Розділ «Про належність і допустимість доказів»

В Україні зазначене правило законодавчо закріплено у статті 20 КПК. До цього правила примикає і норма п. 3 ч. 1 ст. 66 КПК щодо права свідка відмовитись давати показання, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення.

Недопустимими є також докази, що були отримані від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні (п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК)

Докази, отримані з показань свідка, який у подальшому набув статусу обвинуваченого, є недопустимими (ч. 3 ст. 87 КПК).

3. обвинувачено за ч. 2 ст. 286 КК. Дослідженням доказів встановлено, що 3. підлягає виправданню за недоведеністю. Основним доказом у цій справі був протокол слідчого експерименту, в основу якого покладено показання 3., допитаного як свідок.

У подальшому 3. набув статусу обвинуваченого. Як наслідок його показання стали недопустимим доказом.

Висновок судової автотехнічної експертизи також має бути визнаний недопустимим доказом, оскільки під час її проведення такі показання було використано як вихідні дані. У справі з цих мотивів було ухвалено виправдальний вирок.

«Автозаводський районний суд м Кременчука в ухвалі від 06.08.15 р. (справа № 524/1571/15-к) визнав протокол додаткового огляду місця дорожньо-транспортної пригоди очевидно недопустимим у зв’язку з тим, що підозрюваний був допитаний як свідок і відповідно йому не було забезпечено право користуватися допомогою професійного захисника[79].

Своєрідну оцінку ситуації, передбаченої п. 6 ч. 2 ст. 87 КПК, дав ВСУ в постанові від 09.06.16 р. у справі № 5-360кс15: «п. 6 ч. 2 ст. 87 КПК має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод. Оскільки на момент отримання показань свідка і проведення слідчих дій не існувало даних, які б свідчили про необхідність повідомлення про підозру, висновок експерта та протокол слідчого експерименту не можуть бути визнані недопустимими доказами».

Суперечливою є підстава, передбачена п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК, згідно з якою недопустимими є докази, що були отримані шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень. Так, під час досудового розслідування прокурор прийняв рішення про виділення матеріалів з іншого кримінального провадження, копії яких представив суду як докази. Суд визнав їх недопустимими як докази, вказавши, що такі повноваження прокурора не передбачено КПК і пославшись на п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК[80] (Ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 21.09.15 р., справа № 131/536/15-к, провадження № 11-кп/772/824/2015)[81].

Перелік підстав, зазначений у ст. 87 КПК, не є вичерпним. Частина 2 ст. 87 КПК вказує, що суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини, зокрема, такі діяння <...>. Слово «зокрема» вказує на те, що існують й інші діяння, які так само можуть бути підставами для визнання доказів недопустимими.

У випадках, якщо слідчий отримав відомості про вчинення іншого окремого кримінального правопорушення, він повинен відповідно до положень ст. 214 КПК та пп. 2.8, 2.9, 2.15,2.16 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, внести відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення. Якщо зазначені положення закону щодо обов’язкового внесення відомостей до ЄРДР щодо кожного правопорушення окремо не були виконані ані слідчим, ані прокурором та всупереч положенням ст. 214, 37, 39 КПК не були призначені прокурор і слідчий у кожному конкретному кримінальному провадженні, то за таких обставин прокурори і слідчі не мали законних підстав здійснювати повноваження щодо проведення досудового слідства у конкретному кримінальному провадженні.

Ураховуючи вказані обставини, Михайлівський районний суд Запорізької області ухвалив виправдувальний вирок у справі № 321/954/14-к від 26.11.14 р.

Аналогічні підстави склали підґрунтя виправдувального вироку, постановленого Оріхівським районним судом Запорізької області 24.12.15 р. (справа № 323/3329/15-к). На час обшуку особи обвинуваченого, вилучення і огляду речі — саморобного самопалу, відомості про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР внесені не були. А тому суд, керуючись ч. 3 ст. 214 КПК, визнав результати здійснення слідчим обшуку особи та вилучення і огляду речі недопустимими доказами[82].

Строки досудового розслідування

Частина 8 ст. 223 КПК передбачає можливість визнання доказів недопустимими, яка пов’язана з порушенням строків досудового розслідування, тобто передбаченого законом порядку. С(Р)Д не можуть проводитись після закінчення строків досудового розслідування (виняток — обставини, передбачені ч. 3 ст. 333 КПК). Слідчі дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а одержані фактичні дані — недопустимими.

Невідкриття матеріалів

Частина 12 ст. 290 КПК передбачає кримінальну процесуальну санкцію стосовно сторін кримінального провадження за невідкриття матеріалів і полягає в тому, що суд в майбутньому не має права допустити відомості як докази у невідкритих матеріалах[83]. У справі «Фуше проти Франції» ЄСПЛ ненадання доступу до матеріалів визнав порушенням п. 1 ст. 6 КЗПЛ.

Одержання копій та відкриття процесуальних документів на досудовому слідстві є важливим для практикуючого адвоката правом і цьому праву кореспондує обов’язок слідчого, прокурора надати ці документи. Адвокат Д. В. Пономаренко наголошує, що «документ — це матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання в часі та просторі»[84].

Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18.06.15 р. № 1000/5, визначено єдиний порядок архівного зберігання документів та засвідчення копій з них. Отже копія з документа потребує відмітки «згідно з оригіналом» та назву посади та імені особи, яка засвідчує копію, скріплених печаткою[85].

Д. В. Пономаренко рекомендує подавати слідчому, прокурору клопотання в порядку п. 15 ч. 3 ст. 42 та ст. 220 КПК, надання всіх засвідчених копій процесуальних документів і письмових повідомлень. У разі нерозгляду (бездіяльності) у строк, передбачений ч. 2 ст. 220 КПК, можна звертатися з відповідною скаргою на бездіяльність слідчого або прокурора до слідчого судді (п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК). Слідчий суддя може розглянути таку скаргу і зобов’язати слідчого або прокурора розглянути таке клопотання. Якщо слідчий відмовив у наданні таких матеріалів, постанову про відмову в задоволенні такого клопотання необхідно оскаржувати в підготовчому судовому засіданні (ч. 2 ст. 303 КПК) за правилами ст. 314 — 316 КПК. Це може бути і підставою для відводу прокурора в порядку п. 3 ч. 1 ст. 77 КПК[86].