Розділ «ПСИХОЛОГІЯ БОЮ:»

Серйозною проблемою також є замах на самогубство, кількість яких значно перевищує кількість випадків завершених самогубств. Вони тягнуть за собою незворотні порушення здоров’я військовослужбовців, нездатність виконувати службові обов’язки.

Тривале замовчування проблеми породило в середовищі офіцерів різні «міфи», упередження. Існує спрощене ставлення до фактів самогубств, прагнення пояснити їх виключно впливом психічних розладів. Тим часом вивчення обставин суїцидальних подій демонструє, що понад 80% військовослужбовців, що позбавили себе життя, - це практично здорові люди, що потрапили в гострі психотравмуючі ситуації.

Для командирів підрозділів та офіцерів структур по роботі з особовим складом проблема профілактики суїцидальної поведінки військовослужбовців є однією з найбільш значущих сфер професійної діяльності.

Феномен суїциду (самогубство або спроба самогубства) найчастіше пов'язується з уявленням про психологічну кризу особистості, під якою розуміється гострий емоційний стан, викликаний якимись особливими, особистісно значущими психотравмуючими подіями. Причому це криза такого масштабу, такої інтенсивності, що весь попередній життєвий досвід людини, що зважилась на суїцид, не може підказати їй іншого виходу з ситуації, яку вона вважає нестерпною.

Така психологічна криза може виникнути раптово (під впливом сильного ефекту). Але частіше внутрішня душевна напруженість накопичується поступово, поєднуючи в собі різнорідні негативні емоції. Вони накладаються одна на одну, заклопотаність переходить у тривогу, тривога змінюється безнадією. Людина втрачає віру в себе, у здатність подолати несприятливі обставини, виникає внутрішній конфлікт “неприйняття самого себе”, “самозаперечення”, з'являється відчуття “втрати сенсу життя”. У військовослужбовців відзначається фіксація уваги на непереборних труднощах в службі, на думках про відсутність потенційних можливостей вирішення нагальних проблем.

Потрапивши в конфліктну критичну ситуацію, військовослужбовці в більшості випадків починають частіше, ніж до того, телефонувати близьким і рідним. Вони просять батьків, родичів, знайомих організувати їм відпустку за сімейними обставинами, надіслати довідку про хворобу когось із членів родини, “вирішити питання” щодо зміни місця служби. Досить часто звертаються до командира з надзвичайно наполегливими проханнями про госпіталізацію, а іноді й про надання практичної допомоги (наприклад, в припиненні порушеної кримінальної справи за скоєний злочин).

Характерною особливістю цього періоду є підвищена потреба до встановлення неформального контакту, потреба в співпереживанні, емоційної підтримки («пошук опори»).

Роздуми на тему смерчі можуть набувати форму художніх образів - у записниках, робочих зошитах зображуються малюнки, що ілюструють депресивний стан людини (труни, хрести, шибениці і Т.Д.).

На ґрунті подібного роду станів з'являються суїцидальні думки, а пізніше - і обдумування способу суїциду, “примірювання” до нього. Суїцидальний період, початок якого пов'язаний із появою суїцидальних задумів, триває аж до замаху на своє життя.

Характерними особливостями поведінки військовослужбовців у цій фазі є: замкнутість, аутичність, прагнення до усамітнення аж до повної ізоляції, втрата інтересу до навколишнього. Людина як би відділена психологічним бар'єром від інших людей, повністю поглинена своїм “Я”, своїми болісними переживаннями.

Іноді прийняття рішення щодо скоєння суїциду супроводжується метушливістю, руховим збудженням, безпричинною веселістю. Однак у всіх випадках неприродність поведінки відразу ж впадає в очі.

Досить часто у військовослужбовців відзначаються розлади сну, різноманітні неврастенічні або неврозоподібні’ вегетативні прояви: підвищена стомлюваність, млявість, відчуття безсилля і т.п.

Психічний стан напередодні суїцидальної спроби (а також завершеного суїциду) буває неоднорідним, що обумовлюється різноманітним поєднанням індивідуально-особистісних і ситуаційних чинників, що створюють безліч варіантів.

Супутником готовності до скоєння суїциду є депресивний стан, що підтверджено у більш ніж половини зафіксованих випадків самогубств. Він характеризується важкими, болісними емоціями і переживаннями - тривогою, тугою, відчаєм. Потяги і вольова активність різко знижуються. Майже завжди в різному ступені виражені відчуття власної неповноцінності, недієздатності та самозаперечення. З'являється відчуття провини і нерідко -потреба в самозвинуваченні.

В окремих випадках перед спробою самогубства військовослужбовці залишають передсмертні записки. За матеріалами розслідувань фактів самогубств, такі записки залишає кожен п'ятий-шостий суїцидент. У записках зазвичай звучать ідеї самозвинувачення і містяться прохання, щоб близькі його пробачили. Іноді в записках звинувачують тих, хто, на думку еуїцидента, є винуватцем його вчинку.

У разі невдалої спроби суїциду деякий час може спостерігатися збереження суїцидальних думок і намірів. При цьому як у прямій, так і в непрямій формі висловлюється жаль про збереження життя, про втрату її цінності. Проявляється пасивна “згода на смерть’. Так реагують головним чином ті, хто вважає неможливим своє повернення до умов, які привели їх до прийняття рішення про скоєння суїциду.

Вірогідність спроби повторного суїциду досить велика. Вважається, що серед тих, хто здійснив невдалу спробу самогубства, ризик завершеного суїциду на найближчий рік збільшується в 100 разів.

В основі суїцидальної поведінки (незалежно від виявлених і відомих причин), лежить конфлікт.

У будь-якому конфлікті існують:

по-перше, об’єктивні вимоги, що визначаються ситуацією, в якій перебуває військовослужбовець;