Значний внесок у подальший розвиток експериментально - генетичного методу в психології пов'язують з ім'ям провідного українського психолога Г. Костюка, який очолив у ті роки створений в Україні Інститут психології, який носить нині його ім'я [39, с. 10].
Як підкреслює С. Максименко [39], Костюк створив просту, але дуже ефективну щодо відкриття внутрішніх закономірностей процесу створення образу при сприйнятті предмета експериментальну модель цього процесу. Досліджуваним пропонували сприймати предмет у темній камері, яка ненадовго освітлювалась. Через це досліджуваний не мав можливості побачити предмет повністю, сприймав його як щось невизначене, не доступне свідомості. Завдяки цій експериментальній моделі була створена можливість вивчати: 1) чутливість зорового аналізатора; 2) формування абрису предмета сприймання з невизначеними межами та з порожнинами в цілісному образі; 3) пізнавальні дії, завдяки яким створюються гіпотези-образи, що поступово стають правдоподібними; 4) розвиток образу внаслідок віднесення його до певної категорії; 5) творчість, "аналіз складових психіки, що забезпечують перехід від перцептивних завдань до складніших проявів пізнавальної духовної та продуктивної діяльності" [39, с. 14; 6, с. 11].
Пізніше Максименко дослідив можливості застосування експериментально-генетичного методу в процесі спеціально організованого навчання.
Д. Узнадзе використовував метод експерименту у дослідженні установки. Оригінальну методику психофізіологічного експерименту створили Б. Теплов і В. Небиліцин, тобто експериментальний метод у різних своїх видах проникнув у всі галузі психології.
Отже, зарубіжними та вітчизняними психологічними школами були розроблені різні типи експериментів, як "редукціоністські" (за способом пояснення психологічної реальності), так і такі, що передбачають можливість урахування специфіки психологічних законів, які неможливо звести до типів законів, що характеризують природничо-наукову картину світу" [29, с. 37]. Як підкреслює Т. Корнілова, до спеціальних типів організації психологічних експериментів відносять такі схеми, як демонстраційні випробування і експериментальні ефекти дії "динамічних законів" в школі К. Левіна; моделювання законів становлення вищих психічних функцій в школі Л. Виготського; сучасні експериментально-генетичні дослідження; використання тренажерів (наприклад, для вивчення факторів, що впливають на діяльність авіа пілотів); методики психологічного тренінгу (зокрема, для надання допомоги людині при зміні рівня комунікативної компетенції); акторську модель відтворення емоційних станів в лабораторних умовах (П. Симонов з колегами).
У процесі подальшого розвитку психологічного експериментування відбувалося диференціювання уявлень щодо емпіричної реальності, яка вивчалась, і щодо нормативів наукового методу. Проте з'ясувалося, що нормативи експериментального методу можуть застосовуватися для перевірки різних за своїми пояснювальними принципами психологічних гіпотез (наприклад, гіпотез, що стосуються психології поведінки, з одного боку, і гіпотез, що висуваються при вивченні психології свідомості — з іншого). Найважливішою передумовою дотримання нормативів наукового методу при цьому є слідування логіці причинного висновку. В результаті експериментом почали називати не будь-який спосіб отримання емпіричних даних і не лише біхевіористські експериментальні схеми, максимально наближені до зразків природничо-наукових експериментів (згадаємо поширений у зарубіжній психології термін "методологічний біхевіоризм", на який ми посилалися вище), а всі види організації досліджень, які задовольняють певним критеріям гіпотетико-дедуктивної перевірки узагальнених психологічних гіпотез з точки зору можливості емпіричного підкріплення або спростування причинно-наслідкових залежностей, що постулюються. Встановлення експериментальних фактів почало означати отримання емпіричних даних в контрольованих умовах і можливість порівняння їх за схемами маніпулювання рівнями експериментальних факторів.
Мабуть, найбільш складною проблемою на шляху становлення експериментального методу в психології виявилася проблема встановлення критерію об'єктивності наукового знання. Ії пов'язували з використанням для аналізу емпіричних даних параметрів, доступних зовнішньому спостереженню чи безпосередньому кількісному вимірюванню (наприклад, поведінкових актів чи психофізіологічних реакцій).
Необхідність розрізнювати тип емпіричних даних і критерій об'єктивності результатів дослідження обґрунтував Б. Теплов у роботі "Об объективном методе в психологии". На той час, коли з'явилась ця робота, психологію намагалися повернути у бік використання дослідницької парадигми, яку розробляв І. Павлов, тобто максимально наближеної до природничо-наукових експериментів. Дослідження Павлова цілком відповідали критерію об'єктивності у межах тих проблем, які він вивчав. Фактично Теплов привернув увагу дослідників до специфічності психологічної реальності, яку в багатьох випадках доводиться реконструювати дослідникові на підставі ознак, які опосередковано свідчать про наявність тих чи інших феноменів. Причому це реконструювання звичайно базується на теоретичних позиціях дослідника щодо предмета досліджень. Теплов запропонував інший критерій об'єктивності результатів дослідження — відповідності обраних показників (методик) гіпотезі дослідження. Він цілком обґрунтовано стверджував, що недопустимо вважати об'єктивними тільки ті психологічні методи, за допомогою яких забезпечується об'єктивна реєстрація реакція досліджуваних на "експериментальний вплив" без свідчень самих досліджуваних.
Схильні до операціоналістських дефініцій зарубіжні експериментальні психологи фактично висловлюють сьогодні ту ж саму ідею щодо необхідності урахування специфічності психологічного знання при застосуванні експериментального методу, коли говорять про зміну дослідницької парадигми, що, на їхній погляд, нині відбувається [68, с. 57]. Вони називають це революцією проти ассоціоністської психології, на якій базувалася біхевіористська дослідницька парадигма 1940-1950 років. Цю революційну парадигму вони називають парадигмою опрацювання інформації (information-processing paradigm). Проте, підкреслюється, що ця революція відбувається не в термінах експериментальних стратегій і не означає відмови від експериментально-маніпулятивного підходу. Вони вбачають її у "домінантних дослідницьких інтересах" сучасних психологів, які відбиваються у таких термінах, як "humming mind" (активна свідомість), "innate predispositions & potentials of the people" (успадковані диспозиції й потенціал людини), "mental life" (внутрішній світ людини) [68]. Парадигма "опрацювання інформації" перебуває у контрасті з необіхевіористською парадигмою, яка так довго домінувала в психології. Структура і функції "внутрішнього світу" особистості відбиваються не тільки у конкретних актах поведінки, доступних безпосередньому сприйняттю, їх необхідно реконструювати через мову, пам'ять, думки людини. Отже, зміст емпіричної реальності змінюється, що зумовлює й появу нових понять, аналогій, методології. "Взаємозв'язок способів отримання емпіричних даних і теоретичних реконструкцій в психологічному експерименті означає реалізацію ставлення до психологічної реальності як такої, що відтворюється і моделюється" [29, с. 24].
У даному підручнику буде розглянута структура психологічного експерименту, який проводиться з метою пізнання певних явищ і їх усвідомлення. Висновки такого дослідження залежатимуть як від реалізованих планів і застосованих способів отримання емпіричних даних, так і від гіпотетичних конструктів, які застосовуються для інтерпретації даних.
На завершення цього розділу розглянемо класифікації психологічних методів, які сформувались історично в процесі становлення експериментального методу.
Для того щоб зміст і структура методів психологічних досліджень, які наводяться в різних класифікаціях, були зрозумілими, розглянемо спочатку існуючі підходи до розуміння предмета експериментальної психології.
Існують підходи, що базуються на ототожненні предмета експериментальної психології з предметом усієї наукової психології як системи знань, отриманих на основі емпіричного вивчення поведінки людини й тварин. Вони протиставляються інтроспективній, "споглядальній" психології.
Інші підходи розглядають експериментальну психологію як систему суто експериментальних методів і методик.
Крім того, експериментальну психологію визначають як теорію психологічного експерименту, що базується на загальнонауковій теорії експерименту і містить його планування та опрацювання даних на основі методів математичної статистики [21, с. 8- 18].
Найбільш узагальненим визначенням експериментальної психології можна вважати визначення, згідно з яким вона розглядається як галузь психологічної науки, що розкриває умови, закономірності, принципи експериментального дослідження психіки.
Класифікації психологічних методів
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Експериментальна психологія» автора Максименко С.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Передумови становлення й розвиток експериментального методу в психологічних дослідженнях“ на сторінці 4. Приємного читання.
