Розділ «Т V ^^ <»

Людина випробовує раптовий гнів і може вибухати не тільки в стресовій, але і просто в напруженій обстановці. Ветеран війни - не виключення з правил. Він намагається вирішити побутову проблему і як приклад причетності до державних справ згадує свою участь у війні. У відповідь звучить фраза чинуші від державної влади: “Я вас туди не посилав”. У клерка не вистачає інтелекту зрозуміти вимовлений підтекст: “Я не за тебе”. У ветеранів війни на рівні підсвідомості залишився досвід бойових зіткнень. У бою працює просте правило: «Хто не з нами, той проти нас. Він - ворог». Для перемоги ворога треба знищити і обеззброїти. Ще пара хвилин такого задушевного діалогу, і чиновник, в кращому випадку, відбувається легкими травмами, а про ветерана говорять: “Дах поїхав”. Та ні ж! Чинуша сам дав команду: “Я ворог, знищ мене”. Саме для цього і вводить на війні нормальний командир психологічну установку, що в мирному житті немає ворогів, а є “виродки”. Як результат - нерозуміння з боку оточуючих конфліктів, що почастішали, з'являється ризик нового стресу.

У ветеранів в стані стресу унаслідок свого попереднього бойового досвіду підвищена чутливість до речей, що нагадують війну. Вона виникає зазвичай під впливом подій, що мають схожість з різними символами війни, включаючи і святкування її роковин. Багато епізодів є свого роду повтореннями, що нагадують бойовий досвід і викликають неприємні асоціації (пролітаючий вертоліт, петарда, що вибухнула, інформація про війну). Бойовий рефлекс, що спрацював, повинен насторожити, це перша ознака, що ветерана “загнали в кут”. Коли людині заважають “повернутися з війни”, у неї з’являються й інші проблеми.

Найчастіший варіант переживань - нічні кошмари, що повторюються. Для цих сновидінь характерні: відчуття безпорадності, самоти в смертельно небезпечній ситуації, переслідування ворогами з пострілами і спробами убити, відчуття відсутності зброї для захисту. Подібні сни нерідко є частиною загальних сновидінь про війну. Виділяються наступні варіанти порушення сну: трудність засипання, поверхневий сон, раннє пробудження, відсутність відчуття відпочинку після сну.

До важливих чинників ризику відносяться особистїсні особливості людини, включаючи наявність алкогольної або наркотичної залежності. Вони дуже сильно знижують здатність людини до подолання стресових переживань.

На будь-якому етапі нового стресу спостерігається туга з приводу втрати товаришів з гострим емоційним болем і бажанням повернутися на війну. Дратівливість, лють, гнів стають проявами підвищеної збудливості. Вони можуть перерости в тягу до насильства. Накопичена психічна депресія здатна виплеснутися суїцидом (самогубством).

Війна при всіх її негативних проявах дає можливість позбавитися від страху і невдач. Саме після м’ясорубки боїв народжується віра в те, що найгірше залишилося у минулому.

Відбувається переосмислення життєвих поглядів, йдуть постійні порівняння. До війни і після неї. Там, на війні, і тут, в тилу. Ветеранові війни треба звикнути до нових реалій життя, що так швидко стала для нього незнайомою. У нього на перший план виступає справедливість, він відчуває себе таким, що належав до категорії людей, що пізнали ціну людського вчинку. Все, що йому необхідно на перших порах, - шанобливе відношення.

Повернувшись додому, боєць починає подолання наступного ступеня зростання. В середині 40-х минулого століття з війни поверталися переможці. Вони не тільки підняли Батьківщину з руїн, але і створили заділ для майбутнього своєї країни. Цьому допомогло шанобливе ставлення до тих, хто захистив країну від ворога.

Потім з “гарячих точок” приїжджали ветерани, оточені “обітницею мовчання”. Суспільство в Радянському Союзі не могло зрозуміти, заради чого гинули його захисники. В середині 80-х років з'явилися статті “про понівечені долі й обпалені душі”. Потім відбулося найстрашніше: ветеранів назвали “цинковими хлопчиками”, затаврувавши “афганським синдромом”. Знайшлися “фахівці”, що поставили знак рівності між ними і ветеранами війни у В'єтнамі. Тільки вони упустили деякі деталі.

Спробуйте згадати, що ветерани Великої Вітчизняної війни -“цинкові хлопчики” “втраченого покоління”, що поголовно потребують тривалого лікування у психіатрів. Гадаю, із швидкістю кур'єрського поїзда в “дурку” потрапите ви, а не вони.

У гонитві за модним «в'єтнамським синдромом» переплутані причини і наслідки. Недавно в поважному виданні прочитали висновки одного медичного фахівця: “Більшість учасників бойових дій, як з'ясувалося, незалежно від часу і місця отримання поранення, каліцтв, травм і захворювань, пов'язаних з виконанням службового обов'язку і наявності інвалідності, мають чітко виражені наслідки перенесеної психоемоційної травми”. Дядечко, де і коли після автомобільної аварії ви стрибатимете від щастя з відірваною рукою або ногою? Сумніваємось ми, проте, що таке місце є на наший планеті, але ви фахівець, так давайте проведемо експеримент на вашому тлінному тілі. Не бажаєте отримати Нобелівську премію?

Молодий, покалічений війною солдат потребує допомоги, в протезах і моральній підтримці, а не в словесному лушпинні про посттравматичні синдроми! Може, краще спершу направити гроші на розвиток протезування, а не на розвиток теоретичної психології без щонайменших ознак логіки?

Що ж виходить? А то, що тільки бездушшя суспільства та уряду не дають можливості ветеранам розкритися в конкретних справах, доводять до суїцидів сотні з них, втраченими виявилися перспективні люди.

Теорія посттравматичних стресових розладів наполегливо насаджується в наший країні. Таке враження, що у самих теоретиків «знесло дах». Вихопивши з бойових зведень епізоди з великими втратами, “фахівці»” міркують про стрес і сортують військовослужбовців за умовними категоріями. Результати, що потім вийшли, як сенсаційний матеріал мусуються в пресі і на телебаченні. Панове від психології і журналістики, що так дбайливо “пропагують теорію”, не помічають простих речей. Вони закладають негативні установки і готують свою армію до чергових жертв.

За їх міркуваннями, якщо у вас не «поїхав дах», то це тільки питання часу. Тут би якраз, звичайно, навести список різних державних діячів, політиків, письменників, артистів тощо, хто після бойової служби залишився “нормальним”, та, боюся, сторінок журналу не вистачить. Так, наший Батьківщині довелося взяти участь у багатьох війнах за всю свою історію. Тільки ще пращури знали просте правило: “Після війни допоможи сиротам, пораненим і працюй на благо суспільства”.

В обласних центрах створені реабілітаційні центри для ветеранів війни. Практична медицина підходить до проблем ветеранів по-іншому. Тут воїнів не ділять по “важливості” минулих боїв, і ніхто не обіцяє їм “лагодити дах”. Перш за все організовується лікування ран, а паралельно з цим ведеться робота із зняття бойового стресу. Людям допомагають “повернутися з війни”, пояснюють і вчать, як уникнути озлобленості і негативних реакцій тим, хто не пройшов дорогами битв. До речі, тут учать спілкуванню з ветеранами також їх рідних і близьких.

Ми звикли оцінювати людину на вигляд. Хто старше за віком, той і розумніше. Ось і пояснюють медики, що день за три - це не тільки оцінка тяжкості війни, але і свого роду віковий ценз. Ти, хто пройшов війну, за своєю психологією стають на п'ять-десять років доросліше за однолітків. Вони не завжди припускають поблажливий тон, тому що пережили війну і бачили те, що багато хто знає тільки із книг про неї.

Медики, що надають допомогу ветеранам воїни, вимушені дотримуватися офіційної термінології. Вони націлені на роботу, а не на з'ясування відносин з “фахівцями-теоретиками”. Проте і в сфері теорії з'являються люди, що критично аналізують напрацювання останніх років. Вони бачать бойові стреси, які треба знімати у військовослужбовців відразу після бою. Очікування нервового зриву після повторних стресів вже в мирному житті -це бездушний експеримент. До того ж система посттравматичних розладів не враховує й інші чинники, що здійснюють вплив на розвиток стресу в критичній й для людини ситуації.

Психологи, що руйнують вибудовану систему посттравматичних розладів, розрізняють одинадцять типів характерів. Всі вони формуються в перші роки життя людини і надалі не зазнають великих змін. Наприклад, люди, що відносяться до епілептоїдного типу, ще в дитинстві люблять мучити тварин, бити і дратувати молодших і слабкіших, знущатися з безпорадних і нездатних дати відсіч. Вони претендують не просто на лідерство, а на роль “володаря”. їх типові риси - жорстокість, себелюбність і владність. У групі, якою вони управляють, встановлюються жорстокі, майже терористичні порядки. Причому їх особиста влада в таких групах тримається в основному на добровільній покірності або на страху інших людей. На війні вони виділяються своїм жорстоким ставленням до полонених і прагненням до узурпації влади.

Панове фахівці з “в'єтнамо-афганського синдрому”, здогадайтеся з трьох разів, як поступить такий “подаруночок”, повернувшись з війни: займеться виправленням своєї психіки або, посилаючись на вас, прикриватиме садистські замашки щитом “покаліченого війною”? Життя дало відповідь на це питання. Вже зустрічаються “ветерани з покаліченою психікою”, над якими як риба об лід б'ються медики. Одужання приходить з появою товаришів по службі, які швидко нагадують “покаліченому війною”, на якому загоризонтному віддаленні він був від війни. Навіщо “дуркував”? “Найшло якось само собою. Всі жаліють”. У таких невоюючих вояк дійсно “їде дах”.