Розділ «Частина III. Особистість у діяльності і спілкуванні»

Із задаючого приладу сигнали поступають на прилад звірення; М. О. Бернштейн позначає їх двома латинськими буквами SW (Soil Wert, що означає «те, що повинно бути»). На той самий блок від рецептора приходять сигнали зворотного зв’язку, що повідомляють про стан робочої точки; вони позначені IW (від нім. 1st Wert, що означає «те, що є»). У приладі звірення ці сигнали порівнюються, і на виході з нього виходить AW, тобто сигнали розузго-дження між необхідним і фактичним станом речей. Вони потрапляють на блок перешифрування, звідки виходять сигнали корекції; через проміжні центральні інстанції (регулятор) вони потрапляють на ефектор.

Окрім рефлекторного кільця Бернштейн висунув ідею про рівневу побудову рухів. Під час своїх досліджень він виявив, що залежно від того, яку інформацію несуть сигнали зворотного зв’язку — чи повідомляють вони про міру напруги м’язів, про відносне положення частин тіла, про предметний результат руху і т. ін., — аферентні сигнали потрапляють до різних чутливих центрів головного мозку і відповідно перемикаються на моторні шляхи на різних рівнях. Причому під рівнем слід розуміти буквально «шари» в ЦНС. Так були виділені рівні спинного й довгастого мозку, рівень підкіркових центрів, рівень кори. Кожен рівень має специфічні, властиві тільки йому моторні прояви, кожному рівню відповідає свій клас рухів.

Рівень А — найнижчий і філогенетично найдавніший. У людини він не має самостійного значення, але відповідає за найважливіший аспект будь-якого руху — тонус м’язів. На цей рівень поступають сигнали від м’язових пропріоре-цепторів, які повідомляють про міру напруги м’язів, а також інформація від органів рівноваги. Самостійно цей рівень регулює дуже нечисленні рухи, які переважно пов’язані з вібрацією і тремором. Наприклад, цокот зубів від холоду.

Рівень В — рівень синергій. На цьому рівні переробляються сигнали в основному від м’язово-суглобових рецепторів, які повідомляють про взаємне положення і рух частин тіла. Таким чином, цей рівень замкнутий на простір тіла. Рівень В бере участь в організації рухів вищих рівнів, і там він бере на себе завдання внутрішньої координації складних рухових ансамблів. До власних рухів цього рівня відносяться потягування, міміка і т. ін.

Рівень С. Цей рівень Бернштейн назвав рівнем просторового поля. На цей рівень надходять сигнали від зору, слуху, дотику, тобто вся інформація про зовнішній простір. Тому на цьому рівні будуються рухи, що пристосовані до просторових властивостей об’єктів, — до їхньої форми, положення, довжини, ваги. До рухів цього рівня відносяться всі рухи, що пов’язані з переміщенням.

Рівень D — рівень предметних дій. Це рівень кори головного мозку, що відповідає за організацію дій із предметами. До цього рівня відносяться всі гарматні дії й маніпуляції з предметами. Рухи на цьому рівні представлені як дії. В них не фіксований руховий склад, або набір рухів, а лише заданий конкретний результат.

Рівень Е — найвищий рівень — рівень інтелектуальних рухових актів. До цього рівня відносяться: мовні рухи, рухи листа, рухи символічної або кодованої мови. Рухи цього рівня визначаються не предметним, а абстрактним, вербальним сенсом.

Цілеспрямовані рухи людини є рухами вищих рівнів. Нижчі рівні грають підрядну роль, виконуючи при цьому фонові координації. Залежно від мети й смислового змісту рухового акту один із рівнів бере на себе роль ведучого, який координує дії фонових рівнів, що пролягають нижче. У русі усвідомлюється тільки провідний рівень. Вироблення рухової навички — це процес формування під час навчання й тренування рівневого складу руху, виділення провідного рівня і координація між собою всіх залучених в управління рівнів.

П. К. Анохін розглядав поведінковий акт як гетерогенне утворення, що складається з певної кількості вузлових механізмів, кожен із яких займає своє власне місце. У запропонованій ним моделі елемент або компонент функціонування повинні розумітися не як самостійне й незалежне утворення, а як елемент, ступені свободи якого підпорядковані загальному плану функціонування системи, спрямованому на отримання корисного результату.

Згідно теорії функціональної системи П. К. Анохіна (рис. 7.2), результат, потрібний у даний момент її пристосувальної діяльності, залежить від внутрішніх процесів, що протікають на стадії аферентного синтезу.

Аферентний синтез, згідно з теорією П. К. Анохіна, здійснюється при взаємодії чотирьох чинників: 1) пускової аферентації (ПА); 2) обстановкової аферентації (ОА); 3) пам’яті; 4) мотивації. Пусковий сигнал приймається за допомогою органів чуття (у вигляді відчуттів), що посилає відповідні подразнику сигнали по провідниках, що йдуть до нервових центрів — аферентним нервам. У центральній нервовій системі ці сигнали обробляються, унаслідок чого відчуття синтезуються й виникає сприйняття об’єктів і ситуацій. «Пізнання» пускової інформації відбувається за допомогою довготривалої й короткочасної пам’яті, тобто слідів від попередньої в аналогічній ситуації діяльності.

Рис. 7.2. Загальна архітектура функціональної системи поведінкового акту (за П. К. Анохіним)

Переробка в центральній нервовій системі пускової інформації необхідна для визначення значущості сигналу, тобто усвідомлення значення цього сигналу для людини. Це особливо важливо в тих випадках, коли одночасно поступає декілька сигналів і людина повинна вибрати, на які слід реагувати, а на які ні, визначити першочерговість. Допомагає здійснювати такий вибір механізм домінанти.

Пізнання пускового сигналу призводить до появи «моделі потрібного майбутнього», як говорив М. О. Бернштейн, тобто моделі того, що повинно статися під впливом стимулу.

Таким чином, аферентний синтез із урахуванням обста-новкової аферентації потрібний для того, щоб ще до початку дії, у разі відхилення системи від звичайного стану, внести поправки до звичної, закріпленої минулим досвідом реакції. Мотивація, особливо соціального характеру, або посилює реагування, або як цензор відміняє намічену дію.

Аферентний синтез призводить до отримання відомостей, необхідних для ухвалення обґрунтованого рішення: що робити, яка мета дії, завдання. Проте постановка завдання — це ще половина справи. Потрібний наступний етап управління: визначення того, як та за допомогою яких наявних ресурсів і засобів можна вирішити завдання.

Настає етап програмування дії або поведінки в цілому. Програмування рухових дій повинне передбачати параметри рухів (простір, швидкість, темп, зусилля) і хід рухів у деталях (почерговий вступ м’язів у дію). Передбачення пов’язане передусім із мозковими й психічними процесами. При багаторазовому застосуванні одного й того ж подразника в людини формується нервова модель стимулу, і вона починає передбачати появу саме цього подразника.

При імовірнісному програмуванні майбутнього реагування важливу роль відіграє біологічна мотивація. Мотиваційне збудження, що виникає на основі внутрішньої потреби, укладає у своїй архітектоніці властивості тих подразників, які призводять до задоволення цієї потреби; впливаючи на кіркові клітини, воно створює особливу хімічну «настроєність». Така настроєність клітин визначає їх реакцію, завдяки чому здійснюється активна фільтрація сенсорної інформації. Таким чином, мотиваційне збудження визначає активне використання й підбір спеціальних подразників зовнішнього світу, що сигналізують про об’єкти, здатні задовольнити початкову потребу організму. Це випереджаюче віддзеркалення результату діяльності формується на основі аферентного синтезу.

При здійсненні екстрених довільних дій особлива роль належить передбаченню дій, здійснюваних свідомо, усвідомлено програмованих. Програмування дій і діяльності з урахуванням прогнозу ситуації здійснюється в трьох можливих варіантах: за наявності повної інформації, за наявності часткової інформації і при повній відсутності інформації. Ці варіанти відповідають вірогідності від одиниці до нуля. Природно, програма досягнення мети складається з урахуванням цих трьох варіантів.

Після закінчення програмування надходить сигнал до реалізації програми й виконання самої програми (дія).

Людина повинна знати, як поетапно і в цілому здійснюється програма, й у разі відхилення від програми повинна внести виправлення, що повертають реакції системи в запрограмоване русло. Контроль за діями здійснюється за допомогою зворотної аферентації. Зворотний зв’язок — це інформація про те, що сталося або відбувається в даний момент у функціональній системі, як здійснюються дії, які їх результати. Якщо інформація про рухи поступає з дистанційних аналізаторів (зорового, слухового, тактильного), то го-ворять про зовнішній зворотний зв’язок. Якщо інформація про рухи поступає з пропріорецепторів м’язів, сухожиль, зв’язок і суглобових сумок, то говорять про внутрішній зворотний зв’язок. За допомогою зовнішнього зворотного зв’язку людина дізнається про результат досконалої дії, а за допомогою внутрішнього передусім про те, як здійснювався рух. На підставі аналізу цієї інформації вона може побічно судити й про результат дії, якщо вже має досвід зіставлення внутрішньої інформації із зовнішньою (наприклад, спортсмен тільки за м’язовими відчуттями може судити про те, наскільки вдалою була його спроба). Зовнішній і внутрішній зворотні зв’язки взаємодоповнюють один одного, хоч і відіграють різну роль на різних етапах навчання. На перших стадіях опанування рухових дій провідна роль належить зовнішньому зворотному зв’язку (зоровому і мовному), у міру формування навички все більшу роль набуває внутрішній зворотний зв’язок, оскільки підвищується роль м’язового почуття й воно може забезпечити більшу точність рухів, ніж зоровий контроль. Зворотний зв’язок включає не лише сигнали з рецепторів, розташованих у працюючих органах (ефек-торах). Головне в зворотному зв’язку — це встановлення за допомогою зворотної інформації, на якій стадії рішення задачі або досягнення мети знаходиться у даний момент функціональна система (чи людина). Знаючи це, людина може далі планувати свою діяльність. Для того, щоб це дізнатися, потрібно звірити (порівняти) інформацію, що поступає по каналах зворотного зв’язку, з інформацією, що відображає, що повинно бути. Нервові утворення, що здійснюють функцію звірення, П. К. Анохін назвав «акцептором дії». У результаті порівняння інформації виникає сигнал узгодження або розузгодження, який передається в програмуючий апарат і враховується при управлінні дією. До виконавчих органів посилається «санкціонуюча аферентація». Цей сигнал призводить або до продовження дії (якщо програма не виконана, але дія здійснюється відповідно до неї), або до зупинки (припиненню дії), якщо програма повністю виконана, або до переробки програми (якщо потрібний результат за цією програмою не досягається).