ПІЗНАВАЛЬНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

Загальна психологія


Тема 1 УВАГА



Поняття уваги


Психічна діяльність може протікати цілеспрямовано та продуктивно лише за умови зосередження людини на діяльності. У кожний окремий момент свідомість людини спрямовується на ті предмети та явища, які є для неї найбільш важливими та значущими. Яскравим прикладом є так званий „феномен вечірки". Уявіть, що ви знаходитесь на якійсь вечірці і захоплені цікавою бесідою. Несподівано ви чуєте своє ім'я, яке сказане в іншій групі людей. Ви швидко переключаєте увагу на розмову, яка відбувається в цій групі, але разом з цим перестаєте чути, про що говорять у вашій групі. Саме висока значущість сигналу (а не його інтенсивність), бажання дізнатися, що думають про вас інші гості, визначило зміну напряму уваги.

Увага виконує три головні функції: 1) спрямованість діяльності; 2) зосередження та заглиблення в діяльність; 3) контроль та регуляція діяльності.

Під спрямованістю розуміють вибірковий характер психічної діяльності, мимовільний чи довільний вибір її об'єктів. До поняття спрямованість включається також збереження та підтримання діяльності на певний проміжок часу. Будь-який педагог знає, що привернути увагу учнів неважко, але зберегти її на необхідний час буває нелегко.

Зосередження та заглиблення в діяльність пов'язані з відволіканням від усього стороннього. При уважному відношенні предмет виявляється в центрі уваги нашої свідомості, завдяки чому відображення стає ясним і чітким, уявлення та думки утримуються у свідомості до того часу, поки не буде досягнута мета діяльності. Тим самим увага забезпечує контроль та регуляцію діяльності.

Увага може спрямовуватися на зовнішні об'єкти чи предмети або на думки та образи, що існують у свідомості людини. В останньому випадку говорять про інтелектуальну увагу, яка відрізняється від уваги сенсорної (зовнішньої). У деяких випадках, коли людина виявляє підвищену зосередженість на фізичних діях, є сенс говорити про моторну увагу. Усе це є свідченням того, що увага не має власного пізнавального змісту, а лише обслуговує діяльність інших пізнавальних процесів.

Правильно зрозуміти феномен уваги можна лише в сукупності всіх його властивостей. Нині загальноприйнятим є таке визначення уваги:

Увага — це спрямованість і зосередження свідомості на певному реальному чи ідеальному об'єкті, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активності індивіда.


Фізіологічні основи уваги


Увага, як і будь-який психічний процес, пов'язана з певними фізіологічними явищами. Відбір значущих впливів можливий тільки на тлі загального неспання організму, пов'язаного з активною мозковою діяльністю. Зазвичай виокремлюють я 'ять стадій неспання: глибокий сон, стан дрімоти, спокійне неспання, активне (насторожене) неспання, надмірне неспання. Ефективна увага можлива лише на стадіях спокійного і активного неспання, водночас як на інших стадіях головні характеристики уваги змінюються і можуть виконувати лише окремі функції.

Загалом фізіологічну основу виділення окремих подразників і перебігу процесів у певному напряму складає збудження одних нервових центрів і гальмування інших. Вплив подразника на людину викликає активізацію мозку, яка забезпечується ретикулярною формацією. Крім того, в активізації мозку задіяні дифузна таламічна система, гіпоталамічні структури. „Пусковим" механізмом ретикулярної формації є орієнтувальний рефлекс. Він є вродженою реакцією організму на будь-яку зміну навколишнього середовища у людей і тварин. Цей рефлекс І.П.Павлов назвав рефлексом „що таке ?".

Але цього недостатньо для пояснення вибіркового характеру увага і необхідно більш глибоко ознайомитися із складними процесами, що відбуваються в організмі. У психологічній літературі розглядають дві основні групи механізмів, що здійснюють фільтрацію подразнень із середовища: периферичні та центральні.

До периферичних механізмів можна віднести налаштованість органів чуття на сприймання сигналу. Так, прислуховуючись до слабкого звуку, людина повертає голову в бік звуку, і одночасно відповідний м'яз натягує барабанну перетинку, підвищуючи її чутливість. При дуже сильному звукові натягування барабанної перетинки послаблюється, що погіршує передачу коливань у внутрішнє вухо. Затримка дихання в моменти найвищої концентрації уваги також сприяє загостренню слуху.

Центральні механізми уваги пов'язані із збудженням одних нервових центрів і гальмуванням інших. Саме на цьому рівні відбувається виокремлення зовнішніх впливів, що пов'язано з силою викликаного ними нервового збудження. Виокремлення зовнішніх подразників і перебіг процесів уданому напряму визначається насамперед силою нервового збудження, яка залежить від сили зовнішнього подразника. Сильніші збудження пригнічують слабші збудження, що виникають одночасно, і визначають перебіг психічної діяльності у відповідному напряму. Можливе поєднання двох або кількох одночасних подразників, що підсилюють дію один одного. Цей вид взаємодії збуджень також є одним із підґрунть виокремлення подразнення і перебігу процесів у певному напряму.

Велике значення для розуміння фізіологічної динаміки уваги має відкритий Ч.Шеррінгтоном і використаний І.П.Павловим закон індукції нервових процесів. Згідно з цим законом збудження, що виникає водній ділянці кори головного мозку, викликає гальмування в інших її ділянках (так звана одночасна індукція) або змінюється гальмуванням даної ділянки мозку (послідовна індукція). При цьому дана ділянка характеризується сприятливими оптимальними умовами для збудження, тому тут легко виробляються диференціювання, успішно утворюються умовні зв'язки тощо. Діяльність же інших ділянок мозку пов'язана в даний момент з тим, що відноситься до неусвідомлюваної, автоматизованої діяльності людини.

Збудження в корі головного мозку не має чіткого закріплення в певному пункті, а постійно переміщується. І.П.Павлов описав цей процес так: „Якби можна було подивитися крізь черепну коробку і якби місце великих півкуль з оптимальним збудженням світилося, то ми могли б побачити на свідомій людині, що вона думає, як по її великих півкулях пересувається світла пляма, яка змінюється за формою і величиною, має неправильну форму, окреслена на всьому іншому просторі півкуль більш чи менш значною тінню". Саме ця світла пляма і відповідає яснішому усвідомленню людиною того, що впливає на неї і викликає це підвищене збудження.

Для пояснення фізіологічних засад уваги значне місце відводиться принципу домінанти, висунутому О.О.Ухтомським. Поняттям „домінанта" позначається тимчасово пануючий осередок збудження, який зумовлює роботу нервових центрів у даний момент і надає тим самим поведінці певної спрямованості. Імпульси, що надходять до нервової системи, завдяки особливостям домінанти підсумовуються і накопичуються, одночасно пригнічуючи активність інших центрів, за рахунок чого осередок збудження ще більше підсилюється. Домінанта є стійким осередком збудження, і цим пояснюється нервовий механізм інтенсивної уваги. Підґрунтям виникнення панівного осередку є не тільки сила даного подразнення, але й внутрішній стан нервової системи, зумовлений попередніми впливами і вже закріпленими у попередньому досвіді нервовими зв'язками.

Вищезазначений закон індукції нервових процесів та принцип домінанти не розкривають до кінця механізмів уваги, особливо її довільного характеру. Пояснити механізм виникнення домінуючого осередку збудження можна через взаємодію першої та другої сигнальних систем, що здійснюється шляхом вибіркової іррадіації збудження з другої сигнальної системи в першу. Подразники, відображаючись у мові, сприяють уточненню мети і підсиленню осередку оптимального збудження.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія» автора Павелків Р.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПІЗНАВАЛЬНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ

  • Рефлекторний характер психіки

  • Завдання сучасної психології

  • Галузі психології

  • Методи психології

  • Організаційні методи

  • Метод експерименту

  • Метод аналізу продуктів діяльності

  • Тестування

  • Тема 3 ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПСИХІКИ

  • Розвиток психіки у хребетних тварин

  • Особливості психічної ДІЯЛЬНОСТІ вищих тварин

  • Походження та розвиток свідомості людини

  • Свідомість та несвідоме

  • Тема 4 МОЗОК І ПСИХІКА

  • Мозок як фізіологічний орган

  • Мозок як орган психіки

  • Співвідношення психічних і фізіологічних процесів та явищ

  • Тема 5 Діяльність

  • Види діяльності

  • Будова діяльності людини

  • Знання, уміння та навички

  • Тема 6 ОСОБИСТІСТЬ

  • Теорії особистості

  • Біхевіористський підхід.

  • Особистість у культурно-історичній теорії Л.С.Виготського.

  • Взаємозв'язок біологічного та соціального в особистості

  • Структура особистості

  • Мотиваційно-потребнісна сфера особистості

  • Спрямованість особистості

  • Формування та розвиток особистості в онтогенезі

  • ПІЗНАВАЛЬНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ
  • Теорії уваги

  • Види уваги

  • Властивості уваги

  • Розвиток уваги

  • Тема 2 ВІДЧУТТЯ

  • Фізіологічні основи відчуттів

  • Загальні властивості відчуттів

  • Явище адаптації

  • Тема 3 СПРИЙМАННЯ

  • Фізіологічні основи сприймання

  • Класифікація сприймань

  • Сприймання руху.

  • Ілюзії сприймання

  • "Ціле" і "частина"

  • Перебільшення гострих кутів

  • Портретні ілюзії

  • Тема 4 ПАМ'ЯТЬ

  • Види пам'яті

  • Характеристики пам'яті

  • Індивідуальні особливості пам'яті та її розвиток

  • Тема 5 МИСЛЕННЯ

  • Головні характеристики мислення

  • Передумови виникнення мислення у філо- та онтогенезі

  • Форми мислення

  • Мислення як процес розв'язання задач

  • Види мислення

  • Індивідуальні особливості мислення

  • Методи моделювання творчої діяльності та формування творчого мислення

  • Тема 6 МОВЛЕННЯ

  • Історичний розвиток мовлення та його основні функції

  • Фізіологічні механізми мовлення

  • Види мовлення та їх характеристика

  • Розвиток мовлення в дітей

  • Тема 7 УЯВА

  • Фізіологічні механізми уяви

  • Типи уяви

  • Психологічні механізми уяви

  • ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

  • Функції емоцій та почуттів

  • Вияв емоцій та почуттів

  • Форми переживання почуттів

  • Характеристика вищих почуттів

  • Формування емоцій та почуттів

  • Тема 2 ВОЛЯ

  • Природа волі

  • Характеристика вольових дій

  • Вольові якості особистості

  • Розвиток та виховання вольової активності людини

  • ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

  • Тема 2 ХАРАКТЕР

  • Риси характеру

  • Характер і темперамент

  • Формування характеру

  • Тема 3 ЗДІБНОСТІ

  • Здібності та задатки. Природа здібностей

  • Види здібностей

  • Структура здібностей

  • Розвиток здібностей та їх рівні