Фізіологічні основи сприймання

Загальна психологія

Сприймання, як і відчуття, носить рефлекторний характер. І.П. Павлов довів, що підґрунтя сприймання складають умовні рефлекси, тимчасові нервові зв'язки, які утворюються в корі головного мозку при впливі предметів та явищ навколишнього світу з різноманітними властивостями на рецептори. Предмети та явища виступають комплексними подразниками в єдності всіх своїх властивостей та рис, тому сприймання є комплексною діяльністю системи аналізаторів. Це, у свою чергу, передбачає складну аналітико — синтетичну діяльність мозкових відділів аналізаторів. Аналіз забезпечує виокремлення об'єкта з навколишнього світу, синтез - об'єднання окремих властивостей та рис об'єкта сприймання в цілісний образ. Без аналізу неможливе осмислене сприймання об'єкта. Тому незнайома іноземна мова сприймається як звуковий потік. Для осмисленого сприймання мови необхідно поділити мову на окремі слова або словосполучення, а потім, використовуючи синтез, людина сприймає не окремі, розрізнені звуки, а слова і фрази.

При сприйманні уроку школяр бачить учителя, чує його пояснення, бачить наочність, робить певні записи в зошиті. Подразник в даному випадку діє як комплексний і викликає збудження в зоровому, слуховому, руховому аналізаторах. Збудження передається до мозку, у результаті чого утворюються складні системи тимчасових нервових зв'язків, що і визначає цілісність сприймання.

Підґрунтям сприймання є два види нервових зв'язків: зв'язки всередині одного аналізатора та міжаналізаторні зв'язки. Перший вид зв'язку має місце тоді, коли подразник має одну модальність (мелодія, яка являє собою поєднання окремих звуків і діє як складний подразник). Другий вид нервових зв'язків при впливі комплексного подразника — це зв'язки в межах різних аналізаторів.

Фізіологічним підґрунтям сприймання, на думку І.П. Павлова, є „рефлекс на відношення". Учений показав, що при сприйманні окремих явищ сигнальне значення мають не самі подразники, а особливості відношень між ними. Тому в ході сприймання виробляється умовний рефлекс більшою мірою на відношення між подразниками.

Взаємодія аналізаторів зумовлюється взаємозв'язком об'єктивних подразників, внаслідок чого виникає асоціація відчуттів, яка властива будь-якому сприйманню. Цілісний образ предмета чи явища складається поступово завдяки взаємодії аналізаторів.

Відсутність одного з аналізаторів або пошкодження його окремих частин може компенсуватися за рахунок інших аналізаторів, що сприяє орієнтуванню людини в навколишньому середовищі. Так, у сліпих людей підвищується чутливість слухового, дотикового і нюхового аналізатора.

Фізіологічне підґрунтя сприймання ще більш ускладнюється тим, що воно тісно пов'язане з руховою активністю, з емоційними переживаннями, з різноманітними психічними процесами. Почавшись в органах чуття, нервові збудження, викликані зовнішніми подразниками, переходять у нервові центри, де охоплюють собою різні зони кори, вступають у взаємодію з іншими нервовими збудженнями. Уся ця мережа збуджень, які взаємодіють між собою і охоплюють різні зони кори, і складає фізіологічне підґрунтя сприймання.

Таким чином, фізіологічною основою сприймання є умовно рефлекторна діяльність внутрішньоаналізаторного та міжаналізаторного комплексу нервових зв'язків, що забезпечує цілісність та предметність об'єкта сприймання.

Властивості сприймання

До властивостей сприймання належать: предметність, константність, вибірковість, структурність, цілісність, категоріальність, осмисленість та аперцепція.

Предметність - це здатність відображати об'єкти та явища реального світу не у вигляді набору не зв'язаних один з одним відчуттів, а у формі окремих предметів. При предметному відображенні дійсності різні за якостями відчуття поєднуються, і об'єкт відтворюється у багатстві його властивостей.

Предметність не є вродженою властивістю сприймання. Виникнення і вдосконалення цієї властивості відбувається в процесі онтогенезу, починаючи з першого року життя дитини. Предметність виявляється в тому, що об'єкт постає перед нами саме як уособлене в просторі та часі окреме фізичне тіло. Найяскравіше дана властивість виявляється у феномені виокремлення фігури (предмета або об'єкта сприймання) з фону. Предмет — це те, на чому зосереджене в даний момент сприймання і фон — усе, що утворюють інші предмети, які діють на нас в той же час, але відступають порівняно з об'єктом сприймання „на задній план".

Спочатку відмінність між фігурою (предметом) та фоном виникла в образотворчому мистецтві. Фігурою називають замкнену лінію, яка виступає вперед і займає частину феноменологічного поля, а все, що оточує фігуру, є фоном. Таким чином, реальність, що сприймається, завжди поділяється на два прошарки: на фігуру — образ предмета і фон — образ оточуючого предмет простору. Внаслідок такого розчленування предметність зберігає деяку незалежність сприймання від фону, на якому виступає об'єкт.

Співвідношення предмета і фону — динамічне. Те, що в даний момент належить до фону, може через деякий час стати предметом, і навпаки, те, що було предметом, може стати фоном. Виокремлення предмета з фону пов'язане з особливостями нашого сприймання, а саме з предметністю сприймання. Легше виокремлюється те, що в дійсності є окремим предметом і добре знайоме з минулого досвіду. Гірше виокремлюються окремі частини предмета. У цьому випадку часто необхідні зусилля для того, щоб сприйняти частину як особливий об'єкт. Виокремлення предмета утруднене також у тому випадку, якщо предмет знаходиться в оточенні подібних предметів. Для того, щоб полегшити виокремлення об'єкта з ф°ну, необхідно підсилити його відмінність. 1 навпаки, там, де треба ускладнити виокремлення предмета з фону, необхідно зменшити відмінність між ними.

Константність сприймання полягає у відносній постійності деяких властивостей предметів при зміні віддалі, ракурсу та освітленості. Завдяки константності ми сприймаємо оточуючі нас предмети як відносно постійні за формою, кольором та величиною. Форма, колір та розмір предметів сприймаються нами як постійні, незважаючи на те, що сигнали, які надходять від цих предметів до органів чуття, безперервно змінюються. Як відомо, розмір проекції предмета на сітківці ока залежить від віддалі між предметом і оком та від кута зору. Однак знайомі нам предмети здаються незмінними за величиною незалежно від віддалі. Сприймання кольору залежить від багатьох чинників: освітленості, фону, інтенсивності. Водночас колір знайомих предметів завжди сприймається однаково. Аналогічно і форма звичних об'єктів сприймається як постійна, незалежно від умов спостереження та положення об'єкта.

Джерелом константності сприймання є активні дії перцептивної системи. Численні сприймання одних і тих самих предметів за різних умов забезпечують постійність перцептивного образу відносно умов, що змінюються, а також рухів самого рецепторного апарата. Таким чином, властивість константності пояснюється тим, що сприймання являє собою своєрідну дію, яка має механізм зворотного зв'язку і налаштовується на особливості об'єкта сприймання та умов його існування. Константність сприймання відіграє значну роль в орієнтуванні людини в навколишньому світі. Якби образи не були константними, то при зміні віддалі, освітленості та ракурсу всі ознаки предмета змінювалися б, і людина втратила б здатність орієнтуватися в різноманітному навколишньому світі.

Вибірковість - це виокремлення окремих предметів та явищ з усього різноманіття навколишнього середовища, водночас як інші об'єкти реального світу є фоном нашого сприймання, тобто не відображаються. У вибірковості розкривається активність процесу сприймання як вияв змістовної сторони діяльності людини. Вибірковість сприймання визначається інтересами, установками та потребами особистості.

Будь-якому образу сприймання властива цілісність. Під цим розуміється внутрішній органічний взаємозв'язок частин і цілого в образі. Завдяки цілісності сприймання зовнішній подразник виступає як цілісний образ. Він складається на основі узагальнення знань про окремі властивості та якості предмета, які надходять у вигляді окремих відчуттів. Компоненти відчуття настільки тісно пов'язані між собою, що єдиний складний образ предмета виникає навіть тоді, коли на людину безпосередньо діють тільки окремі властивості або окремі частини об'єкта. Коли образ предмета не дається повністю, він мисленнєво добудовується до цілісної форми. Цілісна форма предмета виникає на основі умовних рефлексів, які виробилися протягом життя й зберігаються у досвіді людини.

Важливість ролі сприймання частини у сприйманні цілого не означає, що для впізнавання предмета необхідно сприймати всі його частини. Багато з того, що є в об'єкті, зовсім не сприймається або сприймається неясно, або не може бути сприйняте в даний момент, але все-таки ми впізнаємо предмет. Це відбувається тому, що кожний предмет має характерні, тільки йому властиві ознаки. Відсутність саме цих ознак у сприйманні заважає впізнати предмет, водночас відсутність інших, менш істотних ознак за наявності у сприйманні істотних не заважає впізнати те, що ми сприймаємо.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія» автора Павелків Р.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Фізіологічні основи сприймання“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ

  • Рефлекторний характер психіки

  • Завдання сучасної психології

  • Галузі психології

  • Методи психології

  • Організаційні методи

  • Метод експерименту

  • Метод аналізу продуктів діяльності

  • Тестування

  • Тема 3 ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПСИХІКИ

  • Розвиток психіки у хребетних тварин

  • Особливості психічної ДІЯЛЬНОСТІ вищих тварин

  • Походження та розвиток свідомості людини

  • Свідомість та несвідоме

  • Тема 4 МОЗОК І ПСИХІКА

  • Мозок як фізіологічний орган

  • Мозок як орган психіки

  • Співвідношення психічних і фізіологічних процесів та явищ

  • Тема 5 Діяльність

  • Види діяльності

  • Будова діяльності людини

  • Знання, уміння та навички

  • Тема 6 ОСОБИСТІСТЬ

  • Теорії особистості

  • Біхевіористський підхід.

  • Особистість у культурно-історичній теорії Л.С.Виготського.

  • Взаємозв'язок біологічного та соціального в особистості

  • Структура особистості

  • Мотиваційно-потребнісна сфера особистості

  • Спрямованість особистості

  • Формування та розвиток особистості в онтогенезі

  • ПІЗНАВАЛЬНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

  • Теорії уваги

  • Види уваги

  • Властивості уваги

  • Розвиток уваги

  • Тема 2 ВІДЧУТТЯ

  • Фізіологічні основи відчуттів

  • Загальні властивості відчуттів

  • Явище адаптації

  • Тема 3 СПРИЙМАННЯ

  • Фізіологічні основи сприймання
  • Класифікація сприймань

  • Сприймання руху.

  • Ілюзії сприймання

  • "Ціле" і "частина"

  • Перебільшення гострих кутів

  • Портретні ілюзії

  • Тема 4 ПАМ'ЯТЬ

  • Види пам'яті

  • Характеристики пам'яті

  • Індивідуальні особливості пам'яті та її розвиток

  • Тема 5 МИСЛЕННЯ

  • Головні характеристики мислення

  • Передумови виникнення мислення у філо- та онтогенезі

  • Форми мислення

  • Мислення як процес розв'язання задач

  • Види мислення

  • Індивідуальні особливості мислення

  • Методи моделювання творчої діяльності та формування творчого мислення

  • Тема 6 МОВЛЕННЯ

  • Історичний розвиток мовлення та його основні функції

  • Фізіологічні механізми мовлення

  • Види мовлення та їх характеристика

  • Розвиток мовлення в дітей

  • Тема 7 УЯВА

  • Фізіологічні механізми уяви

  • Типи уяви

  • Психологічні механізми уяви

  • ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

  • Функції емоцій та почуттів

  • Вияв емоцій та почуттів

  • Форми переживання почуттів

  • Характеристика вищих почуттів

  • Формування емоцій та почуттів

  • Тема 2 ВОЛЯ

  • Природа волі

  • Характеристика вольових дій

  • Вольові якості особистості

  • Розвиток та виховання вольової активності людини

  • ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

  • Тема 2 ХАРАКТЕР

  • Риси характеру

  • Характер і темперамент

  • Формування характеру

  • Тема 3 ЗДІБНОСТІ

  • Здібності та задатки. Природа здібностей

  • Види здібностей

  • Структура здібностей

  • Розвиток здібностей та їх рівні