Розділ «Т V ^^ <»

Чи в тих умовах була змога прийняти розумне (не “найкраще”!) рішення?

Чи реалізував ти свій намір?

Чи могло б бути ще гірше?

Твої помилки не застерегли від чогось гіршого? В який спосіб?

Якщо б це сталося знов, що б ти зробив, сказав, якби повів себе інакше? (Можна зробити “візуалізацію” “виправленої версії” події).

Якщо б так зробив твій син, донька, коханий, приятель, то як би ти себе почував? Що би ти йому/їй сказав? Як би втішив, вибачив, зрозумів?

Результат від даного підходу може бути різний - від лише зменшення інтенсивності переживання провини до повного вивільнення від цього почуття. На це впливають наступні фактори: трагічність події (наприклад, велика кількість загиблих), значимість стосунків із іншими учасниками ситуації (як до нього ставляться бойові товариші? чи має він підтримку від родичів?), час, що минув від цієї події (як давно це трапилося?).

Важливо пам’ятати, що кожен військовослужбовець як людина унікальний, тому даний підхід може спрацьовувати не для всіх. А у випадку, якщо робота командира зі стабілізації морально-психологічного стану військовослужбовців у випадках втрат бойових товаришів не дає відчутного результату протягом початкового етапу реакції, необхідно забезпечити можливість надання людині, що переживає гостру реакцію втрати, кваліфікованої консультації та допомоги фахівцем-психологом.

Ознаками стабілізації морально-психологічного стану людини, яка пережила гостру реакцію втрати, можна вважати здатність адресувати більшу частину емоцій не загиблому, а новим враженням і подіям життя, здатність говорити про загиблого без сильного болю. Сум може залишитися, він природний, коли воїн говорить або думає про загиблого побратима, але ця емоція спокійна, «світла». Зцілення наступило, коли воїн, що пережив втрату, знову здатний вести нормальне життя і виконувати службові, у тому числі бойові, завдання. Він адаптувався до нових життєвих реалій, проявляє інтерес до життя і може функціонувати у військовому колективі адекватно до свого соціального статусу і особливостей характеру.

2.12. Тягар війни

Про те, що перебування у зоні бойових дій вносить зміни у світогляд і звички людини (в народі кажуть “вивертають мозок”, або “зносять дах”) - відомо давно. Ознаки синдромів - підвищена агресивність, нездатність акліматизуватися у мирному житті і як похідне - алкоголізм і наркоманія тощо.

Проте відомо й інше, велика кількість людей, які пережили війну, після повернення до дому спокійно включилися у мирне життя. Це явище й зараз можна побачити на багатьох заводах і підприємствах, коли працівники, які зовні наче й мухи не скривдять, на День воїна-інтернаціоналіста вбираються в “афганки” з бойовими орденами, що свідчать про їхнє вельми відчайдушне минуле.

Невже війна лишає відбиток не на всіх? Чи різних людей вона міняє якось по-різному, а когось не міняє взагалі? Насправді все набагато складніше, і аби розібратися в явищі, треба зрозуміти, які виклики чекають на людину в умовах війни.

Виклик перший. Уои'ге іп іЬе аптту по\¥.

Війна - це в першу чергу армія. З усіма її неприємними для цивільних осіб нюансами, як то - казармою, армійським грубіянством, не завжди зрозумілими обрядами та бюрократією.

Річ очевидна для людини, яка служила в армії раніше і яка може стати неприємним сюрпризом для тих, хто “не служив”, -армія не визнає індивідуалістів. У цивільному житті всі ми маємо якийсь суспільний статус, положення серед друзів, амбіції та самоусвідомлення. Армія ж вимагає стати “пересічним солдатом”, завдання якого - чітке виконання наказів командирів.

Усі попередні здобутки і досягнення людини не мають ніякого значення. Сусід по ліжку може не мати вищої освіти та власної машини, та якщо він швидше збирає автомат і його ліжко застелене рівніше - вам ставитимуть його у приклад.

Протилежна ситуація - інший сусід, навпаки, гірше за вас виконує нормативи і забуває чистити берці, то чому ж йому все сходить з рук, а вам ні? А тому, що він уже має бойовий досвід і тим цінний для командира, бо під ворожим вогнем ви, цілком можливо, впадете в ступор, а він - ні.

Окрема тема - армійська єдиноначальність. В цивільному житті все, що нам не подобається, стає предметом для дискусії. В армії не так. Не надто грамотний сільський парубок із сержантськими погонами має над вами повну владу, і його накази не обговорюються.

Війна не міняє людину цілковито, вона загострює ті почуття і розкриває ті сторони людської суті, які були в людини ще до війни

Звісно, не скрізь (особливо на передовій) все так, дисципліна в різних частинах підтримується по-різному, але тяжіє армія саме до такого стану речей. Абсолютно логічний, на вашу думку, вчинок може викликати нарікання командира та зовсім протилежний наказ - і доведеться виконувати.