• б) особа відмовилася від проведення з нею освідування, але ця слідча дія має необхідне доказове значення для кримінальної справи;
• в) дії під час проведення примусового освідування (зокрема й добровільного) не мають зашкодити здоров'ю особи[10].
Зазначені цією авторкою умови проведення освідування із застосуванням примусу є слушними, однак деякі з них, на наш погляд, підлягають уточненню. Якщо у кримінальному провадженні виникає необхідність проведення освідування, то слідчий під час прийняття такого рішення потенційно бажає отримати фактичні дані, що мають доказове значення. Проте посадова особа ще не знає, чи виникне необхідність проводити освідування примусово, чи його буде проведено за згодою освідуваної особи. Однак у будь-якому разі, незалежно від того, відмовиться особа від проведення з нею освідування чи ні, ця слідча (розшукова) дія має важливе доказове значення у кримінальному провадженні, її слід неодмінно провести.
Також, на нашу думку, необхідною умовою перед проведенням примусового освідування є попереднє використання слідчим заходів переконання. Кримінальний процесуальний примус - це крайній захід, що має місце, коли інакше неможливо досягнути виконання завдань кримінального судочинства; який можна застосовувати лише у виняткових випадках за наявності передбачених законом підстав, коли вичерпані всі можливості для переконання, роз'яснення необхідності освідування як засобу встановлення істини у кримінальній справі, причому обставини, що слід з'ясовувати, не може бути встановлено за допомогою інших засобів доказування[11].
Із цього питання слушною є пропозиція Ю. М. Чорноус, яка вважає, що слідчий за обставин кожної слідчої ситуації, коли особа відмовляється від добровільного проведення слідчої дії (зокрема, якщо її провадження пов'язане з обмеженням особистих прав і свобод громадян), має вжити таких заходів: установити психологічний контакт, наголошуючи на розумінні становища, переконанні учасника слідчої дії, демонстрації співпереживання; сформувати впевненість учасника у збереженні таємниці досудового розслідування, гарантуванні безпеки його життя та здоров'я; використовуючи методи переконання, схилити особу до думки про доцільність її добровільної участі в провадженні слідчої дії; застосовувати технічні засоби лише за згодою учасника слідчої дії тощо.
Необхідність застосування правообмежувальних засобів, на думку зазначеної авторки, виникає лише в разі ігнорування зобов'язаним учасником слідчої дії відповідного припису закону, тому що його неналежна поведінка посягає на права та свободи інших учасників кримінального судочинства. До того ж примусові заходи застосовують за обставин крайньої необхідності, коли мета слідчої дії є суттєвою й жодним іншим способом її не може бути досягнуто[12].
У свою чергу В. М. Тертишник пропонує такі умови застосування примусу: 1) якщо є достатні дані, які дають підстави вважати, що на тілі певної особи є сліди злочину або інші ознаки; 2) якщо їх вивчення та закріплення має незамінне доказове значення; 3) якщо особа відмовилася від добровільного освідування; 4) дії з примусового освідування не мають зашкодити здоров'ю особи, яку піддають освідуванню; 5) під час провадження освідування обов'язковою є присутність лікаря; 6) примусове освідування слід проводити за вмотивованою постановою слідчого і здебільшого з санкції прокурора, за винятком невідкладних випадків[13].
Узагальнюючи викладені погляди на аналізовану проблему, пропонуємо уточнити умови, за яких проведення освідування можливе із застосуванням процесуального примусу, та віднести до них:
• 1) наявність достатніх підстав уважати, що на тілі певної особи, яку необхідно освідувати, є сліди кримінального правопорушення чи будь-які особливі прикмети, що мають значення для кримінального провадження;
• 2) незважаючи на використання всіх можливих заходів переконання, особа не бажає добровільно пройти освідування;
• 3) під час проведення примусового освідування дії слідчого не мають принижувати честь і гідність особи чи бути небезпечними для її здоров'я.
• 4) під час проведення примусового освідування слідчий, прокурор попереджає присутніх осіб про недопустимість розголошення відомостей про факт, обставини і результати проведення слідчої (розшукової) дії, про що зазначається у протоколі.
У науці кримінального процесуального права розгорнулася дискусія щодо визначення кола осіб, щодо яких можливе застосування примусу під час проведення освідування.
Наприклад, деякі науковці вважають, що як підозрюваний і обвинувачений, так і потерпілий та свідок можуть підлягати освідуванню у примусовому порядку[14]. Інші категорично заперечують можливість застосування примусу під час освідування потерпілого та свідка, обґрунтовуючи свою позицію тим, що встановлення істини у кримінальній справі не має порушувати законні права та свободи громадян. Також прихильники цієї позиції вважають, що свідки й потерпілі не підлягають кримінальному переслідуванню, вони не вчиняли злочинних дій, не порушували закон, що могло б зрівняти їх зі злочинцями, щодо яких допустимі й бажані примус та ізоляція від суспільства[15].
Заперечуючи наведену позицію, пропонуємо таке обґрунтування нашого підходу до вирішення аналізованого питання. Освідування - одна зі слідчих (розшукових) дій, проведення якої спрямовано на отримання доказів і фактів, що мають важливе значення для розслідування злочину, установлення й покарання особи, яка його вчинила. Ці факти можуть бути не лише обвинувального, а й виправдувального характеру. Тому заперечення застосування примусового освідування до потерпілого, а подекуди й до свідка, суттєво порушує право підозрюваного на захист. Освідування потерпілого, навіть у разі його відмови від участі в цій слідчій (розшуковій) дії, необхідне під час розслідування зґвалтувань, розбоїв, завданні тілесних ушкоджень та інших злочинів, передусім у тих випадках, коли слідчий має фактичні дані, що можуть свідчити про симуляцію, інсценування події кримінального правопорушення чи обмову з боку потерпілого. Підтвердити або заперечити показання потерпілого про факт учинення злочину й утворені сліди можливо в низці випадків лише шляхом його освідування й огляду одягу. Тому ми поділяємо думку тих авторів, які вважають, що стосовно можливості примусового освідування процесуальне положення обвинуваченого, потерпілого, підозрюваного та свідка є нейтральним[16].
Обстоюючи цю позицію, І. М. Янченко цілком слушно зазначає, що процесуальні особливості провадження освідування мають бути однаковими незалежно від процесуального статусу особи на час провадження зазначеної слідчої дії. У разі процесуальної необхідності та браку інших можливостей установити факти, які мають суттєве значення для справи, зазначена авторка вважає припустимим проведення примусового освідування стосовно особи як обвинуваченого (підозрюваного), так і потерпілого (свідка)[17].
Також заслуговує на увагу твердження, що можливість здійснення примусу, яка міститься в нормах кримінального процесуального права, адресована не кожному учаснику кримінального провадження. Вона спрямована лише проти тих, хто не солідарний із правом - його нормами, заборонами, дозволами, і тому прагне ухилитися від виконання своїх процесуальних обов'язків[18].
Якщо схилятися до думки про недопустимість застосування примусових заходів під час провадження слідчих дій щодо свідка й потерпілого, слушно зауважує Ю. М. Чорноус, виникне ситуація, за якої порівняно з розширенням їх прав необґрунтовано обмежуватимуть права підозрюваного й обвинуваченого. Проте особу вважають невинуватою в учиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку й установлено обвинувальним вироком суду (стаття 62 Конституції України). Тобто статус підозрюваного чи обвинуваченого ще не дає підстав уважати особу винуватою, застосовуючи до неї як до особливої процесуальної особи примус, що не допускають ні до свідка, ні до потерпілого. Ми поділяємо думку, що в такому разі відбуватиметься порушення конституційного принципу рівності громадян (стаття 23 Конституції України) та процесуальної рівності учасників досудового слідства аж до приниження честі та гідності особи.
Інші процесуалісти, допускаючи можливість примусового освідування щодо підозрюваного й обвинуваченого, уважають його примусове застосування до потерпілого та свідка винятком, при цьому пропонують різні умови застосування до них примусу. Зокрема, Г. Пічкальова, з метою посилення гарантій обґрунтованості примусового освідування потерпілих і свідків, запропонувала передбачити в законі можливість їх примусового освідування за санкцією прокурора[19].
Досліджуючи це питання, В. П. Шибіко зазначає, що освідування потерпілого та свідка зазвичай проводять за їх згодою. Як виняток потерпілого можна освідувати примусово, коли обвинувачений (підозрюваний) заявляє про це клопотання, захищаючись від обвинувачень у вчиненні насильницького злочину, висунутих потерпілим[20].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дотримання прав учасників кримінального провадження під час проведення освідування» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Застосування процесуального примусу під час проведення освідування“ на сторінці 2. Приємного читання.
