Види діяльності

Загальна психологія

Виникнення та розвиток різних видів діяльності в людини є складним і тривалим процесом. Найчастіше виокремлюють три види діяльності, які генетично змінюють одна одну: гру, учіння і працю. Вони розрізняються за кінцевим результатом (продуктом діяльності), за організацією, за особливостями мотивації.

Гра. У перші роки життя в дитини складаються передумови для оволодіння найпростішими формами діяльності. Першою з них є гра.

Гра виявилася досить серйозною і складною проблемою для психології, що й відбилося в існуванні різних теорій дитячої гри.

Гра — це насамперед осмислена діяльність, іншими словами - сукупність осмислених дій, об'єднаних єдністю мотиву. Тобто гра як діяльність є виявом певного ставлення особистості до навколишньої дійсності. Так, С.Л. Рубінштейн вважає, що гра-це породження діяльності, за допомогою якої людина перетворює дійсність і змінює світ. Сутність людської гри - у здатності не лише відображувати, але й перетворювати світ. Уперше з'являючись у грі, ця людська здатність у грі й формується. Уперше в грі формується і виявляється потреба дитини впливати на світ — саме в цьому полягає головне, центральне значення гри.

Гра суттєво відрізняється від праці. Головна відмінність ігрової діяльності від трудової полягає в різниці між загальним ставленням до своєї діяльності. Працюючи, людина робить не тільки те, у чому вона відчуває безпосередню потребу або інтерес; часто вона робить те, що їй не хочеться робити, але до чого її змушує практична необхідність. Хід та характер ігрової діяльності безпосередньо не залежить від того, що диктує практична необхідність або суспільний обов'язок. Так, учитель учить дітей тому, що цього вимагає його професійний обов'язок; дитина, граючись у вчителя, „учить" оточуючих тільки тому, що її це приваблює. У грі виявляється безпосереднє ставлення до життя, вона виходить з безпосередніх спонукань — інтересів і потреб.

Ці безпосередні спонукання виходять не з глибини індивіда, а породжуються з його контакту зі світом і опосередковані всіма людськими взаємовідносинами, до яких з самого початку включається дитина. Вона бачить численні дії оточуючих її людей, і вони стають для неї привабливими ще до того, як вона сама зможе оволодіти ними. У контакті з навколишнім світом у дитини зароджуються численні внутрішні спонукання, які своєю безпосередньою привабливістю стимулюють її до дії. Ігрова дія - це дія, що здійснюється через безпосередній інтерес, а не через її специфічний утилітарний ефект, як у діяльності дорослих.

Сутність гри полягає, по-перше, у тому, що мотиви гри визначаються не утилітарним ефектом і матеріальним результатом, як це буває у випадку трудової діяльності, а численними переживаннями, значущими для дитини сторонами дійсності. Гра мотивується ставленням до значущих для індивіда цілей. Але на відміну від діяльності дорослих, мотиви ігрової діяльності відображають безпосереднє ставлення особистості до навколишнього світу. В ігровій діяльності відсутнє розходження між мотивом і прямою метою дії суб'єкта, що існує в практичній діяльності дорослого. У грі здійснюються лише дії, цілі яких значущі для індивіда за їх власним внутрішнім змістом. Саме в цьому полягає головна особливість ігрової діяльності.

Інша характерна особливість гри полягає в тому, що ігрова дія реалізує різноманітні мотиви специфічно людської діяльності, але вони не зв'язані з тими цілями та засобами і умовами дії, за допомогою яких ці дії здійснюються в неігровому, практичному плані. В ігровій діяльності дії повинні виразити смисл, який міститься у спонуканні, тим самим реалізувати цю мету в матеріальному результаті. У цьому полягає функція, призначення ігрової дії. Саме завдяки існуванню цієї особливості гра є діяльністю, у якій припускається суперечність між швидким ростом потреб і запитів дитини, які визначають мотивацію її діяльності, і обмеженістю її можливостей. Гра — це спосіб реалізації потреб та запитів дитини в межах її можливостей.

Виходячи з особливостей гри, одні предмети в ігровій діяльності можуть замінюватися іншими. Ці особливості гри зумовлюють її перехід у внутрішній плащ в уявну ситуацію, коли дитина виявляється здатною мисленнєво, в уяві, діяти з предметами та перетворювати дійсність. На початкових стадіях розвитку гри ця здатність ще не розвинена, але гра у специфічному значенні цього слова починається з мисленнєвого перетворення реальної ситуації в уявну. Але це зовсім не означає відходу гри від дійсності. Гра виходить за межі однієї ситуації, відволікаючись від одних сторін дійсності з тим, щоб глибше виявити інші. При цьому дитина відчуває справжні почуття, бажання, хоча деякі дії можуть бути уявними.

Виконуючи ту чи іншу роль, дитина розширює, збагачує, поглиблює свої знання про світ, а також свою власну особистість. Тому гра має велике значення для розвитку в дитини уяви, мислення, волі, особистості загалом.

Гра тісно пов'язана з оволодінням мовою. Якщо дитина 1 -2 років не здатна виконувати дії при відсутності предмета, то такі дії стають можливими в міру розвитку мови. У 4 роки з'являється реальна можливість заміни дій з предметами діями мовними. Замість детального відтворення всіх етапів дій, деякі дії, які повторюються та які важко виконати реально, пропускаються. Так, дитина вже може замінити процес уживання їжі у грі словами „Ми нібито поїли", сон — словами „Ми нібито поспали" тощо.

Завдяки розвитку самосвідомості дитина починає виокремлювати своє „Я" з навколишнього світу. Дитина починає „програвати" різні функції дорослих. Виникає сюжетно-рольова гра, теми та сюжети якої розширюються в міру накопичення соціального досвіду: від побутової тематики (сімейні теми) до виробничої та суспільно-політичної тематики (магазин, зіркові війни). При цьому зміст гри від простого відтворення предметних дій усе більше переключається на „програвання" людських стосунків.

Наступний етап розвитку гри — гра за правилами. Він характеризується тим, що тепер дії регулюються не уявленнями дитини про ролі дорослого, а зовнішніми вимогами і правилами. Мета гри поступово зміщується на результат, який соціально підкріплюється — виграш. Ця риса зближує гру з трудовою діяльністю.

Таким чином, гра займає важливе місце в розвитку дитини. Вона тренує усвідомлення значень предметів і явищ, розвиває вміння в оволодінні різними діями та операціями, розширює самосвідомість від сприймання себе як суб'єкта дій до сприймання себе як суб'єкта людських стосунків.

Учіння. У психологічній літературі зустрічаються два терміни, якими позначається вид діяльності, пов'язаний із засвоєнням знань та досвіду попередніх поколінь. Традиційним для педагогічної психології було вживання терміну "навчання" та відповідно "навчальна діяльність", але, як виявилося, акцент при цьому робився більше на діяльності педагога, а саме на процесі передачі знань та досвіду і на організації цього процесу. З іншого боку, навчальна діяльність передбачала участь у процесі як мінімум двох сторін: з одного боку — педагога, з іншого — суб'єкта засвоєння знань. Іншим терміном є термін "учіння" і відповідно "учбова діяльність", який зосереджує увагу саме на діяльності того, хто засвоює знання та досвід. Вважаємо, що саме термін "учіння" найкращим чином описує вид діяльності, який ми розглядаємо.

У процесі історичного розвитку форми праці вдосконалювалися й ускладнювалися. Внаслідок цього набагато складнішим був процес оволодіння знаннями, уміннями та навичками, необхідними для трудової діяльності. Тому з метою підготовки людини до трудової діяльності необхідно було виокремити особливий її вид — учіння, сутність якого полягала б у засвоєнні узагальнених результатів попередньої праці інших людей. Людство виокремило для цього особливий період у житті підростаючого покоління і створило спеціальні форми існування, за яких учіння стає окремим видом діяльності.

Учіння слідує за грою і передує праці, при цьому суттєво відрізняється від гри і наближається до праці за загальною установкою: в учінні, як і в праці, треба виконувати завдання, дотримуватися дисципліни, виконувати певні обов'язки. Таким чином, головна мета учіння — це підготовка до майбутньої самостійної діяльності, а головний засіб — засвоєння узагальнених результатів того, що створено попередньою працею людей.

Учіння складається з таких елементів: засвоєння інформації про властивості навколишніх предметів та явищ (знання); прийомів та операцій, з яких складаються основні види діяльності (навички); оволодіння способами використання вказаної інформації для правильного вибору прийомів та операцій відповідно до цілей і умов діяльності (уміння).

Таким чином, про уміння можна говорити лише тоді, коли дія людини керується свідомою метою — засвоїти певні знання, уміння та навички. Наявність свідомих мотивів є важливою передумовою навчальної діяльності. Носіями суспільного впливу на розвиток дитини виступають дорослі. Цей активний процес спрямування діяльності і поведінки дитини на засвоєння нею суспільного досвіду людства називають учінням. Узятий з точки зору його впливу на розвиток особистості дитини цей процес називають вихованням.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія» автора Павелків Р.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Види діяльності“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ

  • Рефлекторний характер психіки

  • Завдання сучасної психології

  • Галузі психології

  • Методи психології

  • Організаційні методи

  • Метод експерименту

  • Метод аналізу продуктів діяльності

  • Тестування

  • Тема 3 ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПСИХІКИ

  • Розвиток психіки у хребетних тварин

  • Особливості психічної ДІЯЛЬНОСТІ вищих тварин

  • Походження та розвиток свідомості людини

  • Свідомість та несвідоме

  • Тема 4 МОЗОК І ПСИХІКА

  • Мозок як фізіологічний орган

  • Мозок як орган психіки

  • Співвідношення психічних і фізіологічних процесів та явищ

  • Тема 5 Діяльність

  • Види діяльності
  • Будова діяльності людини

  • Знання, уміння та навички

  • Тема 6 ОСОБИСТІСТЬ

  • Теорії особистості

  • Біхевіористський підхід.

  • Особистість у культурно-історичній теорії Л.С.Виготського.

  • Взаємозв'язок біологічного та соціального в особистості

  • Структура особистості

  • Мотиваційно-потребнісна сфера особистості

  • Спрямованість особистості

  • Формування та розвиток особистості в онтогенезі

  • ПІЗНАВАЛЬНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

  • Теорії уваги

  • Види уваги

  • Властивості уваги

  • Розвиток уваги

  • Тема 2 ВІДЧУТТЯ

  • Фізіологічні основи відчуттів

  • Загальні властивості відчуттів

  • Явище адаптації

  • Тема 3 СПРИЙМАННЯ

  • Фізіологічні основи сприймання

  • Класифікація сприймань

  • Сприймання руху.

  • Ілюзії сприймання

  • "Ціле" і "частина"

  • Перебільшення гострих кутів

  • Портретні ілюзії

  • Тема 4 ПАМ'ЯТЬ

  • Види пам'яті

  • Характеристики пам'яті

  • Індивідуальні особливості пам'яті та її розвиток

  • Тема 5 МИСЛЕННЯ

  • Головні характеристики мислення

  • Передумови виникнення мислення у філо- та онтогенезі

  • Форми мислення

  • Мислення як процес розв'язання задач

  • Види мислення

  • Індивідуальні особливості мислення

  • Методи моделювання творчої діяльності та формування творчого мислення

  • Тема 6 МОВЛЕННЯ

  • Історичний розвиток мовлення та його основні функції

  • Фізіологічні механізми мовлення

  • Види мовлення та їх характеристика

  • Розвиток мовлення в дітей

  • Тема 7 УЯВА

  • Фізіологічні механізми уяви

  • Типи уяви

  • Психологічні механізми уяви

  • ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

  • Функції емоцій та почуттів

  • Вияв емоцій та почуттів

  • Форми переживання почуттів

  • Характеристика вищих почуттів

  • Формування емоцій та почуттів

  • Тема 2 ВОЛЯ

  • Природа волі

  • Характеристика вольових дій

  • Вольові якості особистості

  • Розвиток та виховання вольової активності людини

  • ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

  • Тема 2 ХАРАКТЕР

  • Риси характеру

  • Характер і темперамент

  • Формування характеру

  • Тема 3 ЗДІБНОСТІ

  • Здібності та задатки. Природа здібностей

  • Види здібностей

  • Структура здібностей

  • Розвиток здібностей та їх рівні