Розділ «Т V ^^ <»

- зацикленість, довготривале зосередження виключної уваги на образі загиблого.

Це абсолютно нормальні реакції на загибель побратима, тривалість яких може бути від кількох годин до тижня іноді двох. Саме на цій фазі людина найбільше потребує підтримки та уваги, часто просто присутності поруч і можливості бути вислуханим. При цьому необхідно пам’ятати, що така реакція на загибель бойового товариша є нормальною, і з часом вона пройде, якщо підтримка побратимів і командирів поєднуватиметься з поступовим поверненням до повсякденної діяльності, застосуванням вправ саморегуляції, спілкуванням з бойовими товаришами, а також бесідами з капеланом чи психологом. Командиру при цьому не потрібно боятися також проявити себе звичайною людиною зі своїми почуттями.

Нерідко у випадках втрат бойових товаришів у військовослужбовців може виникати сильне почуття провини, якщо у них є уявлення і переконання, що саме вони могли запобігти загибелі побратима. Йдеться саме не про факт провини, а про суб’єктивне переживання надмірного почуття провини, що з часом, якщо не запобігти наростанню депресивного стану, може стати причиною навіть суїцидальної дії. Такий тип почуття провини ще називають «винуватий у тому, що вижив».

Серед інших причин виникнення надмірного почуття провини можна виокремити:

- допущення помилок у виконанні бойового завдання, що призводить до смертей бойових товаришів та серед місцевого населення;

- фактичне вбивство противника;

- несвоєчасне реагування на бойову обстановку;

- об’єктивні фактори неможливості виконати завдання тощо.

Серед джерел виникнення надмірного почуття провини

можна виді пити невід повідність уявлень військового про те, як він повинен був діяти в бойовій ситуації та як діяв насправді. Наприклад, під час контактного бою з противником військового охопив панічний страх, через що він залишив свій сектор стрільби відкритим, хоча до цього був впевнений, що зможе діяти, як необхідно.

Етапи проживання горя або прийняття неминучого.

За Е. Кюблер-Росс, закономірно людина проходить п’ять етапів проживання горя/прийняття неминучого:

1) заперечення реальності;

2) злість та пошук винуватого;

3) пошук компенсації;

4) депресія;

5) прийняття.

У даному випадку почуття провини — це форма переживання закономірної стадії злості та пошуку винуватого в тому, що трапилося.

Нашим головним завданням у роботі з надмірним почуттям провини - не допустити його наростання до депресивного стану та суїцидальних дій, знизивши інтенсивність переживання та пошук альтернативних бачень.

Є закономірне правило - якщо військовому напряму казати про те, що він не винен, навіть якщо для більшості це є очевидним та раціональним, то це не дає ніяких результатів, так як почуття провини - це сфера почуттів, і закони логіки не діють. Тому важливий принцип роботи з провиною: працювати опо