Мозок як фізіологічний орган

Загальна психологія

Фізіологічні та психічні процеси (точніше психофізіологічні) нерозривно пов'язані між собою, а іноді повністю збігаються. Тому ми не можемо аналізувати психічної діяльності мозку без попереднього знайомства з його будовою та процесами, які відбуваються в ньому.

Мозок складається з кількох великих відділів. Найнижчим з них є спинний відділ, над ним надбудовується так звана стовбурова частина, що також має кілька рівнів, і нарешті найвищий відділ — великі півкулі.

Спинний мозок має вигляд невеликого циліндричного утворення, що простягається через великі отвори хребта, довжиною від 36 до 46 см, вагою всього 27-38 г (це тільки 2% від маси головного мозку). З обох боків від нього відходить 31 пара змішаних нервів. Частина волокон є аферентними (чуттєвими), вони входять до спинного мозку ззаду, а решта волокон еферентні (рухові) — виходять спереду спинномозкової трубки. Вулдрідж називає спинний мозок „вхідним і вихідним кабелем", але це не зовсім правильно, адже в ньому є безліч механізмів, які переключають та перетворюють сигнали.

Сіра речовина спинного мозку знаходиться в його середині і має форму метелика, якщо подивитися на його поперечний зріз. Вона складається з великого скупчення нервових клітин (більше 1 млн.), а решта, периферична частина - біла речовина, яка складається з безлічі мієлінових волокон або провідникових шляхів, що з'єднують різні сегменти спинного мозку між собою та з головним мозком. Рухові волокна, що виходять з передніх стовпів, спрямовані до скелетних м'язів.

Спинний мозок виступає регулятором окремих груп м'язів, внутрішніх органів та здійснює управління найпростішими руховими реакціями.

У верхній частині спинний мозок заходить у череп і без різких меж переходить у продовгуватий мозок — найнижчий відділ стволової частини мозку. Усередині білої речовини продовгуватого мозку розміщується скупчення нервових клітин (ядер), які мають важливе життєве значення. У продовгуватому мозку, а також у спинному та у всій стволовій частині знаходиться сіттєвидна (ретикулярна) формація, що складається з численних волокнистих утворень і з клітин різноманітної форми та величини. Волокна сіттєвидної формації переплітаються зі всіма аферентними та руховими шляхами, що проходять через них. На рівні продовгуватого мозку ретикулярна формація людини містить близько200тис. великих та до 5 млн. дрібних клітин. Продовгуватий мозок регулює такі автоматичні функції, як діяльність серця, дихання, перистальтику кишок, ковтальні, а також блювальні рухи, під впливом імпульсів, що надходять до них від органів кровообігу, дихання, від язика, травного каналу. У продовгуватому мозку помітно ускладнюється організація рухових актів, тут також знаходяться дуги складних рефлексів голови та тулуба, що викликаються пропріорецепторами шиїта вестибулярного апарату.

Велике поперечно-волокнисте утворення, що охоплює передньо-верхню частину продовгуватого мозку, називають варолієвим мостом, у якому також міститься скупчення сірої речовини. Варолієв міст іннервує слинні залози, м'язи обличчя та м'язи, що повертають очні яблука зовні.

Позаду варолієвого моста знаходиться ще більше, двопівкульне утворення, спечерене численними борознами — мозочок. Його поверхня покрита корою сірої речовини, що складається з трьох шарів клітин. У середньому шарі знаходяться великі клітини з численними дендритними розгалуженнями. На них зосереджені численні контакти (синапси) аксон н их розгалужень зернистих шарів. На одній великій клітині з дендритними розгалуженнями (так звана клітина Пуркіньє) може знаходитися більше 60 тис. контактів. Узагалі ж у корі мозочка людини, за даними

С.М.Блінкова, кількість малих клітин доходить до 100 млрд. Мозочок, функції якого ще повністю не вивчені, відіграє суттєву роль в управлінні тонусом, у розподілі напруження скелетних м'язів, необхідних для координації рухів. Мозочок — регулятор тонічних сухожильних рефлексів. Координацію наших рухів мозочок здійснює у співпраці з вищими відділами нервової системи, у тому числі й з корою головного мозку. У регулюванні нашої моторики бере участь розташоване над мозочком червоне ядро, до якого надходять аферентні імпульси від різних органів чуття.

Над мостом розташований середній мозок, до якого належить чотиригорбкове тіло та ніжки мозку з червоними ядрами по одному з кожного боку. Чотиригорбкове тіло складається з близько 2 млн. клітин, а червоні ядра — ще більші утворення. До них приєднуються аферентні волокна зорового нерва (у переднє двогорбкове тіло) та неврони слухового нерва (у заднє двогорбкове тіло). Із чотиригорбкового тіла виходить іннервація м'язів, що рухають очне яблуко, акомодаційні м'язи та м'язи, що звужують зіницю ока.

Вище знаходиться проміжний мозок, який складається з двох зорових бугрів з кількома великими ядрами (таламус), підбугір'я, або гіпоталамічна область, з важливою залозою внутрішньої секреції — гіпофізом та колінчатими тілами (два зовнішні, пов'язані із зоровими шляхами, та два внутрішні — медіальні, пов'язані з волокнами слухової системи). Великі ядра проміжного мозку мають дуже складну будову та численні внутрішні зв'язки . Вони пов'язані також з іншими ділянками мозку, у тому числі з його вищими відділами. Це належить як до таламуса, так і до підбугір'я. Досить зазначити, що тільки до однієї залози внутрішньої секреції — гіпофіза від таламічної ділянки спрямовується близько 100 тис. волокон, а в ядрах цієї ділянки налічуються сотні тисяч нейронів. Численні зв'язки спостерігаються між ядрами та ретикулярною формацією. Слід відзначити, що ядра соскових тіл містять близько 800 тис. клітин. Особливо цікавим є той факт, що кількість нейронів та міжнейронних зв'язків у соскових тілах проміжного мозку людини значно більша, ніж у мавпи та в інших тварин. Це також відноситься і до кількості волокон, що пов'язують ці тіла з передніми ядрами таламуса. Це варто враховувати для розуміння специфіки лімбічної системи мозку, про що буде сказано дещо пізніше.

Підкірна відіграє істотну роль у життєдіяльності людини і складається подібно до спинного мозку з сенсорної, моторної та вегетативної зон.

Сенсорна зона - це зоровий бугор, де збираються аферентні шляхи від усіх рецепторів тіла. Будь-які доцентрові імпульси — больовий, тактильний, смаковий, нюховий, слуховий, зоровий — перш ніж надійти до кори, потрапляють до зорового бугра. Вони можуть переключатися тут же, у підкірці, на її рухові ядра, у результаті чого здійснюються рухи мимовільного, автоматичного або ж інстинктивного характеру, або спрямовуватися далі до півкуль головного мозку. Підбугрова ділянка підкірки складається з центрів вегетативної нервової системи, які змінюють стан усіх органів тіла при збудженні органів чуття або кори півкуль. Керуючи реакціями внутрішніх органів (у першу чергу серця), підкіркові бугри відіграють істотну роль у афективно-емоційних станах та при роботі м'язів.

Над проміжним мозком, закриваючи собою всю стволову частину зверху та з боків, знаходиться так званий мозковий плащ

- найвищий та найскладніший за своєю будовою відділ мозку, що складається з кори великих півкуль, покритих глибокими борознами та великими звивинами. У середині великих півкуль знаходяться великі підкіркові ядра, що мають назву базальних ганглій. Разом із мозковим плащем вони належать до кінцевого мозку. Базальні ганглії також мають міцні зв'язки зі всіма основними відділами мозкового стовбура.

Великі півкулі головного мозку є вищим відділом нервової системи й досягають особливо великого розвитку в людини. Загальна вага мозку коливається в межах від 900 до 2000 г і поступається тільки вазі мозку слона та кита, водночас середня вага головного мозку людини дорівнює 1360 г. У різних людей вага мозку значно варіюється, наприклад, у А.Франса він дорівнював 1017 г, а в І.С. Тургенева - 2012 г.

Але існує межа ваги головного мозку, нижче якої спостерігається різке падіння розумових здібностей, для чоловіків — 1000 г, а для жінок — 900 г. У людини вага головного мозку у 45-49 разів більша, ніж вага спинного мозку, у той час, як у тварин лише у 15-18 разів.

Поверхня кори обох півкуль складає 1468-1670 см. У дітей вона значно менша. Після народження найшвидше збільшується поверхня лобної, нижньотім'яної та височно-тім'яно-потиличної ділянок кори, які відіграють важливу роль у вищих психічних функціях.

У нижньостволовій частині мозку знаходиться 12 пар черепно-мозкових нервів. Вони спрямовані до очей, вух, носа, м'язів обличчя, голови, язика, губ та глотки, до шкіри обличчя. Виняток становить лише частина додаткового нерва, який спрямований вниз та іннервує внутрішні органи. У цих пучках містяться як чутливі, так і рухові волокна. Кількість останніх у кожному нервовому корінці приблизно однакова та коливається від 3 до 10 тис. Тільки в очному нерві вона значно більша й досягає 25 тис. волокон. Число чуттєвих провідників для різних нервів різне. Більше всього їх у зоровому нервові — близько 1 млн., у чуттєвій пропорції трійникового нерва - 140 тис, у блукаючого — 100 тис, а в нервовому равлику — 30 тис. волокон.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія» автора Павелків Р.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мозок як фізіологічний орган“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ

  • Рефлекторний характер психіки

  • Завдання сучасної психології

  • Галузі психології

  • Методи психології

  • Організаційні методи

  • Метод експерименту

  • Метод аналізу продуктів діяльності

  • Тестування

  • Тема 3 ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПСИХІКИ

  • Розвиток психіки у хребетних тварин

  • Особливості психічної ДІЯЛЬНОСТІ вищих тварин

  • Походження та розвиток свідомості людини

  • Свідомість та несвідоме

  • Тема 4 МОЗОК І ПСИХІКА

  • Мозок як фізіологічний орган
  • Мозок як орган психіки

  • Співвідношення психічних і фізіологічних процесів та явищ

  • Тема 5 Діяльність

  • Види діяльності

  • Будова діяльності людини

  • Знання, уміння та навички

  • Тема 6 ОСОБИСТІСТЬ

  • Теорії особистості

  • Біхевіористський підхід.

  • Особистість у культурно-історичній теорії Л.С.Виготського.

  • Взаємозв'язок біологічного та соціального в особистості

  • Структура особистості

  • Мотиваційно-потребнісна сфера особистості

  • Спрямованість особистості

  • Формування та розвиток особистості в онтогенезі

  • ПІЗНАВАЛЬНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

  • Теорії уваги

  • Види уваги

  • Властивості уваги

  • Розвиток уваги

  • Тема 2 ВІДЧУТТЯ

  • Фізіологічні основи відчуттів

  • Загальні властивості відчуттів

  • Явище адаптації

  • Тема 3 СПРИЙМАННЯ

  • Фізіологічні основи сприймання

  • Класифікація сприймань

  • Сприймання руху.

  • Ілюзії сприймання

  • "Ціле" і "частина"

  • Перебільшення гострих кутів

  • Портретні ілюзії

  • Тема 4 ПАМ'ЯТЬ

  • Види пам'яті

  • Характеристики пам'яті

  • Індивідуальні особливості пам'яті та її розвиток

  • Тема 5 МИСЛЕННЯ

  • Головні характеристики мислення

  • Передумови виникнення мислення у філо- та онтогенезі

  • Форми мислення

  • Мислення як процес розв'язання задач

  • Види мислення

  • Індивідуальні особливості мислення

  • Методи моделювання творчої діяльності та формування творчого мислення

  • Тема 6 МОВЛЕННЯ

  • Історичний розвиток мовлення та його основні функції

  • Фізіологічні механізми мовлення

  • Види мовлення та їх характеристика

  • Розвиток мовлення в дітей

  • Тема 7 УЯВА

  • Фізіологічні механізми уяви

  • Типи уяви

  • Психологічні механізми уяви

  • ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

  • Функції емоцій та почуттів

  • Вияв емоцій та почуттів

  • Форми переживання почуттів

  • Характеристика вищих почуттів

  • Формування емоцій та почуттів

  • Тема 2 ВОЛЯ

  • Природа волі

  • Характеристика вольових дій

  • Вольові якості особистості

  • Розвиток та виховання вольової активності людини

  • ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

  • Тема 2 ХАРАКТЕР

  • Риси характеру

  • Характер і темперамент

  • Формування характеру

  • Тема 3 ЗДІБНОСТІ

  • Здібності та задатки. Природа здібностей

  • Види здібностей

  • Структура здібностей

  • Розвиток здібностей та їх рівні