Розділ «Стаття 48. Взяття бюджетних зобов’язань»

1. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов’язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації – після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації – центральним органом виконавчої влади, визначеним Кабінетом Міністрів України.

2. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу).

За бюджетними програмами, які здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), термін дії яких завершується у поточному бюджетному періоді, розпорядники бюджетних коштів мають право брати відповідні бюджетні зобов’язання у четвертому кварталі поточного бюджетного періоду понад фактичні надходження таких кредитів (позик) за умови наявності письмової згоди кредитора на оплату цих зобов’язань протягом першого кварталу наступного бюджетного періоду.

3. Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов’язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов’язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

4. Зобов’язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов’язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов’язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов’язань не здійснюються.

Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов’язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов’язань, у судовому порядку.

5. Державне казначейство України здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов’язань розпорядників бюджетних коштів і відображає їх у звітності про виконання бюджету. При реєстрації та обліку бюджетних зобов’язань здійснюється перевірка відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі).

6. Бюджетні зобов’язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв’язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Державним казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

7. Порядок здійснення реєстрації та обліку бюджетних зобов’язань розпорядників бюджетних коштів визначається Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Прийняття бюджетних зобов'язань і проведення видатків розпорядниками бюджетних коштів допускається тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Порядком обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України, затвердженим Наказом Державного казначейства України №136 від 9 серпня 2004 р. передбачено, що розпорядники бюджетних коштів мають право брати бюджетні зобов'язання за загальним фондом бюджету в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, за спеціальним фондом бюджету в межах відповідних фактичних надходжень до цього фонду та бюджетних асигнувань (у розрізі складових спеціального фонду відповідно із зведенням показників спеціального фонду кошторису), встановлених кошторисом, виходячи з потреби виконання пріоритетних заходів поточного бюджетного року і з урахуванням необхідності здійснення платежів для погашення бюджетних зобов'язань минулих періодів.

Як випливає з п. 9 ч. 5 ст. 22 Кодексу, суб’єктами взяття зобов’язань, на підставі яких виникають бюджетні зобов’язання, є розпорядники та одержувачі бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Одержувач бюджетних коштів бере бюджетні зобов’язання на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі розпорядника бюджетних коштів, до мережі якого він належить (ч. 6 ст. 22 Кодексу).

У разі скорочення асигнувань розпорядники бюджетних коштів повинні вживати заходів до ліквідації або скорочення обсягу бюджетних зобов’язань та/або бюджетних фінансових зобов’язань, які перевищують уточнені плани асигнувань загального фонду бюджету, плани спеціального фонду.

У разі ж прийняття відповідного рішення щодо тимчасового обмеження асигнувань загального фонду бюджету розпорядники бюджетних коштів повинні забезпечити приведення обсягів зобов’язань у відповідність до тимчасових обмежень асигнувань.

Завдання Національної програми інформатизації затверджуються Постановою Верховної Ради України, згідно з якою Кабінет Міністрів України у двомісячний термін подає Верховній Раді України розрахунок обсягів та визначення джерел їх фінансування, у тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України (з розбивкою за роками). До цих завдань належать:

1) формування політики та організаційно-правове забезпечення інформатизації;

2) формування і розвиток національної інфраструктури інформатизації;

3) інформатизація стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони;

4) інформатизація процесів соціально-економічного розвитку;

5) інформатизація фінансової та грошової системи, державного фінансово-економічного контролю; 6) інформатизація соціальної сфери;