Історичний розвиток мовлення та його основні функції

Загальна психологія

Про народження слова, його історію відомо дуже мало, але існує декілька теорій, які намагалися пояснити походження слова та встановити його історичні корені. Здійснювалося це переважно абстрактним шляхом: уявляли собі гіпотетично людину, яка ще не володіла мовою й на підставі аналогії будували гіпотези про те, як могла виникнути мова. Але створені таким чином теорії не могли розв'язати проблеми генезису мовлення. Безпідставними виявилися теорії, особливо популярні у XVIII ст., згідно з якими мовлення - продукт певного роду соціальної домовленості: для того, щоб домовитися, необхідно було володіти мовленням. Аналогічною була й теорія інстинктивного походження мовлення, яка не могла пояснити відмінності мови людини від „мови" тварин. Значного поширення набула теорія „ономатопоетичного" походження мовлення, названа „вау-вау"-теорією (Макс Мюллер); звукозображення шляхом наслідування визнається цією теорією підґрунтям мови; у дитячій мові спостерігається низка таких слів („тік-так", „мяу-мяу" тощо). Такі слова є і в мові дорослих, але їх відносно небагато, вони не є основними коренями, а головне - звукова мова будується за принципом, відмінним від звукозображення.

Певну зацікавленість викликає і теорія Нуаре, згідно з якою слова виникають зі звуків, які у трудовому процесі виявляються у вигляді мимовільних зітхань, котрі викликаються напруженою роботою. Такий зв'язок мимовільно встановлений у колективі, що бере участь у трудовому процесі між діями та супровідними звуками, і створює мовлення. Визнання зв'язку мовлення з працею як колективною діяльністю - позитивний момент теорії Нуаре. Але в ній випускається з поля зору специфічний характер цього зв'язку - відмінності сигніфікативного відношення від того асоціативного чи рефлекторного зв'язку, з якого виходить Нуаре.

Спираючись на дослідження, які виявили у деяких народів поряд зі звуковим мовленням кінетичне, або лінійне, „ручне" мовлення (Кешінг), Марр висунув положення, що генетично первинним було не звукове, а лінійне, кінетичне мовлення. Жест рукою, який ескізно, скорочено відображає трудову операцію, стає знаком, котрий її означає. Такий зв'язок був наочним і тому безпосередньо доступним примітивній свідомості. Завдяки кінетичному мовленню розвинулося мислення, і, як наслідок, стало можливим виникнення звукового мовлення з властивими йому абстрактними зв'язками між словом та його значенням.

Значения слів складалися тоді, коли ще не було понять. Ці значення виростали із чуттєвих образів дійсності, тобто з уявлень. Слова виступали тут „центрами кристалізації" певних комплексів уявлень. Підтвердженням цього може бути вивчення давніх та сучасних примітивних мов, у яких процес словоутворення відбувається інколи прямо на „очах", спеціально для тієї ситуації, про яку йдеться.

Антрополог Б. Малиновський опублікував одне спостереження, у якому він показує, що мову деяких народів, які стоять на низькому рівні культурного розвитку, важко зрозуміти без знання ситуації, у якій ця мова відтворювалася. Так, не зрозуміло, про що говорять ці люди в темряві, коли не можна бачити ситуації, жестів, оскільки тільки завдяки знанню ситуації, а також інтонації слово набуває певного значення.

До таких мов, наприклад, належать мови американських індійських народів. Перше, що кидається тут в очі, - це розмитість „підґрунть", з яких складається словниковий фонд цих мов. Для кожного конкретного випадку слова комбінуються людиною так, щоб відтворити певну ситуацію.

У анголкинських мовах відсутні імена, дієслова, відмінки, дієвідміни, категоріальні відношення ще не виділилися у структурі мови, а позначаються відповідними значущими словами. Наприклад: слово „місце-холод-де-сюди-швидко-переміщуеться-живе" означає те саме, що фраза „він біжить сюди з півночі".

Якщо основи, тобто елементи слів не дуже визначені, то самі слова дуже конкретні та образні. Наприклад, у ненців немає слова „сніг" взагалі, але є близько сорока слів для позначення різновидів снігу. У жителів Тасманії є слова для позначення кожного різновиду австралійської акації, але у них відсутнє слово „дерево". Аналогічно в арабській мові слово „лев" має 500 назв, а верблюд - 5744.

Друге джерело, яке підтверджує первинний, образний характер словесних значень - це етимологія, тобто дослідження походження та змін значень слів. Найбільш яскравий матеріал у цьому плані дають аглютинативні мови. У них всі уточнення значень слова досягаються нарощуванням (agglutinare — склеювати, приклеювати) до кореня різних частин. Наприклад, у самоанській мові слово „мата" утворюється з двох частин: та - означає „я", ма - означає будь-який зв'язок та відношення. Буквально виходить означення чогось, що має певне відношення до мене („для мене", „зі мною", „і я" тощо), а фактично це слово означає „обличчя", „око", „дивитися". „Нас вражає існуюча конкретність, образність: замість займенника „я", те, що максимально характерне для образу людини і зазвичай у першу чергу бачиться, коли образно уявляють людину... обличчя, очі" (П.І. Блонський).

Яскраво спостерігається це образне підґрунтя у багатьох словах, похідних від „мата". Наприклад: матамата (дивитися - дивитися) означає розглядати, спостерігати. Мата'у (похмуре обличчя) - жадібність, заздрість, страх. Матапуа'а (обличчя свині) - бридкий, огидність. Матамули (остаточне обличчя) - вирішувати.

Це також справедливо і для флексивних мов, до яких належить і російська. Наприклад, слово „верста" походіть від „вертеть", „поворот", „заворот", частково „заворот плуга в конце нивы". Звідси - „борозда", „линия борозды", „путевая мера". Слово „понятие" походить від давньоруського „я-ти" — „схватить руками, взять" (для порівняння „объять", „обнять") тощо.

Про те, що вихідні значення слів пов'язані з уявленнями, свідчать дослідження дитячої психіки, проведені психологами Ж. ІІіажета А. Валлоном, які показали, що від двох до шести — семи років мислення дитини майже повністю протікає на образному рівні. До речі, у цей період дитина засвоює практично величезний словниковий фонд та досягає вільного володіння мовою. Отже, формування мовних значень та вживання мовних символів можливо на образному рівні відображення реальності.

Нарешті, дослідження Л. Б. Ітельсона та асоціативні експерименти американського психолога Діза показали, що в дорослої людини значення повсякденних слів у переважній більшості (близько 96%) розкриваються „про себе" на рівні уявлень.

Таким чином, слово може означати поняття. Але слова не виникли для означення понять. Словесний код відображення дійсності виник на образному рівні її відображення, а слова - як код уявлень про реальність. У ході розвитку мова за своєю структурою стала виражати певні відношення реальності або розподіляти всі об'єкти на певні семантичні класи. Наприклад, для індоєвропейських мов це такі відношення, як „діяти - об'єкт дії", „дія - стан", „характеристика дії - дія" тощо, та такі класи, як „предмет", „властивість", „активність".

Придивившись до цих відносин та категорій, неважко побачити на них відбиток ситуації виникнення мови. Абсолютно зрозуміло, що це трудова ситуація або ширше - ситуація практичної взаємодії з оточуючим світом, яка була найголовнішою в житті первісної людини.

Отже, мова виникла у праці, обслуговувала її й несла яскравий відбиток цього свого походження в головній функції. Сама логіка трудової діяльності звела людину з категоріями причинності, субстанції, належності (властивості), відношень у просторі та часі, знаряддя та мети, множинності та кількості тощо, які закріпилися в самій структурі мови, перетворилися в способи опису та інтерпретації реальності мовою.

Отже, як справедливо відзначав О.Р. Лурія, мабуть, уся історія мовлення „є історією емансипації слова від практики, виокремлення мовлення як самостійної діяльності, що наповнює мовлення та його елементи — слова - як самостійні системи кодів, інакше кажучи — історією формування мовлення у такому вигляді, коли вона стала заключати в собі всі необхідні засоби для позначення предмета та висловлення думки".

Тенденція від часткового до загального, абстрактного спостерігалася і в розвитку писемного мовлення. Це наочно можна спостерігати на прикладі ідеографічної писемності, яскравим прикладом якої виступає китайська писемність, представлена різноманітними ієрогліфами - первісна китайська енциклопедія в малюнках. Але в ході історичного розвитку ієрогліфи зазнавали інтенсивної еволюції - змінювали своє значення, назву. Наприклад, ієрогліф „хамелеон" непомітно у процесі перебігу віків утратив своє первинне значення і став означати „меткий, вертлявий", а ієрогліф „в'ялений шматок м'яса" — „старий, давши".

Аналогічні процеси відбувалися і в єгипетському ієрогліфічному письмі. Ваза з водою, що витікає, стає ієрогліфом, що означає слово „прохолодний". Зображення лілії (герба Великого Єгипту) одержує назву „південь", заячі вуха - „боягузливість", людина з піднятими руками - „радість" тощо.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія» автора Павелків Р.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Історичний розвиток мовлення та його основні функції“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЇ

  • Рефлекторний характер психіки

  • Завдання сучасної психології

  • Галузі психології

  • Методи психології

  • Організаційні методи

  • Метод експерименту

  • Метод аналізу продуктів діяльності

  • Тестування

  • Тема 3 ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПСИХІКИ

  • Розвиток психіки у хребетних тварин

  • Особливості психічної ДІЯЛЬНОСТІ вищих тварин

  • Походження та розвиток свідомості людини

  • Свідомість та несвідоме

  • Тема 4 МОЗОК І ПСИХІКА

  • Мозок як фізіологічний орган

  • Мозок як орган психіки

  • Співвідношення психічних і фізіологічних процесів та явищ

  • Тема 5 Діяльність

  • Види діяльності

  • Будова діяльності людини

  • Знання, уміння та навички

  • Тема 6 ОСОБИСТІСТЬ

  • Теорії особистості

  • Біхевіористський підхід.

  • Особистість у культурно-історичній теорії Л.С.Виготського.

  • Взаємозв'язок біологічного та соціального в особистості

  • Структура особистості

  • Мотиваційно-потребнісна сфера особистості

  • Спрямованість особистості

  • Формування та розвиток особистості в онтогенезі

  • ПІЗНАВАЛЬНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

  • Теорії уваги

  • Види уваги

  • Властивості уваги

  • Розвиток уваги

  • Тема 2 ВІДЧУТТЯ

  • Фізіологічні основи відчуттів

  • Загальні властивості відчуттів

  • Явище адаптації

  • Тема 3 СПРИЙМАННЯ

  • Фізіологічні основи сприймання

  • Класифікація сприймань

  • Сприймання руху.

  • Ілюзії сприймання

  • "Ціле" і "частина"

  • Перебільшення гострих кутів

  • Портретні ілюзії

  • Тема 4 ПАМ'ЯТЬ

  • Види пам'яті

  • Характеристики пам'яті

  • Індивідуальні особливості пам'яті та її розвиток

  • Тема 5 МИСЛЕННЯ

  • Головні характеристики мислення

  • Передумови виникнення мислення у філо- та онтогенезі

  • Форми мислення

  • Мислення як процес розв'язання задач

  • Види мислення

  • Індивідуальні особливості мислення

  • Методи моделювання творчої діяльності та формування творчого мислення

  • Тема 6 МОВЛЕННЯ

  • Історичний розвиток мовлення та його основні функції
  • Фізіологічні механізми мовлення

  • Види мовлення та їх характеристика

  • Розвиток мовлення в дітей

  • Тема 7 УЯВА

  • Фізіологічні механізми уяви

  • Типи уяви

  • Психологічні механізми уяви

  • ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

  • Функції емоцій та почуттів

  • Вияв емоцій та почуттів

  • Форми переживання почуттів

  • Характеристика вищих почуттів

  • Формування емоцій та почуттів

  • Тема 2 ВОЛЯ

  • Природа волі

  • Характеристика вольових дій

  • Вольові якості особистості

  • Розвиток та виховання вольової активності людини

  • ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

  • Тема 2 ХАРАКТЕР

  • Риси характеру

  • Характер і темперамент

  • Формування характеру

  • Тема 3 ЗДІБНОСТІ

  • Здібності та задатки. Природа здібностей

  • Види здібностей

  • Структура здібностей

  • Розвиток здібностей та їх рівні