Після цього запрошують учасників слідчої (розшукової) дії, коло яких визначено законом і участь яких слідчий уважає доцільною як факультативних учасників під час проведення освідування. Важливо передбачити розміщення всіх учасників на місці проведення освідування, а якщо їх буде досить багато - обрати інше, просторніше приміщення.
Засвідчення особистості освідуваної особи та інших учасників, передусім якщо раніше вони не були відомі слідчому, є важливою процедурою, що передує проведенню цієї слідчої (розшукової) дії. Цілком слушно зазначає М. Г. Щербаковський, що це зумовлено необхідністю уникнення можливої помилки освідувати неналежного суб'єкта в разі представлення підозрюваним замість себе іншої особи[3].
Подальшою дією слідчого на робочому етапі проведення освідування є оголошення постанови прокурора. Ознайомлення із цією постановою засвідчує підписом особа, що підлягає освідуванню. Водночас наведене положення не має свого належного унормування. Зокрема, у частині 3 статті 241 КПК України лише констатовано, що перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред'являють постанову прокурора. Не йдеться про це й у частинах 3, 5, 6 статті 110 цього Кодексу. На наше переконання, необхідність підпису освідуваної особи в постанові прокурора після ознайомлення з нею випливає з норми частини 7 статті 110 КПК України, відповідно до якої постанова прокурора, прийнята в межах компетенції, визначеної законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується. Тому, перш ніж виконати постанову, з нею слід ознайомитися, а засвідчити цей факт можна саме підписом особи, яка підлягає освідуванню.
Під час пред'явлення постанови прокурора особі роз'яснюють, що у разі відмови добровільно пройти освідування, його може бути проведено примусово. Питання щодо можливості проведення примусового освідування знайшло своє відображення в частині 3 статті 241 КПК України.
Очевидно, що найкращим варіантом у кримінальному провадженні є добровільне проведення освідування, за якого процесуальний примус не застосовують. Однак, якщо виникають складності стосовно добровільного проведення цієї слідчої (розшукової) дії, слідчому слід запевнити особу в необхідності та важливості її проведення, з'ясувати причини відмови та, за можливості, їх усунути. Подеколи ці причини можуть бути не пов'язаними з бажанням особи чинити протидію розслідуванню. Наприклад, за даними, наведеними І. М. Янченко, підозрювана М. категорично заперечувала проти проведення щодо неї освідування. Однак під час примусового провадження цієї слідчої дії з'ясувалося, що головною причиною зазначеної поведінки громадянки М. стало бажання приховати від слідчого й понятих особливість її тіла, яку вона вважала фізичною вадою, - дуже маленький розмір грудей, які практично не були сформовані за жіночим типом. За результатами освідування не було виявлено жодних доказів причетності громадянки М. до злочину, у якому її підозрювали. Таким чином, заперечення особи проти участі у проведенні освідування ще не означає, що особа намагається приховати певні сліди вчиненого нею злочину[4].
Подоланню можливих перешкод під час проведення освідування сприяє дотримання вимог етичного характеру щодо освідуваних осіб, передусім у випадках, коли сліди злочину чи особливі прикмети розміщені на ділянках тіла, закритих одягом чи взуттям, та є необхідність їх оголення. Виконання цих вимог актуальне, насамперед, під час складання протоколу освідування, у якому зазначають відомості про весь перебіг проведення освідування й отримані при цьому результати, а також дані щодо використання додаткових засобів фіксації - фото- чи відеозйомки.
Уважаючи освідування досить важливою та поширеною слідчою (розшуковою) дією, тактичне забезпечення якої нині потребує законодавчого врегулювання, К. О. Чаплинський пропонує примусове освідування застосовувати за таких умов: якщо є достатньо підстав вважати, що на тілі певної особи є сліди злочину або інші ознаки; якщо їх вивчення та закріплення має незамінне доказове значення; якщо особа відмовилася бути освідуваною добровільно; дії з примусового освідування не мають зашкодити здоров'ю особи, яку освідують; під час провадження освідування обов'язковою є присутність лікаря; примусове освідування слід проводити за вмотивованою постановою слідчого та, зазвичай, з санкції прокурора, за винятком невідкладних випадків[5]. У разі відмови освідуваної особи виконати запропоновані їй дії, О. А. Борідько, К. В. Парасочкіна і Г. О. Пономаренко вважають, що слідчий за допомогою працівників органу дізнання проводить освідування в примусовому порядку[6].
Іншу позицію, яку вважаємо цілком слушною, обґрунтовує І. М. Янченко. Ця авторка зазначає, що під час провадження слідчого або судово-медичного освідування у примусовому порядку, у жодному разі ні слідчому, ні лікарю не можна особисто застосовувати щодо освідуваної особи примусові заходи. їх має вживати інший працівник міліції із застосуванням спеціальних засобів, відповідно до статті 14 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року.
Подальшими діями слідчого під час проведення освідування має бути повідомлення всіх учасників про мету цієї слідчої (розшукової) дії, роз'яснення учасникам їх прав й обов'язків. Понятим необхідно роз'яснити положення частини 7 статті 223 КПК України, спеціалістам - їх права й обов'язки, ознайомити їх з окремими обставинами кримінального провадження. Ураховуючи, що огляду підлягає тіло живої людини, слід акцентувати увагу присутніх, що під час проведення освідування відбувається втручання у сферу закріплених Конституцією України особистих прав і свобод людини, оскільки існує ризик розкриття інтимних особливостей особистого життя освідуваної особи, які вона приховує від інших. Тому кожен, кому надано доступ до інформації про приватне життя, відповідно до частини 4 статті 15 КПК України, зобов'язаний запобігати розголошенню цієї інформації. З огляду на зазначене, учасників освідування слід попередити про недопустимість розголошення чи використання фактів, що стануть їм відомими під час проведення цієї слідчої (розшукової) дії. Ураховуючи виняткову важливість зазначеного положення щодо необхідності дотримання конституційних прав громадян, уважаємо, що це попередження повинно мати не усну форму, а письмове підтвердження у протоколі освідування обов'язку учасників цієї процесуальної дії не розголошувати відомості особистого, приватного чи інтимного характеру, що стали їм відомі під час її проведення. Тому підпис попереджених осіб має бути передбачено у вступній частині протоколу освідування, безпосередньо перед фіксацією проведених дій та отриманих при цьому результатів.
Слідчий має з'ясувати у суб'єктів цієї слідчої (розшукової) дії, чи не бажають вони заявити клопотання або відвід кому-небудь з учасників. У разі виникнення питання щодо відводу понятих, що наразі не врегульовано КПК України, слід, на наш погляд, керуватися аналогією з процесуальними нормами, що регламентують порядок відводу інших учасників кримінального провадження.
Після цього слідчий приступає до дій, спрямованих на огляд тіла людини, задля встановлення на ньому слідів злочину або особливих прикмет. Важливо дотримуватися такої послідовності дій, яка забезпечила б їх цілісність, якісне описання у протоколі та фіксацію за допомогою додаткових засобів (фото- чи відеозйомки), а за необхідності й можливості - їх вилучення.
Слідчий має обирати найраціональніші тактичні прийоми та послідовність виконання власних дій під час проведення освідування. Залежно від виду вчиненого злочину, характеру розшукуваних об'єктів чи особливих прикмет, а також фактичних даних, отриманих під час проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, освідування можна проводити суцільним або вибірковим методами[7].
Сукупність і послідовність дій слідчого під час вивчення тіла людини залежить від низки факторів, зокрема:
• конкретної мети освідування (установлення слідів злочину або особливих прикмет);
• характеру відомостей, що стали підставою для проведення освідування;
• статі освідуваної особи та слідчого;
• виду розслідуваного злочину;
• суб'єкта, який здійснює безпосереднє вивчення тіла освідуваної особи (слідчий або лікар);
• суб'єкта освідування (підозрюваний, потерпілий або свідок);
• місця можливого розміщення слідів злочину або особливих прикмет (на відкритих чи закритих одягом ділянках тіла);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дотримання прав учасників кримінального провадження під час проведення освідування» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тактика проведення освідування“ на сторінці 2. Приємного читання.
