Слово "кар'єра" означає успішне просування у сфері суспільної, службової, наукової й іншої діяльності, рід занять, професію.
Об'єктивна, зовнішня сторона кар'єри – це послідовність займаних індивідом професійних позицій, а суб'єктивна, внутрішня сторона – це те, як людина сприймає свою кар'єру, який його образ професійного життя й власної ролі в ній.
Останнім часом став зникати негативний відтінок поняття "кар'єра". Нині людину, "яка робить кар'єру", розглядають скоріше як таку, що має орієнтацію на реалізацію особистісного й професійного потенціалу. Кар'єра – це один з показників індивідуального професійного життя людини, досягнення бажаного статусу й відповідного йому рівня та якості життя, а також досягнення популярності й слави. Успішно побудована кар'єра дозволяє людині домогтися визнання своєї неповторності, значущості для інших людей, для суспільства в цілому.
У кожної людини є особистісна концепція, таланти, спонукання, мотиви й цінності, якими вона не може поступитися, здійснюючи вибір кар'єри. Життєвий досвід формує в кожної людини певну систему ціннісних орієнтації, соціальних установок стосовно кар'єри зокрема і до роботи взагалі. Тому в професійному плані суб'єкт розглядається й описується через систему його диспозицій (тут, на наш погляд, дуже продуктивна диспозиційна теорія В. А. Ядова), ціннісних орієнтації, соціальних установок, інтересів і тому подібних соціально обумовлених спонукань до діяльності. Цим поняттям в американській психології відповідає поняття кар'єрних орієнтацій. Змістовно це є те, що людина хоче реалізувати при виборі й здійсненні своєї кар'єри, це індивідуальні сполучення й послідовність атитюдів, пов'язаних з досвідом й активністю у сфері роботи протягом всього життя. Поняття кар'єрних орієнтації ми відносимо до диспозицій вищого рівня (за В. А. Ядовим), які є стійким утворенням і визначають професійний життєвий шлях людини.
На жаль, у нашій країні практично немає робіт безпосередньо з соціально-психологічних аспектів кар'єри. Тому звернемося до закордонних досліджень на цю тему.
Поняття успішної кар'єри пов'язується, насамперед, з успішним професійним самовизначенням. Однією з популярних у психології є теорія професійного самовизначення Д. Сьюпера. У ній дев'ять основних положень. Одне з них говорить: задоволеність роботою (а багато в чому й життям у цілому) залежить від того, якою мірою людина знаходить адекватні можливості для реалізації своїх здібностей, інтересів і властивостей особистості у професійній ситуації, що значною мірою визначається можливістю грати ту роль, що вважалася прийнятним на стадії професійного розвитку.
У теорії Сьюпера стверджується, що найважливішою детермінантою професійного шляху людини є його подання про свою особистість – так названа "професійна Я-концепція", що кожна людина в житті втілює в серію кар'єрних рішень. Професійні переваги й тип кар'єри – це спроба відповістити на запитання: "Хто я?". Обрана професія й кар'єрні досягнення впливають на нашу загальну "Я-концепцію" і самооцінку. При цьому дуже часто людина реалізує свої кар'єрні орієнтації не усвідомлено.
Д. Сьюпер виділив чотири типи кар'єри, які залежать від особливостей особистості, способу життя, відносин і цінностей людини. Підставою цієї класифікації є показник стабільності кар'єри.
• 1. Стабільна кар'єра – характеризується просуванням, навчанням, тренуванням у єдино постійній професійній діяльності.
• 2. Звичайна кар'єра – найпоширеніша – збігається з нормативними стадіями життєвого шляху людини, включаючи кризи.
• 3. Нестабільна кар'єра – характеризується двома або декількома пробами, причому зміна професійної діяльності відбувається після певного періоду стабільної роботи в попередній професійній сфері.
• 4. Кар'єру із множинними пробами – зміна професійних орієнтації відбувається протягом всього життя.
При характеристиці типу кар'єри береться до уваги як послідовність, частота й тривалість професійної діяльності, що обирає, так і досягнутий рівень професійної майстерності. Велика індивідуальна своєрідність усередині типів професійних кар'єр, що ми спостерігаємо в житті, багато в чому визначається особистісними особливостями.
Найчастіше під час вивчення успішної кар'єри об'єктом дослідження стають керівники. Американські дослідники виділяють три рівні кар'єри серед керівників.
I. Низова ланка керування (технічний рівень). Це рівень керівників, що перебувають безпосередньо над робітниками й виконавцями, наприклад, майстер, сержант, медична сестра, завідувач відділом і т. ін., тобто люди, відповідальні за ресурси, сировину, устаткування. їхня робота напружена й різноманітна. Половина робочого часу керівників такого рангу проходить у спілкуванні, причому найбільше з робочими або безпосередніми виконавцями, небагато з майстрами й найменше зі своїм начальством.
II. Середня ланка керування (управлінський рівень). Останнім часом саме ця ланка керування істотно зросла за чисельністю і значущістю. Велика кількість керівників середньої ланки є однією з ознак сучасної організації. До них відносяться завідувачі відділеннями, начальники цехів, декани, офіцери від лейтенанта до полковника й т. ін. Представники цієї управлінської ланки здійснюють істотний внесок у вирішення проблем організації, але характер їхньої роботи більше визначається характером роботи керованого ними підрозділу, чим організації в цілому. Середня ланка керування є своєрідним буфером між низовою й вищою ланками керування. Представники середньої ланки керування майже 90 % часу проводять у взаємодії з людьми.
III. Вища ланка керування (інституціональний рівень). Це самий нечисленний шар керівників – президент і віце-президент корпорації, генерал, міністр, ректор. Саме представники вищої ланки керування відповідають за прийняття найважливіших рішень. їхня робота надзвичайно напружена, існує величезний ризик невдачі, і як результат – особиста самотність. Робочий тиждень керівників такого ранту становить 60-80 годин, майже 70 % часу йде на засідання й зустрічі й близько 20 % – на роботу з паперами.
Які ж основні мотиви керівників у побудові своєї кар'єри? Д. Мак- Клеланд виділив три основні мотиви у виборі особистої кар'єри.
Перший основний мотив – це прагнення до влади. Ті, хто прагне до влади, енергійні, відверті у вираженні своїх думок і почуттів, не бояться конфронтації й відстоюють свої позиції. Вони вимагають до себе уваги, прагнуть до лідерства. Люди, що досягли вищого рівня керування, часто мають таку орієнтацію.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна психологія» автора Бутко М.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Планування кар'єри“ на сторінці 1. Приємного читання.
