Розділ «1. Щільно заплющені очі»

Та хоч би хто завдав останнього удару (і хоч би як розділяли між дослідженнями ринг), достеменно відомо, що з усіма нами, коли ми кладемо голови на подушки, відбувається дещо схоже.

Не дай мені впасти

Щоб проаналізувати, що саме відбувається з нами, коли ми спимо, дослідники зосередилися на трьох аспектах. З одного боку, щоб вимірити мозкову активність, вони застосували електроенцефалограми (ЕЕГ): за допомогою липкої маси до волосатої шкіри люб’язних волонтерів прикріпили електроди й під’єднали їх до комп’ютера, що фіксував електричні сигнали, які подавав мозок, поки ті спали. Водночас за допомогою електроміограми (ЕМГ) виміряли м’язовий тонус: процедура схожа на попередню, тільки електроди розміщуються на м’язах різних частин тіла. І нарешті, за допомогою електроокулограми (ЕОГ) виміряли рухи очей.

Після численних вимірів чи, сказати б, після тривалого дослідження волонтерів (або, висловлюючись більш професійно, об’єктів експерименту), які — оповиті дротами — погодилися спати в лабораторії, вчені виявили, що вві сні ми проходимо через різні фази, які циклічно повторюються впродовж ночі (або дня, залежно від звичок кожного).

Коли Льюїс Керрол у 1865 році написав «Алісу в Країні див», навряд чи він міг уявити, що від самого початку твору досить точно змальовує різні моменти спання. Аліса йде за дивним кроликом у камізельці й майже непомітно для себе починає повільно падати. Вона падає, падає, падає, аж поки відчуває, що спить і їй починає снитися сон. Якщо вам цікаво, що сталося далі, прочитайте книжку або подивіться одну з її екранізацій. Ви маєте багатий вибір: після першої, 1903 року, нова версія з’являлася приблизно кожні десять років.

Натхненні чи ні англійським письменником і математиком, дослідники подібно до цього описали фази сну. Під час першої ми можемо відчувати, нібито падаємо. Наші очі рухаються повільніше, а м’язи всього тіла розслаблюються. Під час другої очі нерухоміють, а хвилі, які посилає наш мозок, робляться повільнішими, хоча виявляють довільні піки активності. Впродовж цієї фази наш сон неміцний: нас легше розбудити й часто ми навіть заперечуємо, що спали.

Щойно падіння припиняється, ми поринаємо в глибокий сон. У третій та четвертій фазі нас важче розбудити, а коли це вдається, ми дещо ошелешені та сонні. Як побачимо в останньому розділі, в такі моменти деякі нещасливці йдуть трохи прогулятися, інші здатні промовляти цікаві й викривальні монологи. Потім наш сон входить в особливу фазу, що дістала назву REM (абревіатура від rapid eye movement — швидкі рухи очей)[15].

Очі, що не бачать, але рухаються... Та ще й як!

У REM-фазі очі роблять саккадичні (так називають дуже швидкі та різкі) рухи й активізуються чимало зон нашого мозку, які в попередніх фазах були притлумлені, як, приміром, деякі зони, пов’язані з пам’яттю й емоціями. В цій фазі також виробляється особливий тип хвиль, подібних до хвиль у стані неспання, і в цей же час існує більша вірогідність, що нам снитимуться сни.

Це відкриття REM-фази відбулося 1953 року, вірніше, тільки 1953 року, і ним ми завдячуємо двом науковцям Чиказького університету. Насправді все почалося набагато раніше, коли такий собі доктор Натаніел Кляйтман[16] спробував пояснити, як ми спимо, й у 1939 році надрукував книжку, що окреслила дослідження цієї проблеми: Sleep and Wakefulness («Сон і неспання»). Однак Кляйтман, як більшість учених, працював не сам. Йому допомагали двоє учнів, які невдовзі довели, що вони такі ж або й більш блискучі дослідники, ніж їхній учитель: Юджин Асеринський[17] та Вільям Демент[18].

Асеринський годинами не виходив з лабораторії й так довго спостерігав людей, які спали там в ім’я науки, що помітив, що в певний момент їхні повіки рухаються дуже швидко, а в активності очей існує певна послідовність. Він розповів про своє відкриття Дементові, який за допомогою ЕЕГ (та будячи волонтерів, щоб запитати, чи їм щось снилося) довів, що ці рухи пов’язані з появою снів, і запропонував визначення різних фаз сну.

А куди рухаємося ми після REM? Ми повертаємося або майже повертаємося до початку: замість падати знову, ми переходимо безпосередньо до другої фази. Все це відбувається протягом обмеженого часу — стільки, скільки триває футбольний матч. Від тієї миті, коли ми заплющуємо очі, й до входження в чарівний світ REM, що розчиняє перед нами двері в незнані виміри, минають дев’яносто хвилин. Ті, кому не до вподоби один із найкращих у світі видів спорту, можуть використати цей час, аби трохи поспати, замість критикувати нашу пристрасть до видовища, під час якого двадцять двоє солідних панів бігають за одним м’ячем.

З плином часу все поліпшується (або погіршується, залежно від змісту наших сновидінь). Кожна наступна REM-фаза триваліша, а час міцного сну скорочується, аж поки майже зникає. І нарешті — оскільки все має свій кінець — ми прокидаємося.

REM або не-REM — ось питання

Немає нічого кращого, ніж після виснажливого дня прийти додому, де на нас чекають з вечерею, а поївши, впасти в ліжко на м’який і пружний матрац. Звичайно, потрібна ще й дуже зручна подушка. Але чого ми не підозрюємо, так це того, що, поки наші очі заплющуються, в нашому тілі починаються зміни.

Холод, який ми часто відчуваємо серед ночі, спричинений тим, що під час фаз, які передують REM, тобто не-REM-фаз, температура нашого тіла лише трохи нижча за його температуру, коли ми не спимо. Натомість, коли ми входимо у REM-фазу, температура досягає свого мінімуму, і через те ми починаємо смикати ковдру, щоб краще укритися. У цей визначальний період сну ми також дихаємо більш часто й уривчасто.

Існують і інші відмінності між обома фазами. В серцево-судинній системі відбуваються зміни кров’яного тиску та серцевого ритму: ці перемінні величини більшають у різні моменти REM-фази і коли ми прокидаємося, й зменшуються у не-REM-фазі. Те саме відбувається з роботою симпатичної нервової системи, яка — хоч би скільки жартів це викликало — підтримує нас у стані боротьби-втечі, що дозволяє бути більш пильними, бігти швидше чи викликає приплив сил у критичних ситуаціях.

З іншого боку, під час не-REM-фази наш мозок одержує менший приплив крові, а у REM-фазі він такий самий, як і тоді, коли ми не спимо. Разом з тим певні зони, пов’язані з емоціями та процесом бачення, одержують більше крові впродовж REM-фази.

Так само й секреторна діяльність наших гормонів різна, залежно від часу дня та різних фаз сну. Приміром, тиреоїдний гормон вивільняється, коли вечоріє, а гормон, який відповідає за ріст, робить це через кілька годин після того, як ми засинаємо. Через це дехто пов’язує низький зріст із перериваннями четвертої фази сну (частини глибокого сну), що відбувалися в дитинстві. Відтак куцани мають, на що скаржитися... а бабусі — чудову причину відправляти дітлахів до ліжка.

Коли ми спимо, чимало перемінних нашого тіла діють так само, як і під час неспання, однак природа позбавляє нас зайвих незручностей, бо рухи тіла блокуються і не дозволяють видінням нашого могутнього розуму втілюватися в реальному світі. Таким чином ми можемо спокійно бачити вві сні, що біжимо виснажливий марафон чи граємо го­ловну роль у фільмі «Хлопець-каратист», не наражаючись на небезпеку покалічити людину, яка спить з нами (або самих себе).