Розділ «Т V ^^ <»

Кривда ускладнює акліматизацію в мирному житті. Простіше акліматизація проходить у людей зрілих, які повертаються до сімей, до своїх професій, а часто - до попереднього місця роботи, де їм якраз дуже й дуже раді. Набагато гірше акліматизуватися молодикам і дівчатам, що вже посмакували війною.

З одного боку - вони встигли вправно опанувати професію солдата, найкращім доказом цього є те, що вони - живі. З іншого - в мирному житті ця професія не потрібна, треба все починати спочатку на умовах, однакових з тими, хто не воював.

У нас модно говорити про відповідальність суспільства перед ветеранами, мовляв, воно мусить докласти зусиль, аби ветеран не впав у пияцтво, наркоманію та кримінал. Очевидно й інше: кожна людина - сама коваль свого щастя, молодий ветеран сам мусить усвідомити, що воював він в тому числі за те, аби в тилу про війну не відали. У мирному житті завжди можна реалізуватися в політиці або бізнесі - екстриму не набагато менше. Або можна просто збудувати сімейний затишок.

То чи змінює людину війна? Так, змінює. Людина стає більш зосереджена, більш зібрана, більш готова до миттєвої мобілізації сил і адекватної реакції на небезпеку. Простіше кажучи, змінюється людина так само, як унаслідок будь-якого тривалого сильного стресу, як то, потужної природної або техногенної аварії, ще — довгого захоплення екстремальними видами спорту. І змінюється далеко не завжди на гірше.

ЗОЇ

З власного досвіду - довелося бачити ветерана, що пройшов бої під Дебальцевим і потім на повному серйозі розповідав новобранцям, що треба поважати противника і не забувати, що з того боку - такі самі люди, бо найстрашніше - це озвіріти самим.

Умовно, сказати можна гак. За винятком клінічних випадків розладу психіки (ними мусять займатися фахівці у відповідних установах) війна не міняє людину цілковито, вона загострює ті почуття і розкриває ті сторони людської суті, які були в людини ще до війни, але з тих чи інших причин або не мали нагоди розкритися, або були придушені вихованням та громадською думкою.

Проблема не у війні - проблема у людині. П'яниця, що істерично горлає: “Я за вас воював!”, не від болі мучиться - він знайшов дивовижне виправдання своєму алкоголізму, бо п'яницю як такого - цуратимуться, а алкоголіка-ветерана - жалітимуть.

Тип, який з криком: “Я за тебе кров проливав!” лізе в бійку, -насправді завжди мав важкий характер і бажав кулаками доводиш свою перевагу. Але з дрібного хулігана в громадській думці тепер він перетворюється на жертву війни.

Більшість же ветеранів бажають лише повернення до звичайного мирного життя і сімейного затишку. Будь-якій нормальній людині війна огидна за своєю сутністю. Тож, здобувши демобілізацію, колишні солдати із задоволенням повішають запилені кітелі у шафи і повернуться до мирних професій, лише час від часу згадуючи про війну, у першу чергу - як біль за загиблих товаришів.

Ситуацію також погіршує певне панібратство між солдатами і їхніми командирами. Тож там, де в підрозділі худо-гірко діють дисциплінарні покарання, в добровольчому батальйоні залюбки можна опинитися зі своїми проблемами та кривдниками сам на сам.

Чи міняє світогляд людини і її звички тривале саме лише перебування в таких умовах? Судіть самі.

Виклик четвертий. Біапсі ир апсі Ті§ітІ!

Спеціально не торкнувся теми побуту, бо якими б не були умови в навчальній частині - фронт перевищить всі сподівання. Кімната на 15 кв. м, без жодної шафи, в якій водночас мешкатимуть 8-12 бійців із зимовим обмундируванням, зброєю та смердючими ногами, зимою виглядає санаторієм порівняно з холодним, обкладеним гіллям наметом або промоклим бліндажем.

До честі командування - воно всіляко намагається побутові умови солдатів поліпшити, як, наприклад, коли бійці служать на передовій змінами (умовно, тиждень на передовій, два - в тилу на відпочинку), або коли будують капітальні бліндажі (траплялося побачити зариті в землю вагони), але проблеми є, і проблем чимало. Особливо тяжко в побутовому питанні стає під час активних воєнних дій.

Взагалі, треба зазначити, що “потрапити в АТО” - ще не означає “потрапити на передову, під ворожий вогонь”. Значна частина особового складу несе службу на блокпостах у тилу, в тилових частинах забезпечення та при штабах. Різноманітні технічні частини на передовій постійно не перебувають і потрапляють туди час від часу, за потребою або за наказом командування.

Тож умови проживання однакові далеко не у всіх. Чим дальше від фронту - тим більше у бійців з'являєт ься ненав'язливого комфорту, на кшталт теплих приміщень і гарячої води. Проте випадки, коли бійці, що стоять на тиловому блокпосту, просяться на передову, -не рідкість.

Кожен повертається з війни своєю дорогою. Вона веде через життєві перехрестя, знайомі ветеранам бойових дій.

Звертає на себе увагу переосмислення тими, що воювали, свого особистого життя. Деякі дружини ветеранів говорять, що на війні їх другі половинки стали холодними, бездушними і недбайливими людьми. Емоційні проблеми перш за все відбиваються на сімейному житті. Серед тих, хто одружився до армії і відразу після війни, з цієї причини зазначають велику кількість розлучень. Не у захваті від поведінки тих, хто повернувся, й інші представники рідні.

При найближчому розгляді виявляється, що родичі більше ветеранів живуть очікуванням, що тепер їх життя різко зміниться в кращий бік. Як ні дивним покажеться, вони краще за ветеранів знають, які пільги надаються тим, що воювали. Ці знання черпаються не із законів, а з розповідей «хороших знайомих». Деколи у всіх своїх життєвих негараздах і невлаштованості звинувачують ветерана і вимагають добитися розв’язання існуючих проблем. Починається розвиток стресу.