Розділ «ПСИХОЛОГІЯ БОЮ:»

При цьому причинними чинниками зловживання можуть виступати: легкість придбання наркотиків, приклад товаришів по службі, напружена бойова обстановка.

Підтвердженням даного висновку є результати дослідження аддиктивної поведінки військовослужбовців у ході бойових дій в Чечні, де серед них виявлялися випадки ситуативного зловживання алкоголем і гашишем, вживання промедолу з індивідуальних аптечок, а також наявних в них антидотів. Прийом останніх іноді призводив до розвитку психозів інтоксикацій. Практично всі аддикти мотивували прийом дурманних засобів прагненням зняти внутрішню напругу, “на якийсь час забутися”, відзначаючи при цьому відсутність на тлі наркотичної інтоксикації власне ейфоричного ефекту і переважання симптомів оглушеності. У районі інтенсивних бойових дій до прийняття алкоголю як “стрес протектора вдавалися 92-98% військовослужбовців, тоді як в частинах, виведених на відпочинок або тих, що чекали введення в бій, цей показник складав 12-24%.

Таким чином, аддиктивні розлади, що формуються в умовах театру бойових дій, в значній частині випадків мають виразну сгресогенну природу. Інтенсивний стресогенний вплив бойової обстановки призводить до розвитку в осіб з підвищеною стрес-вразливістю афективних (головним чином, тривожно-депресивних) порушень, щодо яких аддикгивна поведінка є вторинною і виконує до певного моменту захисно-пристосовну функцію, блокуючи на якийсь час стресову симптоматику і попереджаючи запуск важчих регістрів.

Проте стратегія захисту від стресу в цих умовах спочатку є неконструктивною, такою, що знижує боєздатність, збільшує ризик кримінальних дій, швидко приводить адцикта до дезадаптації в мікросоціальному середовищі, духовного і фізичного саморуйнування.

Не менш актуальна проблема аддиктивних розладів серед військовослужбовців при поверненні їх до умов мирного часу. Трудність адаптації до мирного життя, що має місце одразу після повернення із зони воєнного конфлікту, глибока розбіжність між уявленнями про мирне життя і реальностями, з якими доводиться стикатися, стають причиною масштабної алкоголізації, яка, у свою чергу, часто передує зловживанню наркотиками. При цьому колишні учасники бойових /дій прогресивно втрачають соціальний статус.

Після проведеного стаціонарного лікування, у випадках нетривалих ремісій щодо вживання наркотиків у військовослужбовців відзначається наявність “боротьби мотивів”. При огляді аддикти повідомляють про відсутність інтересу до навколишнього світу, відчуття “порожнечі”, ‘ вакууму , власної “непотрібності’, “нудного життя”, про “нерозуміння” з боку оточуючих. Настрій, як правило, характеризується як понижений, іужливий. Посилення “тяги’ супроводжується дратівливістю, т ривогою, імпульсивними діями. Наркомани цей стан найчастіше характеризують як “депресію”.

На жаль, через складні економічні умови в країні масові лабораторні обстеження військовослужбовців, що застосовуються н арміях інших країн, неможливі, тому основними методами виявлення адциктів залишаються: оцінка психофізіологічного стану, бесіда, огляд і спостереження, вивчення анамнезу і документів.

Медико-психологічне обстеження військовослужбовців, що переслідує завдання виявлення контингенту військовослужбовців із аддиктивною поведінкою, відрізняється від традиційного медичного. Воно доцільне в період проходження загального медичного обстеження, в тісному контакті представників медичної служби з лікарями-психофізіологами, психіатрами і психологами. Це диктується проблематичністю самостійного проведення останніми деяких обстежень (наприклад, повний тілесний огляд), а медична служба частин, поліклінік і госпіталів, вирішуючи свої завдання — виявлення хворих, — може ігнорувати важливі для медико-психологічної діагностики ознаки.

Так, загальний фізичний стан, різні шкірні дефекти, шрами, особливо рубці на передпліччях, стан вен, сліди ін’єкцій, хронічний нежить і ін., а також пояснення обстежуваного з приводу їх появи можуть надати вичерпну інформацію про соціально-побутове не благополуччя, деякі звички, специфічне коло спілкування, неадекватні типи реагування, наявність у минулому суїцидних спроб або демонстративних реакцій, вживання токсичних або наркотичних засобів (наприклад, сліди опіків між пальцями на руках можуть свідчити про куріння обстежуваним анаші; характерні яскраво-червоні губи на блідому обличчі -“маска клоуна” - зустрічаються в опіоманів; язик, обкладений коричневим нальотом, буває в осіб, що зловживають димедролом, або після поїдання сухого меленого маку тощо).

Особливий інтерес представляють татуювання і, звичайно, роз’яснення, частіше нещирі, обстежуваного з приводу обставин їх появи і значення. Вони можуть дати уявлення про пристрасті: “наркологічні’ - стрілки, що вказують у вену, квіти маку, півмісяці і зірочки, павуки і шприци; “перстні” з білим “каменем” і розділеними на три сектори, білим лапчастим хрестом на чорному полі; абревіатури “Л.О.Н.”, “шахти” - кружечки із стрілками у верхній третині згинальної поверхні передпліччя, “траси” - крапки по ходу вен; татуювання з малюнками або

написами в області ліктьового згину можуть мати функціональну спрямованість - приховувати сліди ін’єкцій.

Слід також звертати увагу на характерні мовні звороти і специфічні жаргонні вирази (анаша - “план”, “дичка”, “драп”, “плекс”, “травичка”, “дурь”, “грудочка”, “сторчок”, “кізяк”, сіно”, “афганка”, “індичка”; технічно чистий опій - “бляшка”; молочний сік опійного маку - “апіїн”; макова соломка - “опера”, ханка ’; кокаїн — “зоряний пил”, “біла леді” тощо; шприц — “машина”, “баян”; різні стадії і стани при наркотичному сп’янінні -‘хвиля”, “прихід”, “волокуша”, “кайф”, “прочухан” і ін.

Вбивство командирів і товаришів по службі — крайній спосіб усунення перешкоди на шляху збереження або піднесення особового статусу девіанта.

Такі вбивства найчастіше відбуваються тоді, коли командир або товариш по службі виступає для девіанта як своєрідна зовнішня інстанція совісті провини, моральний судця, що заважає реалізувати будь-які аморальні або такі, що відхиляються від соціальної норми, цілі.

Самогубство на війні — явище особливе і важко-пояснювальне. По суті, воно є формою інфантильної втечі з психо-травмуючої ситуації.

Сам факт того, що за ситуації, коли при бажанні можна практично у будь-який час розлучитися з життям героїчно, “на виду”, залишивши по собі добру пам’ять, людина вибирає інший варіант смерті - засуджуваної по вірі і моралі, - складний, суперечливий і важкий для осмислення. Адже нерідко людина зводить рахунки з життям саме через страх смерті. Тобто, боячись бути вбитою, людина кінчає життя самогубством. Безумовно, є безліч інших причин, через які людина на війні здійснює самогубство. І їх коло вельми широке: від боязні бути

викритим в боягузтві, зраді, некомпетентності, скоєному злочині до страждань, викликаних подіями, що відбулися із значущими ііюдьми за тисячі кілометрів від лінії фронту. Але практично завжди пусковим механізмом суїциду є наявність такої внутрішньо-чсобистісної кризи, яку людина не може вирішити всіма наявними в її розпорядженні засобами і яка переживається як могутня емоційна драма. Конфліктна ситуація стає суїцидо-пебезпечною, коли військовослужбовець усвідомлює її як внсокозначущу, гранично складну, а свої можливості щодо її вирішення недостатніми. Слід мати на увазі, що однією з причин с.уїциду на війні є психічне захворювання військовослужбовця, що створює помилкову суб'єктивну картину кризової ситуації.

І Ірийнято виділяти наступні різновиди суїциду:

- істинний (усвідомлений, “твердий”, запланований, цілеспрямований);

- афективний (що виник під впливом раптової гострої психо-і равмуючої події);