далекі, як здається на перший погляд, а можна сказати - навпаки. Хоча й раннє християнство вбачало в багатстві причину вічних мук: вміння "робити гроші" - небезпека, багата людина - перший кандидат на прокляття. Проте ідеї боротьби за віру Христову, боротьби з єресями прикривали комерційні справи, що приводило до розширення земельних володінь і податкового поля церкви. А вже Реформація і Ренесанс вміння "робити гроші" зводять в ранг божої милості та головного обов' язку. Однак слід наголосити на суттєвій різниці в тенденціях сучасного суспільства і навіть недавнього минулого. Якщо донедавна вирішальним економічним чинником була земля, потім капітал, то зараз в економіці на передній план виходить не матеріальне, а духовне (інформаційне) виробництво, сутнісним фактором якого є Людина.

Всі вищеозначені зміни відбуваються на тлі зростаючої вестер-нізації (чи навіть американізації). Прозахідна орієнтація в релігійній сфері набуває форми фетишизації. Американізація способу буття релігій передусім виявляється в уніфікації й комерціалізації релігії (релігія перетворюється у бізнес, спосіб заробляння грошей) та поширенні поп-релігійності. Глобальні межі уніфікації релігії визначаються передусім засобами масової комунікації (особливо телебаченням), для яких не існує кордонів. А, як відомо, традиційні релігії сформувалися в суспільствах, що існували в певних кордонах. На противагу їм сучасні релігії перетинають завдяки сучасним технологіям в галузі комунікації і транспорту будь-які часові і просторові межі. Тому реформовані традиційні релігії, відстоюючи свободу свого буття, намагаються створити спротив культурному імперіалізму, ідеалізованому західному способу життя, який витісняє національні, етнічні, традиційні для певного народу норми і цінності, звичаї і мораль, моделі сімейного життя, способи виробництва і споживання і насамкінець - релігійні вірування. А інколи релігія є дієвим (а то й єдиним) чинником збереження національної самобутності, культурної автономності тощо, особливо якщо це стосується свободи буття національних меншин і корінних народів України (євреї, караїми та ін.).

Таким чином, спільна наднаціональна координація у сфері економічних, політичних, культурних та інших відносин знаменує тенденцію переходу від ізоляції до глобалізації людської спільноти, що характеризується як засвоєння і оволодіння єдиним світовим простором і визначається становленням нового типу відносин у системі "людина - світ". Це детермінує питання місця і форм участі у даному процесі України, яка в результаті зміни світоглядної парадигми і ціннісних орієнтацій опинилась у стані не тільки соціально-економічних, а й духовно-культурних флуктуацій (випадкових відхилень від усталених норм).

Упорядкування і стабілізація культурно-цивілізаційного поступу України на мікрорівні (розбудова демократичної соціально-правової держави, становлення національної свідомості, відродження ідеї національної духовності, утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей у масовій свідомості) і входження до нової макроструктури в якості рівно- і повноправного члена світового співтовариства можлива за наявності певного диссипатив-ного чинника.

В умовах руйнації і розпаду монолітної системи взаємозв'язків між соціально-економічними, політичними і соціокультурни-ми структурами в державі роль цього чинника за певних обставин може виконати релігія, яка, охопивши всі сфери людського буття (окрему людину-особистість, сім' ю, економіку, політику, виховання тощо), була б каталізатором створення глобальної системи саморегулювання стосунків людини з навколишнім середовищем, суспільства - з природою.

Проте зауважимо, що сучасну релігійну ситуацію, яка характеризується станами контакту, зіткнення і конфлікту, можна вважати кризовою. Кризові процеси у релігійній сфері супроводжуються відтворенням старих усталених стереотипів і догм, нетерпимістю, гіперкритицизмом щодо інших поглядів, вірувань, конфесій тощо, відсутністю самокритичності, месіанством (претензією на абсолютну істину) та фактичним сповідуванням подвійної моралі. Це в свою чергу призводить до загострення як між-, так і внутрішньоконфесійних відносин, роз' єднання церкви і суспільства, релігії і культури, суспільної дезінтеграції. Можливою причиною цього явища є об'єктивоване усуспільнення релігійних відносин, що переставали виконувати свої специфічні функції й перетворювались у механічний спотворений придаток суспільних відносин.

Вихід з такого становища можливий за умови міжцерковного діалогу та діалогу між державою і церквою, які будувалися б на принципах толерантності, взаємоповаги, порозуміння, дотримання свободи совісті та права вибору. А для цього необхідне створення усталеної світоглядної позиції на засадах релігійного плюралізму, яка орієнтувала б не на феномен релігійної відмінності, а на формування нової цілісності як поліфонії багатоманітності релігій. Лише за таких умов релігія може претендувати на роль рушія суспільно-цивілізаційного розвитку і каталізатора у вирішенні глобальних проблем людства.