Передумови становлення й розвиток експериментального методу в психологічних дослідженнях

Експериментальна психологія

Основний внесок біхевіористів у становлення експериментальної дослідницької парадигми полягає у відстоюванні об'єктивності у вивченні аспектів поведінки, доступних спостереженню. Здобутки біхевіористів у становленні експериментальної методології в психології настільки значущі, що, на думку зарубіжних дослідників, не визнавати їх на підставі неадекватних теоретичних поглядів щодо ролі свідомості у поведінці було б не об'єктивно. їм треба віддати належне за розуміння ролі поведінки як найважливішого джерела інформації, яке має у своєму розпорядженні психолог для вивчення психіки людини. Цікавим видається твердження, що "більшість експериментальних психологів можна характеризувати як "методологічних біхевіористів" [68, с. 56]. Мається на увазі методологічний підхід до вивчення психіки, а не теоретичні уявлення про природу психічного. Цей підхід базується на переконанні, що для того, щоб психологію вважали науковою дисципліною, вона повинна аналізувати явища, які можуть бути адекватно ідентифіковані і перевірені іншими дослідниками.

Як би не відрізнялись уявлення щодо предмета дослідження у розглянутих вище школах та притаманні їм схеми психологічного мислення, те, що їх об'єднує, як стверджує Т. Корнілова [29, с. 32], є більш суттєвим, ніж це відзначається в історико-психологічних роботах. Це є єдність у розумінні шляху, який проходить психолог при реалізації експериментального дослідження від теоретичної гіпотези до гіпотези, емпірично навантаженої, від загальних уявлень про базисні процеси, що вивчаються, до засобів операціоналізації експериментального контролю, від отриманих в контрольованих умовах результатів до узагальнень, які інтерпретують причинно-наслідкові відношення між явищами. Отже, розвиток різних способів експериментування виконав у психології інтегруючу роль, на яку марно претендували окремі теорії.

Деякі дослідники історії розвитку методології психології, умовно виокремлюють в ній два періоди:

• до лабораторний, який пов'язують з дослідженнями у галузі психофізики і психофізіології;

• лабораторний, у межах якого розглядають, крім проаналізованих нами вище декількох напрямів, французький патопсихологічний і діалектико-матеріалістичний підходи, що сформувалися за радянських часів у вітчизняній психології. Засновником так званого патопсихологічного підходу був Т. Рібо, який вважав, що хвороба — "найтонший експеримент, здійснений природою за певних обставин і такими засобами, яких не має в своєму розпорядженні людина" (йшлося про дослідження захворювань, пов'язаних з ураженнями пам'яті, уваги, волі, особистості [6, с. 9]. Проте в межах такого специфічного методу він сформулював уявлення про предмет експериментальної психології, яка повинна займатися не метафізикою і обговоренням сутності душі, а виявленням законів і найближчих причин психічних явищ.

Пізніше П. Жане, учень Т. Рібо, і А. Біне розвинули ідеї цілісного підходу до вивчення людини, якому, як підкреслював Рібо, не могли відповідати ані німецький атомізм, ані англійський ассоціанізм (маються на увазі дослідження В. Вундта і його англійського послідовника Е. Тітченера).

Жане стверджував: для того щоб поширити на інших людей емпірично встановлені закономірності поведінки, необхідно не тільки залишати місце для свідомості, а й розглядати її як особливу форму виявлення психічного, що надбудовується над елементарною поведінкою, не забуваючи при описі поведінки таких явищ, як віра [6, с. 9].

Біне, який також вивчав вищі психічні функції— мислення, інтелект, зібрав величезний фактологічний матеріал про різні психічні явища практично в усіх галузях психології (загальній, патопсихологічній та клінічній, дитячій і педагогічній, психології індивідуальних відмінностей та ін.) [6].

Отже, провідні засновники експериментальної психології визнавали значущість й інших методів в психології, зокрема, спостереження, генетичного і патопсихологічного методів, які доповнювали способи здійснення ними психологічних досліджень у контекстах вирішення тих проблем, які залишались поза межами вузько усвідомленого експериментування.

Історія становлення експериментування як провідного методу наукових досліджень в психології свідчить про взаємовплив різних психологічних шкіл. Найяскравішим прикладом такого взаємовпливу у XIX столітті було поєднання в межах однієї школи структуралізму ідей німецької експериментальної психології (В. Вундт), які характеризувались атомістичним поглядом на структуру свідомості, і британського ассоціанізму (Е. Тітченер), який базувався на позиціях функціональної психології (з акцентуванням ролі процесуальних компонентів або "потоку свідомості" для вивчення закономірностей психіки людини.

У XX столітті прикладом взаємовпливу психологічних шкіл так званих Старого і Нового Світу вважають [29, с. 34] дослідницьку діяльність Курта Левіна, який після приходу до влади у Німеччині нацистів емігрував у США. Його експериментальні дослідження мотивації і цільової регуляції поведінки змінились в американський період етапом експериментування в соціальній психології. Формула К. Левіна — В = f (Р, S) поведінка (В) — є функцією особистості (Р) і оточення, ситуації (S) залишалась провідним принципом досліджень цільової регуляції поведінки [58].

Учениця К. Левіна професор Б. Зейгарник, працюючи в Московському університеті на факультеті психології, продовжила розвиток системи методів індивідуального експериментування у вітчизняній психології [25].

Ідеї французького патопсихологічного підходу до експериментування в психології з їх поглядами на хворобу як "експеримент, поставлений природою", співзвучні з роботами видатного радянського психолога О. Лурія, які набули всесвітнього визнання завдяки його блискучим дослідженням локалізації мозкових функцій. Емпіричним джерелом цих досліджень слугували спостереження за змінами психічних функцій внаслідок уражень головного мозку поранених під час Другої світової війни. Ім'я Лурія як одного із видатних дослідників у галузі експериментальної нейропсихології і патопсихології добре відоме за кордоном, зокрема в США. Другим після нього за значущістю радянським дослідником за кордоном вважають Л. Виготського, роботи якого й досі широко цитуються на Європейських та Міжнародних психологічних конгресах, їм присвячуються окремі наукові симпозіуми. Внесок Виготського в експериментальну психологію відомий менше, ніж його загально психологічна культурно-історична концепція психічного розвитку. Проте він розробив схеми дослідницьких методик так званої "подвійної стимуляції", що дає підстави, на думку Т. Корнілової [29, с. 36], розглядати його дослідження і роботи його учнів, зокрема. П. Гальперіна— автора методу "формування розумових дій", як особливий етап у розвитку експериментальної психології, хоча багато в чому ці дослідження були умовно експериментальними, або квазіексперимен- тальними.

Обидва згаданих типи організації досліджень суттєво відрізняються за структурою психологічних гіпотез та інтерпретаційних тверджень від тієї лінії розвитку експериментування, яка склалася для перевірки каузальних гіпотез. Вони передбачають орієнтування дослідника на структурно-функціональні гіпотези, включають компоненти діагностики (внутрішніх структур базових процесів) і широкий діапазон можливостей для виявлення саморегуляції в "експериментальній діяльності" досліджуваних у порівнянні із звичайними експериментальними процедурами" [29, с. 36].

Аналіз підручників з експериментальної психології, виданих англійською мовою за кордоном, показує, що, на відміну від підручників російських авторів та надрукованих конспектів лекцій українських викладачів, які містять у розділах, присвячених аналізу історії

становлення експериментального методу в психології, досить детальні й об'єктивні оцінки внеску практично всіх провідних фахівців цієї галузі знань (більшість з яких згадані і в даному розділі підручника), роль видатних вітчизняних дослідників у розвитку експериментальної психології в них практично не висвітлюється, за винятком робіт І. Павлова. Його внесок у розробку експериментальних процедур дослідження класичного зумовлення, яке в підручниках американських авторів називають "простим навчанням", був, як згадувалося вище, відзначений Нобелевською премією. Про визнання наукових здобутків І. Павлова свідчать спроби американських дослідників застосувати його методологію класичного зумовлення при лікуванні психосоматичних захворювань, наприклад, астми у дітей, неврозу анорексії та наркотичної залежності у дорослих, які наводяться у підручниках з експериментальної психології [88].

Проте не тільки заради наукової справедливості, а й для повноти характеристики історії становлення експериментального методу в психології відслідити, що першим дослідником (не тільки у вітчизняній, а й у світовій психології), який наголосив на значенні експерименту як методу наукових досліджень в психології, був М Ланге — професор Новоросійського (нині Одеського) університету, який очолював експериментально-психологічну лабораторію при філософському факультеті цього університету [6, с. 10]. Ланге експериментально досліджував психомоторику, увагу, сприймання, встановивши, зокрема, закон перцепції, в якому констатував наявність певної послідовності фаз сприймання — від менш диференційованого до більш диференційованого, зумовленої філогенетичним розвитком людини. Інтроспекція, як стверджував Ланге, не може виокремити стадії процесу, фіксуючи тільки його кінцевий результат [6, с. 10].

Суттєвий внесок у методологічну роботу з осмислення нормативів експериментування зробив російський дослідник О. Лаврський, який запропонував у 1910 році на І Всеросійському з'їзді з експериментальної педагогіки концепцію природного експерименту. Він також обговорював прийом, коли досліджувані не знають про те, що виступають об'єктами психологічного вивчення [29, с. 35]. Як підкреслює Корнілова [29], поняття природного експерименту в концепції Лазурського передбачало розрізнення таких структур організації дослідження, як спостереження і експеримент. Такий тип експерименту розглядався ним як проміжна позиція між чистим експериментом і менш чистим спостереженням. В його характеристиці передбачалася можливість "дифузних" експериментальних впливів, а також наближення до реальних умов життя і діяльності суб'єкта.

Якщо застосовувати сучасні критерії оцінювання зовнішньої валідності експерименту, що включають вирішення проблем відповідності експериментальних факторів реальним умовам, то можна констатувати, як стверджує Корнілова [29, с. 35], що Лазурський передбачив критерій класифікації експериментів, який пов'язаний з орієнтацією на типи змінних: експерименти, що "відтворюють реальний світ"; "штучні" або моделюючі експерименти і лабораторні експерименти (за класифікацією Р. Готтсданкера [18]). Проте розуміння можливості такого дослідження, як "природний експеримент" проміжного типу дослідження, не знайшло підтримки. З одного боку, психологія розвивала свої підходи до організації так званих "польових" досліджень, або досліджень в реальних умовах. З іншого боку, за поняттям "експеримент" закріпилася ціла система його нормативних ознак, пов'язаних з організацією різноманітних форм контролю при отриманні емпіричних даних і обґрунтуванні висновків з метою перевірки каузальних гіпотез [29, с. 36].

Проте у вітчизняній психології, як зазначалося вище при аналізі робіт Виготського і Гальперіна, виникли нові підходи, які відрізнялися від класичних експериментальних підходів за формами контролю, характером експериментальних впливів і співвідношенням теорії та інтерпретаційних гіпотез. За Виготським, експериментально-генетичний метод, який він протиставив у певних аспектах суб'єктивному методу класичної емпіричної психології, відкривав об'єктивні шляхи вивчення психіки [6, с. 10].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Експериментальна психологія» автора Максименко С.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Передумови становлення й розвиток експериментального методу в психологічних дослідженнях“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • КОНЦЕПТУАЛЬНА БАЗА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

  • Джерела наукового знання

  • Експериментування як метод емпіричних досліджень

  • Мова науки

  • Операційні дефініції і наукові закони

  • Теорії. Компоненти теоретичного знання

  • Теорія вищого рівня Халла-Спенса

  • Процедура наукового дослідження. Типи досліджень

  • Принципи експериментально дослідження психіки

  • ДОСЛІДНИЦЬКІ СТРАТЕГІЇ В ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІЙ ПСИХОЛОГІЇ. ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО МЕТОДУ

  • Дескриптивна стратегія

  • Приховане спостереження

  • Кореляційна стратегія

  • Маніпулятивна стратегія

  • Передумови становлення й розвиток експериментального методу в психологічних дослідженнях
  • Класифікації психологічних методів

  • ЕКСПЕРИМЕНТ ЯК ВИД ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДОСЛІДНИКА: ГІПОТЕЗИ, ВИБІРКИ, ЗМІННІ

  • Джерела формулювання наукових гіпотез

  • Психологічні і статистичні гіпотези

  • Відбір досліджуваних

  • Поняття змінної у психологічному дослідженні

  • Типи шкал

  • Залежна змінна

  • Множинні вимірювання залежної змінної

  • Типи відношень між залежною та незалежною змінними

  • ПОБІЧНА (НЕЗАПЛАНОВАНА) ВАРІАТИВНІСТЬ І СТРАТЕГІЇ ЇЇ КОНТРОЛЮ

  • Джерела побічних змінних у психологічному експерименті

  • Побічні змінні, пов'язані з суб'єктами, що беруть участь в експерименті у ролі досліджуваних

  • Побічні змінні, пов'язані з просторово-часовою послідовністю експериментальних подій

  • Стратегії контролю побічних змінних

  • Методи контролю при застосуванні міжгрупових експериментальних планів

  • Методи контролю побічних змінних, не пов'язані з плануванням експерименту

  • ПЛАНУВАННЯ ЕКСПЕРИМЕНТУ

  • Простий план для двох рандомізованих груп з тестуванням після експериментального випробування

  • Експериментальний план для кількох рандомізованих груп з різними рівнями незалежної змінної і тестуванням після випробування

  • План для двох рандомізованих груп з попереднім і підсумковим тестуванням (граничним контролем)

  • План для чотирьох рандомізованих груп з контролем ефектів попереднього тестування (план Соломона)

  • Плани для співвіднесених груп

  • Експериментальні інтраіндивідуальні плани

  • Факторні експериментальні плани

  • Категоризація факторних планів

  • Ротаційні факторні плани (схема кросіндивідуального порівняння)

  • Основні ефекти і взаємодія

  • Інші вірогідні результати досліджень за допомогою факторних планів 2x2

  • Встановлення основних ефектів і взаємодії для інших факторних планів

  • ДОЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ТА КВАЗІЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ПЛАНИ

  • Квазіекспериментальні плани

  • НЕЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ЕМПІРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

  • Планування кореляційного дослідження.

  • Інші види не експериментальних досліджень

  • ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ТА ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

  • Деякі форми графічного зображення інформації в науковому звіті (статті)

  • ОСНОВНІ ЕТАПИ ТА ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ СТУДЕНТКИ ОКСАНИ (ЗРАЗОК)

  • Огляд літератури

  • Продовження пошуку літератури

  • Формулювання гіпотези та визначення змінних і плану емпіричного дослідження

  • Практичне та теоретичне значення, методологічна основа дослідження

  • Коментарі

  • Основні психофізичні методи та їх застосування

  • Ідеографічний опис методологи розпізнавання сигналу

  • МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ "ПРОСТОГО НАВЧАННЯ" (ФОРМУВАННЯ УМОВНИХ РЕАКЦІЙ)

  • ОКРЕМІ МЕТОДИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВЕРБАЛЬНОГО НАВЧАННЯ І ПАМ'ЯТІ

  • Підходи до вивчення вербального навчання і структури пам'яті з позицій теорії опрацювання інформації

  • Вивчення особливостей тривалої пам'яті (ТП). Прийом варіювання рівнів опрацювання інформації

  • ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВАЦІЙНОЇ ДИНАМІКИ

  • ОКРЕМІ МЕТОДИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У СОЦІАЛЬНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

  • Агресія

  • Соціальна фасилітація

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ