У психології найчастіше зустрічається така ієрархія рівнів розвитку здібностей: здібність, обдарованість, талант, геніальність.
Здібності у процесі свого розвитку проходять декілька етапів, і для того, щоб певна здібність піднялася у своєму розвитку на вищий рівень, необхідно, щоб вона вже була достатньо представлена на попередньому рівні. Але для розвитку здібностей першочергово повинно бути певне підґрунтя, яке складають задатки. Нагадаємо, що під задатками розуміють анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які складають природну основу розвитку здібностей. Наприклад, задатки інтелектуальних здібностей виявляються насамперед у функціональній діяльності мозку — його більшій або меншій збудливості, рухливості нервових процесів, швидкості утворення тимчасових нервових зв'язків тощо, тобто в тому, що І.П. Павлов назвав генотипом - вродженими особливостями нервової системи. До числа таких властивостей належать:
• 1) сила нервової системи у відношенні до збудження, тобто її здатність тривало витримувати, не виявляючи позамежного гальмування, інтенсивні навантаження, які часто повторюються;
• 2) сила нервової системи у відношенні до гальмування, тобто здатність витримувати тривалі гальмівні впливи, що часто повторюються;
• 3) урівноваженість нервової системи у відношенні до збудження та гальмування, яка виявляється в однаковій реактивності нервової системи у відповідь та збуджувальні та гальмівні впливи;
• 4) лабільність нервового процесу, яка оцінюється швидкістю виникнення та припинення нервового процесу збудження або гальмування.
Нині в диференційній психології використовується 12-вимірна класифікація властивостей нервової системи людини, запропонована В.Д.Небиліциним. До неї входять 8 первинних властивостей (сила, рухливість, динамічність та лабільність у відношенні до збудження та гальмування) та 4 вторинних властивості (урівноваженість за цими основними властивостями). Доведено, що такі властивості можуть належати як до всієї нервової системи (її загальні властивості), так і до окремих аналізаторів (парціальні властивості).
Слід відзначити, що ці вроджені анатомо-фізіологічні особливості будови мозку, органів чуття та руху або вроджені задатки й визначають природну основу індивідуальних відмінностей між людьми. На думку І.П. Павлова, підґрунтя індивідуальних відмінностей складають домінуючий тип вищої нервової діяльності та особливості співвідношення сигнальних систем. Виходячи з цих критеріїв, можна виділити три типологічні групи людей: художній тип (домінування першої сигнальної системи), мисленнєвий тип (домінування другої сигнальної системи) та середній тип (рівне представництво).
Виділені І.П. Павловим типологічні групи припускають наявність різних вроджених задатків у представників тієї чи іншої групи. Так, головна відмінність художнього типу від мисленнєвого виявляється у сфері сприймання, де для "художника" характерне цілісне сприймання, а для "мислителя" - поділ на окремі частини; у сфері уяви та мислення в "художників" спостерігається домінування образного мислення та уяви, тоді як для "мислителя" більш характерне абстрактне, теоретичне мислення, в емоційній сфері особи художнього типу відрізняються підвищеною збудливістю, а для представників мисленнєвого типу більш властиві помірковані, інтелектуальні реакції на події. Не випадково переважна більшість художників (скульпторів, живописців, музикантів, акторів тощо) мають певною мірою виражені риси художнього типу. Якості мисленнєвого типу створюють умови для сприятливого розвитку діяльності, пов'язаної з оперуванням абстрактним матеріалом, поняттями, математичними виразами тощо. Легко зрозуміти, яке широке коло конкретних дисциплін (математика, інформатика, філософія, мовознавство тощо) може вимагати саме таких якостей, як передумов успішного оволодіння діяльністю.
Слід відзначити, що належність людини до художнього типу не означає слабкості інтелектуальної діяльності, оскільки мова йде про відносне домінування образних компонентів психіки над мисленнєвими.
Взагалі друга сигнальна система в людини переважає над першою, і це явище носить відносний характер, оскільки роль мови та мислення у трудовій діяльності людей є провідною й процеси відображення особистістю світу опосередковуються її словесно вираженими думками.
У ході історичного розвитку виробилися різні спеціалізовані здібності. Усі вони виступають проявами здібностей людини до трудової діяльності, засвоєння в процесі навчання того, що було створено людством у його історичному розвитку. Отже, розрізняють, як зазначалося вище, спеціальні здібності та загальну здібність, яка за своєю сутністю є не що інше, як здібність до навчання та праці.
Загальну здібність часто позначають терміном "обдарованість". Як писав С.Л.Рубінштейн: "Під обдарованістю в такому випадку, на відміну від спеціальних здібностей або дарувань, розуміють загальну даровитість; у зарубіжній літературі її зазвичай ототожнюють з інтелектом".
Слід відзначити, що якщо під загальною обдарованістю розуміють узяту в її єдності сукупність усіх даних людини, від яких залежить продуктивність діяльності, то до неї включають не тільки її інтелект, але й єдність та взаємопроникнення з інтелектом і всіх інших якостей та властивостей людини, таких, наприклад, як емоційна сфера, темперамент, темп діяльності тощо.
Питання про загальну та спеціальну обдарованість виявилося досить дискусійним серед психологів. Одні, як, наприклад, Торндайк, схильні зводити обдарованість до суми спеціальних здібностей, інші (Спірмен, Штерн) визнають загальну обдарованість, але завжди протиставляють її спеціальній. Більше того, у деяких випадках загальна обдарованість розглядається як спеціальна функція центральної нервової системи, тобто обдарованість перетворюється в біологічно закріплену константну властивість.
Диференціація спеціальних здібностей у дійсності зайшла так далеко, що врешті-решт була доведена її необґрунтованість, оскільки не можна звести обдарованість до простої механічної суми спеціальних здібностей, так само як і протиставляти загальну обдарованість спеціальним здібностям.
Отже, лише єдність загальних та спеціальних властивостей, взятих у взаємопроникненні, забезпечує справжній вияв обдарованості людини.
Проблема обдарованості - це якісна і кількісна проблема. Перше, основне питання - це питання про те, яка міра вираження здібностей людини і до чого в неї здібності. Загалом якісна характеристика здібностей дозволяє відповісти на питання, у якій сфері трудової діяльності (конструктивній, педагогічній, економічній, комп'ютерній, спортивній тощо) особистість може знайти, виявити себе, досягти успіхів, реалізуватися.
Проблема кількісних змін здібностей має велику історію у психології. Ще в кінці XIX - на початку XX століття деякі психологи (Кеттел, Термен, Спірмен та ін.) під впливом умов, пов'язаних з необхідністю здійснювати професійний відбір для масових спеціальностей, виступили з пропозицією виявити рівень здібностей учнів. Тим самим передбачалося, що буде встановлено рангове місце особистості та її придатність до тієї чи іншої діяльності, до навчання у вищих навчальних закладах, до отримання посад на виробництві, в армії тощо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія» автора Павелків Р.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток здібностей та їх рівні“ на сторінці 1. Приємного читання.
