Розділ «Частина III. Особистість у діяльності і спілкуванні»

Як особливі види психомоторних процесів виділяються сенсорно-мовленнєві й ідеомоторні реакції. У сенсорно-мовленнєвих реакціях сприйняття пов’язане з мовною відповіддю на сприйняте. Сенсорно-мовленнєві, як і сенсо-моторні, мають ті ж три моменти: сенсорний, центральний і моторний. Однак центральний момент їх дуже ускладнений і протікає в другій сигнальній системі, а моторний проявляється як руховий компонент мови.

Особливе місце в психомоториці займають ідеомоторні процеси, що пов’язують уявлення про рух із його виконанням. Суть цих процесів полягає у формуванні автоматизмів і навичок під час опанування професійної діяльності. Передбачається, що будь-яка діяльність пов’язана з набуттям певних рухових навичок, без яких успішне виконання професійних обов’язків неможливе. Процес перетворення уявлення про рух у навичку з наступним успішним виконанням цього руху є ідеомоторним процесом.

Слід зазначити, що розробка проблем психомоторики дала свої позитивні результати, які широко використовувалися в спорті, військовій справі, професійному навчанні.

Проте в процесі розвитку психології стало зрозуміло, що рух як компонент діяльності має набагато складнішу організацію, ніж сенсомоторний процес. Причому найголовніший недолік психомоторики полягав у тому, що руховий акт розглядався як реакція у відповідь на сенсорний сигнал. Дія, як ми знаємо, завжди усвідомлена, тобто знаходиться в полі нашої свідомості, контролюється ним. Ми, за винятком окремих випадків, усвідомлюємо те, що робимо. Ураховуючи, що свідомість завжди активна, ми маємо право припустити, що свідомий рух і діяльність у цілому активні, а не реактивні, як це трактується в межах психомоторики. Джерелом людської активності й діяльності є не умови зовнішнього середовища, а психіка людини, її потреби та мотиви.

Звичайно, не можна заперечувати, що сенсомоторних процесів не існує. Вони присутні в діяльності людини, але вони не в змозі пояснити всі механізми свідомих рухів. У їх трактуванні відсутній найголовніший компонент психіки людини — свідомість. Швидше за все, сенсомоторні реакції — це окремий варіант автоматизмів, і не більше. Усе це стало ясно в процесі розвитку психології. Було знайдено точніший опис фізіологічних і психічних механізмів рухів, що дозволяє нам сьогодні говорити не про психомоторику, а про психологію побудови рухів.

---

7.2. Механізми організації рухів 

---

У психології встановлено, що будь-яка людська діяльність існує у формі дії або ланцюга дій. Отже, центральною ланкою психологічної структури діяльності виступає рухова дія, базальним компонентом якої є «живий рух».

Живий рух, за М. О. Бернштейном, — це активний функціональний орган, який розвивається, що має структуру, яка диференціюється на деталі, і власну біодинамічну тканину. Орган, який не можна редукувати до матеріального субстрату руху.

Живий рух повинен мати певні життєві функції, для характеристики яких М. О. Бернштейн використовував поняття «рухове завдання». Завдання «побудови руху» в унікальній предметній ситуації є фантастичним за своєю складністю. Щоб вирішити її, тіло, що має психіку, вимушене якимсь нераціональним шляхом осягнути складну фізику (статику, динаміку, кінематику) конкретної предметної ситуації й погоджувати її з тілесною біомеханікою.

Рішення подібних завдань вимагає формування функціональних органів, в тканину яких вплетені когнітивні, емоційно-оцінні компоненти, які М. О. Бернштейн співвідносив із «моделями потрібного майбутнього». Живий рух у концепції М. О. Бернштейна — це не реакція, а акція, не відповідь на зовнішнє подразнення, а рішення задачі.

Численні дослідження показують, що у функціональну структуру дії входять когнітивні компоненти: 1) план-програма майбутньої дії; знаходиться перед власне виконавчим компонентом дії; 2) контроль, що пов’язаний зі схемами пам’яті; знаходиться після нього й завершує рух.

Функціональна структура живого руху має характеристики простору, часу й предметності. Предметність, не будучи рухом, надає йому сенс, управляє його протіканням, ініціює його, регулює просторово-часові характеристики, нарешті, перериває або припиняє його.

Зазначені характеристики визначають собою те, що було названо внутрішньою картиною руху, або внутрішньою моторикою, тобто моторикою, що не входить до складу зовнішніх рухів, що безпосередньо виконують цей руховий акт. Внутрішня моторика — це уявлення суб’єкта про простір можливих дій або можливі способи дії в тій або іншій ситуації. Формування внутрішньої моторики — це початок формування внутрішнього плану діяльності.

Складні рухові дії й виконавчу діяльність порівнюють з «розумною роботою». У психології їх описують у таких термінах, як сенсомоторний, або практичний інтелект. Дія може бути зовнішньою, виконавчою і водночас когнітив-ною, інтелектуальною, розумною. Дія може бути внутрішньою й зовсім не обов’язково розумною, доцільною.

Дія, у цілому, і рухи, що складають її, повинні мати чутливість. Існує загальне правило формування дії: для того, щоб стати керованою, вона має бути такою, що відчувається. Процеси побудови дії й управління нею засновані на двох видах чутливості: чутливість до ситуації й чутливість до виконання. Оцінка ефектів вказаних видів чутливості — це, по суті, початок оцінки рефлексії ситуації, узятої не самій по собі, не абстрактно, а у відношенні до власних можливостей дії в актуальній або майбутній предметній дійсності. Дія містить у собі не лише елементи реактивності й чутливості, але також і елементи пам’яті, передбачення й оцінки. Без передбачення, тобто без мети, вона не може початися, без пам’яті вона не може закінчитися, без оцінки та контролю вона лише випадково може бути ефективною.

Складні стосунки між програмуванням рухів і зворотними зв’язками в їх регуляції привели дослідників до необхідності формулювання цілісних концепцій управління рухами.

Згідно з теорією М. О. Бернштейна, яка досить повно та послідовно описує процеси регулювання великого класу рухів, в основі управління рухами — не пристосування до умов зовнішнього середовища, не відповіді на зовнішні стимули, а усвідомлене підпорядкування середовища, його перебудова відповідно до потреб індивідуума.

Досліджуючи мікроструктуру рухів за допомогою розробленого ним методу кіноциклографії, М. О. Бернштейн відкриває їх здатність реагувати як на нюанси умов виконання дії, так і на коливання власної структури. ця здатність пояснюється механізмом сенсорних корекцій.

На рис. 7.1. представлена блок-схема координованого управління руховим актом.

Рис. 7.1. Схема рефлекторного кільця М. О. Бернштейна

Кільце функціонує таким чином. У програмі записані послідовні етапи складного руху. У кожен момент відпрацьовується якийсь її етап, або елемент, і відповідна спеціалізована програма спускається в задаючий прилад.